Так, ще рівно місяць тому під час велелюдного Чину похорону Володимира Каспіркевича у Новому Роздолі , який на початку 2022-го із сім’єю вирвався із окупованих російськими гнидами – окупантами Олешок Херсонської області у наше місто у статусі тимчасово переміщених осіб, а згодом пішов захищати Україну і загинув смертю хоробрих, Василь Паламарчук виступав на центральному майдані, розказував громаді про те, як вони товаришували з Каспіркевичами у Олешках, як він став на захист Держави ще у 2014 році, як важко ховати воїнів – земляків і взагалі бойових побратимів, про те, що росія прийшла винищити всіх українців, тому, щоб вижити від геноциду, в нас нема іншого вибору, крім перемоги над нелюдами, а вже нині прийшла чорна звістка про його загибель. Зокрема, як стало відомо редакції, про це повідомила Олешківська територіальна громада на своїй офіційній сторінці у Facebook: “Сьогодні на східному напрямку, під час виконання бойового завдання, загинув наш земляк, військовий, письменник Василь ПАЛАМАРЧУК – коханий чоловік та люблячий батько трьох дітей. Вічна пам’ять та шана Герою! Щирі співчуття рідним і близьким! Памʼятаємо всіх Героїв, які поклали своє життя за свободу і незалежність нашої держави!”
У вінок пам’яті про безстрашного воїна, який впродовж 10 років поспіль захищав Україну від людиноподібних нелюдів – росіян, подаємо виступ Василя Паламарчука під час похорону його земляка Володимира Каспіркевича 4 червня 2024 року.
ДАВАЙТЕ ЗРОБИМО ВСЕ, АБИ НЕ МИ СВОЇХ, А ВОНИ ХОВАЛИ СВОЇХ РУСКІХ, ЯКИХ МИ ВБИВАТИМЕМО, ПОКИ ОСТАТОЧНО НЕ ЗНИЩИМО. ТОДІ І БУДЕ ПЕРЕМОГА!
–Мене звати Василь Паламарчук, я командир роти вогневої підтримки 206-й батальйону 241-ї бригади, мешканець м. Олешки, друг і кум Володимира Каспіркевича. Я прибув у Новий Розділ разом з дружиною та, до речі, ще одним товаришем із Олешок, воїном Володимиром Поротніковим та працівником МНС Олегом Щурським, щоб попрощатися з нашим другом і кумом Володимиром, з яким у Олешках потоваришували, коли він одружився з місцевою дівчиною Оленкою, яка вчителювала у школі. До речі, і наші дружини також, як і дружина Володимира, працювали в школі. Ще додам, що в нас із дружиною, як і в сім’ї Каспіркевичів, троє діток. Усі наші діти вчились в одній школі й дружили між собою, та й всі ми один одному куми, дружили сім’ями. От тільки професії наші різні: у мирному житті Володимир Каспіркевич був підприємцем, я – адвокатом, а Володимир Поротніков – керівником відділення Держгеокадастру.
Коли почалося підступне російське вторгнення, наші сім’ї виїхали з окупованих ворогом Олешок: Каспіркевичі і Щурські у Новий Розділ, моя сім’я і родина Висоцьких – у Львів, Поротнікови – у Коломию.
Коли дізнався про загибель друга Володі, якраз перебував (і ще маю трішки часу) у відпустці. Бачу тут своїх земляків, які живуть в Новому Роздолі як внутрішньо переміщені особи. На жаль, зустрілися із дуже сумного приводу, проводжаючи в останню путь Володимира, який загинув за Україну. Чимало мешканців Олешок захищають рідну землю від ворогів. Моя війна з російськими орками почалася ще у 2014 році . Відтоді чимало моїх земляків вже відійшли у Вічність до Небесного воїнського побратимства. Я пам’ятаю кожного із олешківців, які загинули за Вітчизну. І буду мститися ворогу за усіх, а тепер і за Володимира – Вовчика.
Тут, на землі, ми робимо свою роботу і нищимо ворога, який прийшов на нашу землю нас вбивати і руйнувати наші домівки, наші святині. Ми їм не дамо цього зробити, ми їх переможемо. Іншого не буде. Бо допоки росіяни житимуть, доти нам життя не буде. Тому усі, хто може, приєднуйтеся до нас, бійців, у лави ЗСУ, аби знищити лютих ворогів, бо росіяни ніколи, поки живі, не припинять вбивати українців.
Давайте зробимо все, аби не ми своїх, а вони ховали своїх рускіх, яких ми вбиватимемо доти, поки остаточно не знищимо. Тоді і буде Перемога. Слава Україні!
