Пройшли роки. Давно я не бувала
В терапевтичному відділенні у нас.
Тут перемін на “плюс” здійснилося немало:
Все, як в Європі, все на перший клас!
Стерильна чистота довкруг постійна,
Годують вчасно тричі (а не раз) –
Гаряча їжа підніма надійно
здоров”я й додає його в запас.
Іванна Іванівна стрічає всіх привітно
З очима – диво – просто золоті!
В них негативу жодного не видно –
В них- ДОБРОТА! Слова доступні і прості.
Палати переповнені старими,
Бо в них хвороби діють напролом.
Годинами “чаклує” перед ними
Заввідділом Николин без утом.
Всі знають: жінка має діти
І чоловіка – воїна в сім”ї.
Та ніде тої правдоньки подіти –
Із хворими проводить більше днів…
Сиджу, дивлюсь. Молюсь за двох сестричок гарних,
Які годину (!) в пошуку тих вен
Схиляються біля бабусь старанно,
Щоб гостра голка не давала “крен”…
В них є душа у грудях, а не крига,
Є професійний вишкіл їх сердець;
Тут ДОБРОТА! розгорнута, як книга,
З небес натхнення шле їм Бог – Отець!
Вірунечки, Іриночки, Наталі,
В них ручки не прості, а золоті!
Вони вартують не лише медалей,
А й вищих нагород і поіменно – всі…
Вони їх мають від людей постійно,
Ті “Дякую!” від кожного із нас.
Сестрички тут розумні, самостійні.
Усі красиві навіть без прикрас…
Вночі, коли нам сниться третій сон,
Медсестри за столом аналізи “читають”,
Чи марлеві “хустинки” крають,
Якісь ще графіки складають –
Лінійки так рівненько посувають…
Так твориться ця злагоджена праця,
Де не керує “тютя – цяця”,
Ні окриком від злості не трясеться,
А лагідно навчить і посміхнеться…
І Ольга Ярославівна людей навчає,
Про щось тихенько з милою усмішкою вмовляє.
Подяку додамо й Головному –
Олегові – Великому самому.
Бо без таланту управлінця
Не досягла б лікарня успіху по вінця…
З повагою пенсіонерська палата №1 терапевтичного відділення Новороздільської лікарні: КОСІВ В.П., ІВАНУС М. С., ЦАРІВ М. С., РОГОЗИНСЬКА С. А.
