Відучора у Новороздільській громаді скорботні дні – 17 квітня місто зустріло кортеж з тілом земляка, військовослужбовця Миколи Валерійовича УМІНСЬКОГО, 1976 р. н., який загинув напередодні Великодня під час виконання завдань з охорони важливих об’єктів інфраструктури. А сьогодні, 18 квітня, громада проводжала у останню путь воїна Миколу на міський цвинтар, де спочивають його побратими, які поклали свої життя за Вітчизну у російсько – українській війні, починаючи з 2014 року.
У останню путь 46-річного містянина, який навесні 2022 року добровольцем зголосився у лави Збройних Сил України, проводжали із каплички Церкви Святителя Миколая ПЦУ – чин похорону разом із отцями храму Ростиславом та Юліаном Мигами сповняли священники церков Нового Роздолу і селища Роздолу та костелу римо – католицької дієцезії у с. Берездівці.
У скорботному згромадженні люду, окрім згорьованих батьків та рідних воїна, – очільники міської влади, ескорт військовослужбовців, вчителі п’ятої міської школи, у якій навчався Микола, однокласники та співпрацівники підприємства залізничного господарства РДГХП «Сірка», де працювали його батьки та певний період працював і їхній син, сусіди і небайдужі містяни та мешканці навколишніх сіл.
…Коли скорботна процесія наближалася до центрального майдану, стрепенулися серця усіх, хто супроводжував домовину із тілом Героя, – зазвучала безсмертна Майданівська мелодія 2014-го «Плине кача…», яка стала народним Реквіємом та Гімном на честь полеглих за Україну захисників. Вляглися крайні звуки, але мелодія беззвучно ще мить витала над загалом в новороздільських небесах. Згодом мовила міський голова Ярина Яценко і бойовий побратим воїна Миколи. Промовляли щиро, утім, із неприхованим смутком (бо ж яка це непоправна втрата для громади, для сім’ї, родини, друзів та побратимів!) – про життєвий шлях полеглого, його порив з перших днів вторгнення іти захищати Вітчизну, про його зразкову воїнську службу і надійність, про неймовірну ницість російських нелюдів і про неймовірний незнищенний дух українців, які переможуть варварів.
Прості, від душі слова промовців знаходили відгук у серцях сотень людей, вони тамували сльози і подумки молилися за Героя, переважна більшість яких за життя Миколи Умінського навряд чи знала. І дякували подумки, бо саме він, як тисячі й тисяч інших захисників, тримав над нами мирне небо…
…Докладніше про полеглого новороздільського воїна – у наступному випуску «Вісника Розділля».
