Усміхнуся сьогоднішній днині!
Хоч вчорашнії рани ятрять…
Та не нині, рідненький… Не нині –
Бо сьогодні тобі тридцять п’ять!
Я згадаю, як вперше на руки
Мені вклали сповите дитя,
Перші рухи твої, перші звуки…
А попереду – ціле життя!..
Я згадаю твої перші кроки,
Твоє “мама” і щастя моє,
І твій погляд, що змалку глибокий,
Наче душу тобі дістає.
О, ті очі!.. Повік не забути!
Вони й гріли, й пекли, мов вогонь.
Так ніхто й не зумів їх збагнути,
Ледь запалих від вічних безсонь.
Пригадаю усе до останку,
Аж допоки не вистачить рим,
Аж до того останнього ранку,
Як ступила біда у наш дім.
Але ти нас просив не тужити,
Пам’ятати лиш радісні дні,
Благав гідно й щасливо прожити
В тому дивному татовім сні.
Ми вчимося ще, синку, вчимося…
Що так довго, рідненький, – пробач!..
Та сьогодні в твоїм безголоссі
Чуєм: “Тату… матусю… не плач!
Я щасливий, що був вашим сином,
Ні – назАвжди залИшуся ним!
І сьогодні я вас не покинув…”
…З днем народження, синку… земним!..
Валентина МАТВІЇВ, 18 лютого 2024 року. Facebook
