Серед п’янкого хвойного запаху гінких сосен, у переспівах весняного пташиного щебетання традиційно 4 травня віддавали шану національним Героям їх вдячні нащадки – на символічному місці, біля каплички на дорозі до Ілова, яку звели у 2007 році за ініціативи полеглого новітнього Героя Василя Кіндрацького, тоді голови Миколаївської райдержадміністрації, раніше – першого редактора газети “Вісник Розділля”.
Чому саме тут і чому саме 4 травня – докладно розповів багатолітній дослідник національно-визвольної боротьби українського народу на наших теренах, які вмістив у нововидану книгу пам’яті “Зродились ми великої години…”, та й ініціатор щорічних традиційних пошанувань Зеновій Горін: “Ілівські ліси – місця славної бойової слави, основа національно-визвольної боротьби Львівського краю: тут зароджувалась повстанська армія, тут була потужна база (до 1946 р.), тут сформувався перший курінь сотні “Леви”, а потім – курінь “Жубри” (нова назва “Сурмачі”). З 2 до 8 травня була велика облава від Щирця через усі ліси, бо МГБ дізналося, що від Степана Бандери з Німеччини повернувся сотник “Явір” (Іван Паньків): його скинули з парашута біля Крупська, а також тут є крайовий провідник Осип Дяків (“Горновий”). Повстанці вирішили перейти в Рудники, а на цій дорозі (біля каплички) попали під облаву. Спереду йшов Іван Шух (“Вихор”) та “Івась” (Івасів Іван зі Стільська), які вистрелили в облавця, щоб група яка йшла позаду, вернулася. Вони розмістилися у криївці. У ніч з 3 на 4 травня 1950 року на місці, де в 1991 році освятили хрест – там була криївка, де сховалися 9 повстанців, москалі віднайшли її і всі воїни загинули – останній сотник Української повстанської армії, член Львівського проводу ОУН “Явір”, нагороджений Золотим і Срібним хрестами бойової заслуги першого клясу, а також секретар крайового проводу Іван Федів, керівник зв’язку Пілан Михайло, Федір Звозда (“Баша”), чий син ініціює щорічні пошанування, й інші. Надрайонного провідника Гельнера Мирона (“Остап”) оглушеного спіймали, рік допитували, а тоді стратили…”.
Загалом це повстанський край, приміром, лише 300 політв’язнів працювало на новороздільській “Сірці”: скільки історії забрали з собою назавжди, не ділячись нею ні з дітьми, ні з рідними, – оповідає З.Горін.
Священик з Тростянця Степан Цихуляк щемно звертався до присутніх,і переважно до молоді, закликаючи пам’ятати героїв, чиєю кров’ю полито землю на цих теренах, так, вони загинули, але вороги донині їх пам’ятають і бояться навіть імені Степана Бандери.
Син полеглого у криївці “Баші” Богдан Звозда, заступник керуючого справами виконавчого комітету Миколаївської міської ради Андрій Тупис, заступниця голови Тростянецької громади Ірина Шипова, староста Стільського старостинського округу Мирослава Левицька, учителі і учні з Миколаївської школи №1, станичний Новороздільської станиці Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих Андрій Лехуш, поет-земляк Степан Васильків, письменниця Наталя Співак, яка прибула з Донеччини, а її батьки також були репресовані сталінським режимом, юнаки з Новороздільського Тризуба, які навели порядок напередодні перед капличкою, патріотична родина Турчиних – усі долучилися до пошанування пам’яті полеглих 73 роки тому Героїв, полеглих на новітній війні з одвічним ворогом новітніх Героїв, усім висловив вдячність Зеновій Горін.
Книгу-посвяту національної боротьби за волю України її автор Зіновій Горін вручив Богдану Звозді – сину повстанця, Михайлу Турчину і його донечці Оленці, яка висловила вдячність за всі ті зусилля, яка не дає нам забути нашу історію, знання: звідки ми походимо, чиїх батьків ми діти. Михайло Турчин 52 роки тому, 30 квітня 1971 року вивісив з друзями, школярами 3-ї школи, на водонапірній башті Нового Роздолу жовто-блакитний стяг. Його донька Олена, працівник Організації об’єднаних націй в південній Америці, дуже зацікавилася історією своєї родини і борців УПА.
Шкода лишень, що десятиліття, століття минають, а боротьба за волю Украіни знову загострюється, знову проливає молоду кров, піднімає незламний дух українців. І знову, переконані присутні, здолають ворогів, відродять Україну.
