Впродовж 34-річної “вісникроздільської” біографії пані Ольга Маркевич , а також її син Іван, були не тільки постійними читачами міської газети, а у певний період, починаючи із початку 2000-х, також і авторами публікацій на злободенні теми.
Особливо вимогливою до редакційної політики була пані Ольга. У спілкуванні з журналістами пенсіонерка, яка у дитячому віці разом із батьківською сім’єю пережила важкі повоєнні лихоліття, зокрема, примусове переселення з етнічних українських територій, котрі по завершенні Другої світової війни внаслідок сталінської “національної політики” відійшли до Польської держави, у Львівську область, радила висвітлювати події об’єктивно, не уникаючи критики. Зрештою, декілька її дописів у “Вісник Розділля” відзначалися саме такими акцентами. Утім, якщо бачила якісні зміни у міській господарці, то пані Ольга також про це відверто говорила і радила писати про позитиви в газеті. А у минулому році особисто підготувала публікацію з оглядом якісних зрушень у місті і відзначала за це добрими словами міську владу, що раніше не часто бувало ( до слова, на світлині Ольга Іванівна саме під час візиту у редакцію, куди вона завітала із вказаним матеріалом),
До крайніх днів відходу у Засвіти, коли відчувала полегшення, пані Ольга уважно читала “Вісник Розділля”, а коли приїздив з Києва навідувати хвору матір син Іван, який, до речі, впродовж крайніх років знаходить можливість підтримати міську газету, запитувала чи заходив до “вісникроздільців”, до яких мала сантимент як до людей непростої професії, чи передавав від неї вітання…
2 липня Ольга Маркевич у віці 82 роки відійшла у Вічність. Покинула білий світ ще одна ветеранка Нового Роздолу, невтомна трудівниця, берегиня сім’ї, Матір, громадянка. Яка цінувала працю і людей праці.
Сьогодні, 3 липня, у Новороздільській церкві Різдва Пресвятої Богородиці відбувся Чин парастасу і Чин похорону. Колектив редакції глибоко сумує з приводу відходу у Вічність Ольги Маркевич і висловлює щирі співчуття сім’ї та родині покійної.
“Як много важить слово…”, – інколи цитувала пенсіонерка цей рядок з відомого вірша Івана Франка, висловлюючи у такий спосіб повагу до людей, для яких слово стало одним з головних інструментів у професії.
Дякуємо, пані Олю! Спочивайте з Богом. Вічная пам”ять…
“ВІСНИКРОЗДІЛЬЦІ”
.
