Слід зазначити, що цьогорічний турнір ювілейний, адже вперше він започаткувався з ініціативи братів Андрія та Ореста Балів восени 2003-го і називався «Золота осінь». Тож організатори турніру – Новороздільська та Миколаївська міські ради та, відповідно, Новороздільська та Миколаївська ДЮСШ- з нагоди «круглої дати» підготували ювілейний буклет (упорядник – І. Мартинюк; витяги – див. нижче).
А стрижневе урочисте відкриття відбулося на стадіоні ЗЗСО смт Розділ – давнього містечка, звідки розпочався стрімкий футбольний поступ у великий вітчизняний та європейський футбол мега – зірки Андрія Баля.
Координатор офіційної частини заходу – заступник директора місцевої школи Ігор Михайлович Мартинюк привітав присутніх із важливою спортивною подією у громаді, а відтак надав слово поважним гостям – директору ФК «Карпати», легендарному бомбардиру львівського клубу 70-80-х років Степану Юрчишину, відомому активісту волонтерської спільноти та української діаспори США, учаснику Майдану та добровольчого руху, насамперед, ДУК «Правий сектор», а згодом батальйону «Аратта» УДА, уродженцю Жидачівщини, другу покійного Андрія Баля, підприємцю Роману Волицькому, першому заступнику міського голови Нового Роздолу Михайлові Гулію.
Промовці побажали учасникам змагань чесної безкомпромісної гри, а на прикладі «зіркового» сходження Андрія Баля, який починав свій шлях із шкільного футболу, а згодом Новороздільської ДЮСШ, висловили сподівання, що і серед них, можливо, є майбутні чемпіони та гравці екстра – класу. Також висловили подяку бійцям ЗСУ, завдяки яким у тилу можна розвивати спорт та проводити різноманітні турніри.
А священик Роздільського храму Успення Пресвятої Богородиці УГКЦ о.Микола Кожух молитвою та окропленням свяченою водою благословив учасників турніру на чесний спортивний змаг.
Після виконання Державного Славню розпочалися перші поєдинки.
Докладніше про підсумки Всеукраїнського дитячого турніру з футболу пам’яті заслуженого майстра спорту Андрія Баля – у наст. числі «ВР».
* * *
Витяги із буклету, присвяченого ювілейному Х Всеукраїнському дитячому турніру з футболу пам’яті заслуженого майстра спорту Андрія Баля
“Перші кроки у футболі
Селище у Львівській області, звідки Андрій родом, називається Розділ. А в організований футбол Андрій вперше потрапив у Новому Роздолі – це поруч, за вісім кілометрів від дому. Там працювала ДЮСШ. Тепер ця абревіатура неабияк призабута, і його поколінню пощастило: їм було, де вчитися футболу. Баль згадував: «Я намагався вступити до київського спорт-інтернату – всі тести ніби здав непогано, але не пройшов за конкурсом. Уявляєте: тоді були серйозні конкурси не тільки в престижні вузи, але і в футбольні школи! І все ж пощастило: якраз тоді, в 71-му, відкрилися спортінтернати відразу в декількох великих містах України, в тому числі і у Львові. Мене зарахували вже без іспитів – зарахували київські тести».
У десятому класі головний тренер «Карпат» Ернст Ервінович Юст, раніше популярний хавбек київського «Динамо», запросив у дубль «карпатських левів», потім його стали запрошувати в збірні Союзу – юнацьку, юніорську, молодіжну. І так потихеньку пішло-поїхало. Знаєте, що було однією з найпривабливіших сторін радянського футболу? Наступність поколінь. Зараз, коли клуби наполовину укомплектовані легіонерами, це сприймається як анахронізм, але тоді… Завжди знаходилися досвідчені футболісти, які шефствували над новачками, допомагали їм швидше влитися в команду, дозріти в ігровому плані. Такими “дядьками-наставниками” в “Карпатах” для Баля стали Броварський, Ліхачов, Савка, Поточняк, а пізніше в київському “Динамо” – Коньков, Колотов, Веремєєв.
Взагалі Андрій вважав, що “відкривати” молодих футболістів у той час було набагато легше, ніж зараз: «Ми рано потрапляли в поле зору фахівців. Наприклад, для збірних команд республік регулярно проводився всесоюзний турнір “Юність”, на якому засвітилися багато талановитих гравців мого покоління – Безсонов, Каплун, Крячко, Жарков. Крім того, мені пощастило з молодіжною збірною СРСР виграти чемпіонат Європи, а в 1977 році – перший юніорський чемпіонат світу, а роком раніше таку ж першість континенту. Словом, до того моменту, коли кияни завели серйозну розмову, я ні для кого вже не був «котом у мішку». Тут Андрій був скромним. У тих збірних він грав не рядовим футболістом, а був лідером, капітаном команди – чемпіона світу та континенту.
Капітаном тієї дружини був Баль, а найкращим гравцем чемпіонату був визнаний Безсонов. Із Володимиром Андрія пов’язувала не тільки багаторічна гра в одних командах – «Динамо», різних збірних країни – а й те, що вони обидва виросли в простих, як тоді говорили, сім’ях, рано пізнали смак вперше заробленого хліба, замовити слово за них не було кому, тому стежку в житті прокладали собі самі.
