Вже два з половиною роки триває широкомасштабне вторгнення російських агресорів в Україну. Відтоді багато наших воїнів у спротиві варварській навалі підступного ворога кладуть свої життя, аби захистити нас від орди, яка прагне знищити українців до ноги. І попри переважаючі сили росіян, попри чисельні жертви наші бійці переможуть споконвічного ворога. Навіть ті, що відходять у Небесне побратимство захисників Вітчизни… Бо їхню жертву неможливо переоцінити…
Днями під Покровськом під час виконання бойового завдання загинув 40-річний новорозділець Юрій Стомарівський. І сьогодні насамперед кортеж із тілом воїна – героя зупинився біля будинку по вул. Грушевського, 29, де Юрій разом з батьками, двома братами і сестрою прожив майже 40 років. Його у скорботі і невимовному горі зустріли рідні, сусіди та усі, хто зміг прийти (так само невдовзі після заупокійного Євангелія, яке відслужив біля будинку, де живуть батьки Юрія священик церкви Святителя Миколая ПЦУ о. Ростислав Мига, Героя зустрічали мешканці Новороздільської громади громади побіля Алеї Героїв).
Очікуючи траурний кортеж побіля будинку сім’ї Стомарівських, репортеру “ВІсника Розділля” вдалося коротко (бо ж смуток в очікуванні труни з полеглим Героєм переповнював і рідних, і сусідів)дізнатися про Юрія. У сім’ї він був найстаршим, брат Іван на два роки молодшим, далі ще молодші двійнята – брат Мар’ян та сестричка Василина. Тому допомагав матінці та батькові піклуватися з молодшими братами і сестрою. Це йому давалося легко, бо був від народження добрим і відповідальним. Про це наголошували усі сусіди, з ким мені вдалося порозмовляти. Дуже просили відзначити ці його риси характеру. Одне слово, жила багатодітна сім’я у тісній 2-кімнатній квартирі дружно і в злагоді.
Після закінчення сусідньої першої школи (мабуть, тоді це була гімназія) Юрій пішов навчатися будівельної спеціальності у СПТУ №6. Згодом працював за фахом. Оскільки до війська його не брали за станом здоров’я, Юрій працював на заробітках за кордоном. Поміж іншим, як повідомила вашому автору одна із його сусідок, Юрій складав зароблені гроші, аби купити собі окрему квартиру. Був неодруженим, тож, можливо, спершу хотів мати “своє” житло, аби потім, як кажуть, привести суджену половинку. Не судилося. Утім, кажуть, що квартиру таки собі купив…
Аж тут грянула широкомасштабна війна – лютий кацап, як завжди підступно і віроломно, “яко тать”, вдерся в сутінках 24 лютого 2022-го в Україну, аби фізично знищити українців та заселити благодатну землю такими ж лихими кацапами. Та ба! Радше за все вдавиться, бо українці незнищенні.
Бо є такі захисники – відважні і незламні. Юрій виявився саме таким. Бо маючи проблеми із здоров’ям, він вирішив, що зможе захистити Неньку – Україну. Отож в перші дні війни Юрій зголосився у Збройні Сили добровольцем. І майже два з половиною роки відважно нищив ворогів і безстрашно віддав своє молоде життя за незалежність Вітчизни. Є певний символізм, що Юрій Стомарівський загинув напередодні Дня Незалежності. Бо він належав до породи українських Лицарів, які сотні літ виборювали Незалежність Держави.
Саме таким Героям, зокрема, і Юрію Стомарівському, присвятив свої слова біля Алеї Героїв під час зустрічі траурного кортежу священик церкви Святителя Миколая ПЦУ о. Ростислав Мига:
– Український народ ніколи не полишав надії збудувати міцну незалежну Державу. І ХХ століття не стало виключенням. Це було буремне століття. Коли свідомі громадяни різних частин України, які перебували у колоніальній підлеглості Росії, Австро – Угорщині та інших поневолювачів, намагалися створити Самостійну, вільну Державу. Пригадаймо 1918-й рік, коли було створено Західно – Українську Народну Республіку, згодом Українську Народну Республіку, які невдовзі проголосили Акт Злуки. Пригадаймо 1939-й рік, коли було проголошено державу Карпатська Україна. А в червні 1941 року заступник Провідника ОУН Ярослав Стецько виголосив у Львові, який окупували війська фашистської Німеччини, Акт відновлення Української Державності.
Наш народ ніколи не боявся своїх ворогів. Тому він завжди намагався здобути і розбудувати міцну, вільну, самоврядну Державу.
І ось, дорогі брати і сестри, тільки через 50 років після проголошення відновлення Української Держави, в серпні 1991 року депутатам Верховної Ради з п’ятої чи шостої спроби вдалося проголосити Акт Незалежності України.
В ці крайні дні ми разом 23 серпня святкували День Державного Прапора, 24 серпня – 33-ю річницю проголошення Незалежності України. І ще вчора і в нашому місті, і в усій Україні відбувалися урочистості з нагоди цієї величної події, українці воздавали шану патріотам, воїнам, які боролися за Незалежність. І свідченням цієї боротьби у новітній нашій історії є ті герої, які повертаються до свого дому на щиті назавжди, щоб тут спочити у рідному краї. І ми повинні завжди про них пам’ятати, про їхній невмирущий подвиг. І сьогодні ми зустрічаємо ще одного Героя Юрія Стомарівського, який поклав своє життя на вівтар Вітчизни. Честь і шана Герою…
Сьогодні о 19.00 год. у каплиці церкви Святителя Миколая ПЦУ відбувся Чин парастасу, а завтра, 27 серпня, в 11.00 год Новороздільська громада проводжатиме Героя у останню путь.
(Докладніше про світлої пам’яті воїна Юрія Стомарівського буде висвітлено у газеті “ВІсник Розділля” наступної п’ятниці).
Іван БАСАРАБ
