2023-й розпочав свій «чорний відлік».
До Новороздільської громади надійшла трагічна новина – 7 березня у бою біля Бахмута, поблизу населеного пункту Роздолівка Донецької області, під час бойових дій з військовими формуваннями російських військ загинув мешканець с. Берездівці, стрілець-снайпер гірсько-штурмової роти Іван Дмитрович ДЗЮНИК.
Людина, яка завжди усміхалася і приходила на допомогу в будь-якій ситуації без користі для себе. Ці слова найпершими вимовляли всі, хто ділився світлими спогадами про полеглого Героя.
Народився Іван Дзюник 2 травня 1984 року у с. Берездівці. В багатодітній родині. Він був наймолодший у родині і мав троє братів та сестру. Батько Дмитро Дзюник, який працював бригадиром будівельників в БУ-62 у Новому Роздолі, змалечку привчав синів до праці, тож малий Іван ще з шкільних літ допомагав по господарству, доглядав коней, він з братами вміло їздили на конях – Каштан і Машка – на заздрість усім ровесникам, допомагав односельцям обробляти поля, заробляючи таким чином. Працьовитим був, господарським, не по віку відповідальним, а головне – добродушним і безвідмовним, завжди відгукувався на потребу односельців допомогти. Наш Івасьо – лагідно кликали сусіди Івана.
Згорьована і вимучена хворобами мама у розпачі – хоронить уже четвертого сина, який був практично її єдиною опорою, адже чоловік уже відійшов у засвіти, дочка мешкає далеко на Вінничині, а троє старших братів також померли доволі молодими (безжальна хвороба забрала усіх).
Навчався Іван у початковій школі с. Берездівці, згодом – у Новороздільській школі №3, продовжив навчання у Новороздільському професійному ліцеї будівництва та побуту (училище №6). «Дуже веселий і позитивний юнак, активний, жартівливий, любив створювати кумедні ситуації, якими тішилися однокласники, хоча не завжди до вподоби були вчителям. Проте його добродушність і весела та добра вдача додавали прихильності викладачів. Разом з тим був відповідальним і спритним, словом, вмів собі давати раду в житті. Пригадую, поспівав за перерву збігати в магазин за біляшами, які купував і для однокласниць. Відповідальний і порядний хлопець, веселий і жартівливий», – із сумом згадували дитячі роки однокласники Галина Сидорко-Ратич та Мар’ян Микитин.
А також юнак брав активну участь в художній самодіяльності села, дуже гарно співав, – доповнює директор Народного дому с. Берездівці Марія Раздарожна.
Після закінчення навчання в ліцеї Іван служив в армії, в Одесі, хоча недовго, бо через стан здоров’я хлопця відправили додому.
Проте, коли уже прийшла повістка, Іван Дзюник пішов служити (2 лютого ц.р.). Односелець згадує: Влітку ми з ним зустрілись на воєнкоматі, разом проходили медогляд. Іванові радили, що він може оформити опікунство над мамою, бо здоров’я не має, потребує сторонньої допомоги і опіки. Але Іван чітко сказав: “Я хочу воювати”.
І відразу у місця найзапекліших боїв – під Бахмутом. І вже за місяць чорна звістка завітала до маминої хатини – 7 березня загинув її єдиний уже син.
Світла пам’ять і вічна шана справжньому Герою України!
Віра ВЛАСЮК
