16.5 C
Lviv
20.07.2025
«Вісник Розділля»
Новороздільська ОТГ

Ярослав ІВАНІВ. Післяслово…

 

Вже пішов четвертий рік великої війни, яку 24 лютого 2022 року підступно розпочала росія, аби остаточно знищити Україну як незалежну державу і українців як прадавній народ. Впродовж крайніх сотень літ це вже двадцять третя війна  недоімперії з метою  знищити  українців як етнос тільки тому, що ми цивілізаційно у всіх сенсах на сотні літ старші за російську недодержаву (московська росія бере початок з середини ХІІІ ст.), що ми, українці,  є нащадками   Київської Русі, що у нас  велика історія,  самобутня культура, мистецтво, що у нас були  могутні правителі, з якими мали за честь родичатися королівські родини Європи. А в них була інша – нікчемна історія, суціль всіяна насильством, загарбаннями, вбивствами і підступами, якої вони соромляться. Тому і прагнуть  заховати від світу свою справжню історію, натомість присвоївши нашу, українську. І тільки заради цього впродовж сотень літ росія нищить, вбиває, морить голодом мільйони  українців, сіє розбрат і чвари.

А ми і надалі живемо, ми і надалі єдині, і надалі  боронимо свій край від росіян, бо в нас є лицарі, яких може тільки породити українська земля – земля героїв, земля титанів, земля працьовитих людей. Тому і в цій війні ворог зазнає поразки.  От тільки знову  за Перемогу буде заплачено дорогу ціну – життя Воїнів Світла – захисників України.

Минулого тижня Новий Розділ прощався із ще одним героєм з нашої громади – Ярославом ІВАНІВИМ, який віддав життя за Україну.  Чин похорону Ярослава Іваніва та громадське прощання відбулися в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла у Львові. А далі  траурний кортеж вирушив до Личаківського цвинтаря, де під звуки військового оркестру й Державного Гімну України  новітнього Героя   з почестями провели   в його останню земну путь.

У вінок пам’яті про воїна Ярослава ІВАНІВА – ПІСЛЯСЛОВО:  

– Як журналіст спостеріг, що по-справжньому війну, немов дотик до оголеного нерва, відчувають найбільше  ті, хто відправляє своїх дітей у армію. Коли  у їхній дім одного дня з військкомату, перепрошую, ТЦК, приходить повістка  їхньому синові, братові, батькові, ба, буває, що і дідусеві,  виконати свій військовий обов’язок . І все – відтоді війна   залишається в оселі та в серці кожного, кого вона торкнулася у такий спосіб. Як пояснювали родичі бійців, залишається у кожного по-своєму, нагадує якось несподівано. І живить надію, що все з «їхніми» воїнами  буде добре…

У 2024 році у  сім’ю Іванівих з Нового Роздолу війна приходила тричі: в липні першим пішов захищати Вітчизну від окупанта чоловік пані Світлани  пан Ігор, у вересні – їхній молодший син Олег, а в жовтні – старший Ярослав. Можна собі тільки уявити стан матері і дружини  від таких потрясінь, глибину її переживань за долю найрідніших людей, які з  інтервалом у місяць-другий пішли на війну. 

Як знайомі Світлани Леонідівни, ми з дружиною час від часу спілкувалися з нею, обережно, аби не завдати болю, заходили на тему війни, от тоді і чули у відповідь стримані слова, у яких вчувався і смуток, і печаль, і  непоказна гордість матері і дружини за своїх лицарів, і віра, надія і любов.  І така стоїчність та шляхетність вражали!…

Декілька місяців тому після святої Літургії у храмі Різдва Пресвятої Богородиці помітив на церковному подвір’ї пані Світлану із незнайомою мені жінкою, які стояли із скринькою  для збору коштів на потреби ЗСУ. Тепло привіталися, власне, тоді і дізнався, що її чоловік отримав у бою важкі поранення, що лікарі докладають усіх сил, аби поставити бійця на ноги, що, слава Богу, виходили. Додавши, що вони   збирають пожертви на придбання військової техніки та приладів (не пригадаю, що саме) для  бійців ЗСУ, зокрема, і підрозділів, де служать  її сини, пані Світлана продовжила свою материнську місію…

А минулого тижня на сайті Новороздільської міської ради з’явилося скорботне повідомлення: ”25 лютого у КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. Мечникова» ДОР, м. Дніпро помер воїн – герой, новорозділець, водій-електрик радіовідділення окремого взводу звʼязку 1 стрілецького батальйону військової частини A5001, Ярослав Іванів 1992 р.н. Висловлюємо співчуття родині та близьким Героя Ярослава. Розділяємо з вами це велике горе. Вічна памʼять нашому захиснику“…

