Слава Україні. Героям слава!?
Над берездівецьким цвинтарем відлунало «Вічная пам’ять». Село попрощалося з героєм, з воїном світла Петром Щербатим. Відвоював на передовій рік чи й більше. Не знаю точно. Та це і не важливо. Важливо, що воював. І було йому 36 років.
Люди розходяться з цвинтаря і то там, то тут було чути: «А чого його там поховали?», «А як то так? Всі герої лежать один коло одного, а йому яму хто знає де викопали?» , « А чого то так несправедливо?». Я теж була вражена, коли побачила, що похоронна процесія не зупиняється там, де майорять над могилами героїв синьо-жовті прапори. Звернули вліво і поховали бійця далеко від полеглих побратимів, серед буйної трави.
За тих кілька десятків метрів цвинтарної дороги від людей почула, що яка то добра дитина була, що ніхто про нього нічого поганого не скаже, що помагав, що був милосердний. Призвали на війну – показав себе гідно. Воював добре. Побратими його цінували. Мав відзнаку. На жаль, не знаю яку, ані не знаю за що. Перепитувала та ніхто не знав.
Інші казали, що до Англії на навчання мав їхати. А там дурних не беруть. Так і казали. Вже і тренування проходив спеціальне та здоров’я підвело.
Прийшов додому у відпустку, а на війну не повернувся. Нещасний випадок – і нема бійця. Виявляється, ріс сиротою. Не мав коло кого перебути ту відпустку. Не було кому ані їсти зварити, ані словом обігріти.
На війну, дякуючи волонтерам, спорядили гідно. Обмундирували, придбали все необхідне. Кажуть, і телефон купили, а згодом і планшет, що був потрібний йому і побратимам для якихось технічних військових розрахунків.
Так люди казали. Від випадкових людей я це все почула. А хотілося б почути від когось з представників влади. Мало б прозвучати голосно і шанобливо, коли той боєць пішов нас захищати, де воював, у яких військах, за що дістав відзнаку. Хай би почули всі – Берездівці прощаються зі своїм героєм.
Не прозвучало слів подяки та шани. Не було кому їх сказати. Не знаю, чого забракло представникам влади нашої громади, щоб прийти, і гідно провести в останню путь бійця. Може часу?
Мій допис то не крик душі, то біль серця. Бо вже й вечір настав, а відчуття провини перед воїном не минає. І, я так думаю, не тільки в мене.
Слава Україні!
А яка ж слава її героям!?
Оксана БАРАН
ВІД РЕДАКЦІЇ. Отже, по порядку. 8 липня редакція помістила на сайті та фб повідомлення пресслужби ГУ ДСНС України у Львівській області про пожежу в с. Берездівці, яка забрала життя 41-річного чоловіка. Без зазначення прізвища та чи був він військовим. наступного дня, 9 липня, ближче до 18-ї год. редакції стало відомо, що прізвище загиблого Петро Щербатий, що він перебував у відпустці, що йому не 41 рік, а насправді 36 років. Згодом редакція отримала допис про сумну подію Чину похорону шановної пані Оксани БАРАН (надрукований вище).
Також редакції стало відомо, що існує офіційна довідка Миколаївського ТЦК та СП, надана у Новороздільську міську раду, начебто про те, що вказаний військовослужбовець вчасно не повернувся з відпустки у військову частину, а отже, як кажуть поміж людей, такий вчинок кваліфікується як СЗЧ (якщо не помиляюся, абревіатура перекладається як самовільне залишення частини).
На жаль, 8 липня сталася страшна трагедія – пожежа забрала життя Петра Щербатого. Щодо Чину похорону: як стало відомо редакції, міська рада взяла на себе витрати, пов’язані з похованням, однак, зважаючи на вказану довідку воєнкома про СЗЧ, утрималася від почестей, які в такому випадку військовослужбовцю не передбачені.
Що тут ще додати. На війні не всі воїни залізні, Дехто увійшовши у мирні дні відпустки, потрапляє у стан, якого ніхто не зрозуміє, а тому затримується на певний час вдома. Де немає пекла війни, де можна забутися трохи від пережитого. Утім, військовими це кваліфікується, як СЗЧ. Було б добре, аби детальніше цю норму все таки пояснили у військкоматі (тобто у ТСК СП).
Редакція висловлює щирі співчуття рідним Петра Щербатого з приводу непоправної втрати – трагічної загибелі рідної людини внаслідок пожежі. Спочивай з миром, воїне – земляче….
