“Ти або воюєш, або реально допомагаєш! РЕАЛЬНО, а не бухаючи в Boho, Буковелі, львівській кнайпі, чи мансардах Одеси…” Це лише одна цитата із актуальної публікації експерта аналітичної групи “Левіафан” Миколи Мельника, надрукованої сьогодні у розділі “Блоги” інтернет – видання “Цензор.НЕТ”: https://censor.net/ua/b3465303, яку пропонуємо до уваги читачів.
На фото: наслідки ракетного удару по Києву (світлина з Інтернету)
Україна витримує безпрецедентну ракетну навалу. Жодна із країн ситого Заходу вже б не витримала і підняла білий прапор. Але ми стоїмо і б’ємо у відповідь
Наша сила закладена нашими пращурами, які звикли в проміжках між оранням землі спокійно вбивати тих хто хотів не сіючи зібрати їх врожай.
Ми перенесемо і обстріли, і холод і голод, якщо будемо розуміти за що ми воюємо. Задача влади щодня нагадувати нашу мету – вижити як Нація, бути господарем на своїй землі і помститись за кожного вбитого українця.
В мене немає жодних емоцій коли я бачу палаючи будинки та переляканих цивільних…жодної окрім люті. Того відчуття, що змушує рухатись вперед, стискаючи зуби терпіти і чекати можливості помстись за все горе, яке відчула моя Нація. У світі були випадки, коли Нації наздоганяли своїх ворогів і за п’ятдесят років після того, як війна офіційно була закінчена.
Ворог веде війну на винищення, і це треба усвідомлювати. І якщо вже ми в неї вв’язались, то ми маємо перемогти. Якщо ворог не лишив нам вибору, значить ми маємо бути в 10 і в 100 раз жорстокіші.
Кожен, хто підняв проти Нас зброю не має права на життя. Я не визнаю їх права ні на що, навіть на спокій після смерті.
Ми переможемо, адже не маємо іншого виходу, ворог нам його не лишив. Поки наші руки можуть тримати автомат війна не програна. Поки ми можемо діяти, ворог більше ніколи не буде у спокої.
Обстріли наших міст змусили населення знов згадати, що в країні війна і війна на винищення. Не важливо чи ти мільйонер чи рахуєш кожну копійку – смерті це не цікаво. Вона прийде до кожного. Але є альтернатива відтермінувати зустріч. Запросити її до країни-ворога. Хай там будуть жнива.
Але для цього кожен має провести внутрішню мобілізацію. Ти або воюєш, або реально допомагаєш! РЕАЛЬНО, а не бухаючи в Boho, Буковелі, львівській кнайпі, чи мансардах Одеси.
Часи жартів пройшли, і якщо окремі барани цього не розуміють, то їх треба ставити в стійло. Немає іншого виходу. Про право на щастя поговоримо після Перемоги. Зараз немає іншого права окрім права на лють.
Ми переможемо, всупереч всьому. Ми випалимо землю по якій ходить ворог. Ми заллємо своєю люттю, його міста. Нас буде штовхати наша одвічна любов до наших дітей, над якими ворог заніс свій меч.
Ворог позбавив нас права воювати чи ні, але тільки ми обираємо перемогти, або згинути з обличчя землі, довівши його правоту. Але поки ми живі – бій буде тривати…
