Вже рік тебе нема…
Тече сльоза у неньки на щоках,
Сльоза нещасна, небажана.
Сорочка сина у її руках,
В душі її велика рана.
Ще рік назад ходив в сорочці син,
Радів, співав і веселився.
Тепер не вдіне її більше він,
У Божім Вічнім царстві оселився
Ота сорочка, вишита нитками,
Мов оберіг, допомагала сину.
Та смерть його холодними руками
Так жадібно забрала в домовину
Сидить матуся у вікна.
В очах минуле безтурботне й тихе,
Якого вже не знатиме вона,
Його забрало невблаганне лихо
Те лихо, що вже довгий час руйнує,
Що нищить український наш народ,
Що рік уже безжалісно панує
Й не визнає простих людських чеснот
Та не зважаючи на це ми будем вірить,
Боротися допоки стане сили.
В серцях людських ніколи не загинуть
Солдати, що свої розкрили крила
Розкрили й захистили ними нас:
Жінок, дітей, батьків стареньких
Душею й тілом прикривали вже не раз.
Молилися щодня за рідну неньку
Молилися вони тоді, тепер
Молитиметься кожен українець щирий,
За тих, хто захищаючи помер,
Полинув у блаженний вічний вирій.
НОВОРОЗДІЛЬСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ, Facebook