У п’ятницю, 28 лютого,   ми з дружиною у тісному  велелюдді мешканців громади зустрічали кортеж. Краялося серце і ми спільно молилися за світлу пам’ять Воїна-Героя Ярослава, який з татом, братом і з бойовими побратимами тримали над нами мирне небо. І захищали Україну. У цій битві із споконвічним ворогом Ярослав  особисто вже переміг клятого чужинця – вбивцю і передав знамено  бійцям, що в строю, які мститимуть російським нелюдам-агресорам і  здобудуть Перемогу. Честь і слава…

Світлана ІВАНІВ, мати Ярослава:

-Ми з чоловіком – новороздільці і дуже любимо наше місто. Можливо, я трішки навіть більше, бо мої батьки були  скеровані у Новий Розділ після навчання як молоді спеціалісти-будівельники, тож доклали і своїх рук у розбудову молодого «міста сірчаників». Дякую долі, що звела мене, медикиню за освітою,  з моїм чоловіком Ігорем, також професійним будівельником. До слова,  ми навчалися у одній школі – СШ №4, також тут вчилися наші сини – Ярослав та Олег.

І ще додам, що і Ярослав, який у школі був всебічно розвиненим і мав хисти до багатьох предметів, також будівельник. Хоча, за підсумками тестування у випускному класі, Ярослав поступив на 5 різних факультетів у різних вищих навчальних закладах України, тож  міг обрати інші спеціальності. Але ж ні – обрав професію будівельника, як батько, як дідусь Леонід Кузьмич Машляковський, який колись займав посаду головного інженера Комбінату будівельних матеріалів.

Утім, коли по закінченні бакалаврату і магістратури  будівельного факультету у «Львівському політеху» Ярослав вже працював за фахом, то якось  відчув, що професія будівельника – це не основне призначення у його житті.  І вирішив змінити професію і піти у ІТ-сферу. Наш син був винятково цілеспрямованим, тож пройшовши низку безкоштовних ІТ-курсів та кастингів, що зайняло, мабуть, з пів року, Ярослав став професійним «айтішником».  Згодом працював у компаніях «Newfire Global Partntners» та «Softserve». Ще навчаючись у «політеху», Ярослав познайомився із дівчиною Тетяною, відтоді вони разом.

Хоча Ярослав працював і жив у Львові, але серцем і душею залишався новороздільцем. Тут бо ж його рідний дім, люблячі батьки і молодший брат Олег, тут його  друзі дитинства і однокласники. Тож, коли випадала слушна нагода, він одразу ж з нареченою Тетяною та їхньою домашньою  улюбленицею   собакою  коргі Мавкою  навідувалися у рідне місто. Також Ярослав любив їздити у сусіднє село Верин до бабусі, до родини свого хресного тата.

З дитячих літ син був дуже спостережливим і намагався брати приклад з батьків. Так, дізнавшись, що я відвідую танцювальну студію «Веселка» у МБК «Молодість», він у 8-річному віці  виявив бажання і собі «записатися на танці». Звісно, я підтримала таке бажання. А Ярослав відтоді дуже полюбив танці і впродовж 5 років відвідував репетиції і постійно у складі знаменитої «Веселки» їздив на різноманітні конкурси та фестивалі, зокрема, і за кордоном.

Також Ярослав хотів бути рибалкою, як і батько. Ігор не заперечував і брав сина  рибалити. З роками, коли Ярослав вже самоутвердився і працював у Львові, він почав активно займатися спінінгом, рибалив на великих водоймах Львівщини і Рівненської області.

До речі, упіймані спінінгом рибини, інколи  вагою 5 і більше кілограмів, Ярослав, зробивши на пам’ять світлини, відразу випускав у воду. Він був істинним спортивним рибалкою. А от до мисливства, а його тато був ще й затятим мисливцем, Ярослав не мав жодного потягу. Казав, що йому шкода вбиту мисливцями здобич.

Однак до бою з ворогом, який вторгся підло на нашу землю, наш син був готовий  завжди. І коли в жовтні, пройшовши медогляд у Львівському ТЦК, його відправили у навчальний центр у Рівненську область, Ярослав повідомляв нам, щоб ми не хвилювалися, що він разом з батьком і братом Олегом, які на той час вже були військовослужбовцями, захистить нас і рідний край від русні.