Баль – професійний гравець
Ці перемоги в молодіжному футболі привернули увагу тренерів київського «Динамо». Перше своє запрошення до столиці Андрій отримав в 19 років. Однак вирішив, що «брати» Київ ще зарано, вважав за краще основний склад львівського клубу дублюючому біло-синіх. У той час він уже був кандидатом і в олімпійській, і в національній збірних СРСР, мав запрошення в московські клуби. Не поспішав змінювати команду, чекав запрошення з «Динамо». І дочекався.
Подзвонив йому особисто Лобановський. Пам’ятаючи про те, як непросто пробитися до динамівської «основи», Андрій поставив метру лише одне питання: «Валерію Васильовичу, я вам дійсно потрібен?». Той відповів: «Так. Інакше я б не подзвонив».
Саме в Києві хлопець відчув жорсткість «природного відбору». Полягала вона не тільки в підвищених фізичних навантаженнях, але і в постійному психологічному пресингу. Інших цілей, крім найвищих, метр перед гравцями не ставив, інших місць у турнірній таблиці, крім першого, не визнавав. Не всі витримували такий тиск. Приблизно в один час із Балем в «Динамо» перейшли ще два вихованці львівського футболу – форвард Степан Юрчишин і півзахисник Ярослав Думанський, які потенційно вважалися не слабшими за Андрія. Але незабаром обидва повернулися до Львова, не витримавши конкуренції та «випробування Лобановським».
Лише один гол забив Баль у футболці збірної – зате який! За цей один чимало колег-футболістів віддали б усі свої. Адже це був перший гол, забитий радянськими футболістами збірної Бразилії в офіційних матчах! Сталося це на чемпіонаті світу-82. Андрій завдав «соковитого» удару. М’яч затріпотів у сітці!
Згадуючи той гол, Андрій усміхався: «Не знайшов іншого продовження, партнери були перекриті, в серцях вдарив щосили. А їхній воротар подумав – повз. І руки прибрав… Хлопці в роздягальні жартували: чи не навмисне він пропустив, а може, ти його купив?». Гол Баля не допоміг, хоча тривалий час збірна СРСР зберігала переможний рахунок, бразильці «відповіли» двома голами.
Досягнення
Андрій Баль (1958-2014). Захисник, півзахисник. Заслужений майстер спорту. За збірну СРСР – 20 матчів, 1 гол. Володар Кубка Кубків – 1986. Чемпіон світу серед юніорів – 1977, чемпіон Європи серед молодіжних команд – 1980, 1990. Чемпіон Радянського Союзу – 1981, 1985, 1986. Володар Кубка СРСР – 1982, 1985, 1986, 1987, 1990. Всього в чемпіонатах СРСР – 224 матчі, забив 14 голів.
Виступав за команди «Карпати» (Львів) – 1977-1980, 134 матчі, 12 голів; «Динамо» (Київ) – 1981 – 1990, 240, 11; «Маккабі» (Тель-Авів) «Бней-Йєгуда», Ізраїль) – 1990 – 1993.
Тренерська кар’єра: «Ворскла» (Полтава) – 2001-2003; Національна збірна України – 2003 – 2007 і 2010 – 2013; «ФК Москва» – 2008; «Чорноморець (Одеса) – 2009 – 2010; «Динамо» (Київ) – 2012 – 2013…
Баль – особистість
У команді його називали диригентом гарного настрою. Як би важко не було на тренуваннях або в грі, він обов’язково знайде слова, які не тільки підбадьорять, але і змусять посміхнутися, а з посмішкою і труднощі легко долати. «Андрій – добрий, відвертий, завжди готовий прийти на допомогу. А про свою гру, роль у команді – ніколи не говорив», – ці слова капітана Анатолія Дем’яненка.
Яким він був при зустрічах із журналістами? З Балем спілкуватися було одне задоволення. У нього в запасі було стільки історій, завдяки чому завжди розмова була дуже насиченою та цікавою для вболівальників.
9 серпня 2014 року він пішов із життя, без перебільшення, на бойовому посту. Він помер на футбольному полі, не догравши, як виявилося свій останній футбольний матч. Ветерани «Динамо», традиційно в чергову суботу зібралися разом і в 11.00 почали гру зі звичайними людьми.
У цей час дуже парило, а після почалася сильна гроза. Зрозуміло, що грали без сильного навантаження, в приємній атмосфері, просто для себе десь годину-півтори, потім їх чекала парна. Андрію Михайловичу стало погано прямо на газоні. Він просто біг, віддав пас і впав. Хлопці намагалися якось його реанімувати, але безуспішно. Через 12 хвилин приїхала швидка допомога, хотіли робити прямий укол в серце, щоб його запустити, але, на жаль, було вже пізно…
Зараз вони спочивають близько один від одного на Байковому кладовищі: Лобановський, Базилевич, Войнов, Банніков, Матвієнко, Чанов, Белькевич, Гусін і… вічно позитивний Баль.”
Підготував Іван БАСАРАБ