Після навчального центру Ярослав у складі 155-ї бригади воював з ворогом у  «гарячих  точках» Донецької області. Постійні бої, важкі погодні умови, холод виснажили його до краю. 20 лютого у лікарні ім. Мечнікова у Дніпрі медики  відразу поклали сина у реанімацію. Я, не гаючи часу, теж прибула у Дніпро і останні дні була разом із Ярославом до його останнього подиху.

 І ось нас стало менше… Утім, ми і надалі разом, ми і надалі дружна сім’я. Правда, сину?…

Користуючись нагодою, хочу від нашої  сім’ї висловити щирі слова подяки усім, хто у ці скорботні дні  підтримав нас морально і матеріально, співчував, проводжав сина у останню путь – Новороздільській громаді, міській владі, рідним, близьким, сусідам,  нашим знайомим та  друзям. Слава Україні!

Богдана ФЕДОРИКА, вчителька ЗЗСО №4:

-Як вчителька фізики класу, де навчався Ярослав Іванів, відзначу, що він був успішним  учнем, всебічно розвиненим, допитливим, а з однокласниками товариським і відкритим.

Вчився добре, але, як пригадую, «не зациклювався» тільки на навчанні, а займався спортом, відвідував танцювальну студію у Палаці культури,  у вільний час з друзями ходили  у ліс, на Барвінок. До речі, я дуже добре знаю і  батьків  Ярослава, бо його мати  і  батько навчалися у нашій школі. Також  батькова сестра, а згодом і Ярославів молодший брат Олег. Про усіх скажу тільки добрі слова. Без перебільшення, це зразкова сім’я. 

Щиро і глибоко співчуваю їхньому горю з приводу непоправної втрати.

Віталій  САЛДАН, однокласник Ярослава ІВАНІВА, вчитель інформатики ЗЗСО №4:

-Так склалося, що зараз більшість моїх  однокласників не живуть у Новому Роздолі, бо чимало з них  перебуває за кордоном, куди виїхали ще задовго до війни. Саме тому на зустрічі кортежу з тілом воїна Ярослава та на парастасі нас було всього четверо однокласників, а у день Чину похорону у Гарнізонному храмі Петра і Павла у Львові вже  тільки двоє. Але додам, що, якби доля нас не розкинула по світах, то однокласників у ці скорботні дні біля труни із Ярославом було б набагато більше. Бо ми усі його дуже поважали.

Мені як однокласнику і приятелю,  Ярослав запам’ятався, насамперед, багатогранністю і здібностями. Йому все давалося легко – і навчання, і все, чим займався  поза школою. Зокрема, любив  грати в футбол, коли вчилися у 8-9-х  класах, ми часто ходили ганяти м’яча  у манеж із штучним покриттям на міський стадіон «Галичина». Водночас Ярослав був учасником танцювального ансамблю «Веселка» у МБК «Молодість», а ще любив рибалити.

 Також у Ярослава  була активна громадянська позиція. Він був учасником  Лідерської школи у Львові  і разом з групою ініціативної молоді Нового Роздолу розробляв і втілював соціально важливі проєкти для розвитку громади.

По закінченні школи наші шляхи дещо розійшлися – я поступив на навчання у Львівський національний університет ім. Івана Франка на факультет економічної кібернетики, а згодом – у Педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка у Тернополі. А Ярослав поступив на будівельний факультет «Львівської політехніки».  Потім я повернувся працювати  у Новий Розділ, вчителюю у рідній школі, а Ярослав – працював у ІТ-компанії у Львові.

Не пригадаю, коли  востаннє бачився з однокласником, а от  зустрілися тільки минулого тижня, коли Ярослав повернувся у Новий Розділ з війни на щиті. На жаль…

Для однокласників, як і для рідних, він назавжди залишиться у наших серцях таким, яким ми його знали – усміхненим, приязним, доброзичливим…

  Підготував Іван БАСАРАБ

Схожі повідомлення

ТОВ «Нафтогаз Тепло». Абонентське обслуговування: що це за нововведення таке?

admin2

Ковід “відсвяткував” і вийшов “на полювання”: про ріст захворюваності і у Новороздільській ОТГ

admin2

Сьогодні спільно з UNISEF провели у місті СІМЕЙНИЙ ФЕСТИВАЛЬ. Свято вдалося, що видно на фото. Дякуємо організаторам та ЗСУ !

admin3

Відійшов у засвіти колега…

admin3

У Новому Роздолі рятувальники надали доступ у квартиру на 6-му поверсі 9-поверхівки по вул. Степана Бандери, де потребувала допомоги 76-річна жінка

admin3

ФК “Новий Розділ” на виїзді переміг СК “Воля”(Братковичі) з рахунком 4:2!

admin3