У 18-му Всеукраїнському онлайн-фестивалі Різдвяних піснеспівів (м. Острог) взяв участь новий вокальний колектив невтомної Ірини Чернової «Непереможні» – і отримав свій перший диплом.
А почалося все із зняття відеокліпу, ні – з плетіння сіток, або ще раніше – з сусідів, які стали сусідами через … війну. Словом, усе це – шлях до Перемоги, нашої великої спільної найважливішої Перемоги!


Найцікавіше, що довелося не просто фіксувати чергове досягнення колективу, який під керівництвом Ірини Чернової зняв відеокліп для онлайн-фестивалю, а бути присутнім при «народженні» нового творчого «матеріалу», за театральними кулісами.
І тут побачила та почула набагато більше – творення нової спільноти, неймовірне хвилювання тих, хто вперше за свій вік виходив на сцену хоч і без глядачів, але одразу «під камери», усвідомлення сенсу і суті Різдвяних галицьких традицій, зародження української єдності, коли багаторіч «ділений» ворогом українець на східних-західних, православних-католиків, україномовних-російськомовних зрозумів серцем – ми єдиний народ і мета у нас спільна – перемога!
У актовому залі Будинку дитячої та юнацької творчості відчувалося збудження: припасовували костюми, бренькали ноти, наспівували мотиви, хтось бубонів, повторюючи вивчені слова, хтось робив макіяж для «артистів», а дехто, тамуючи хвилювання, ділився емоціями.
Затіяла все дійство Ірина Чернова, хоча насамперед планувалося просто бажання новороздільців-переселенців вивчити наших колядок.
Ірина Чернова: «У мене появилися нові сусіди – Галина та Олександр, з Херсона, дуже приємні люди. Вони ж свого часу запросили мене плести сітки, чим займаються давненько. Там же напередодні свят і вчилися разом колядок. «Переселенці» дуже дивувалися, що у нас знають Різдвяні піснеспіви усі, від маленька до великого, і просили і їх навчити. Ну, поколядували. А чому їм усе Різдво не показати? – подумала. І ми зійшлися на думці організувати вертеп, з усіма дійовими особами. Але учасники – наші уже новороздільці з числа ВПО (внутрішньо переміщені особи). Звісно, без Галини Василівни (директор Новороздільської бібліотечної системи Г.В. Приріз) ніяк: вона ж і сценарій особливий одразу написала, і одну з головних ролей («Господиня») зіграла».
Підхожу знайомитися з «акторами». Розпитую і звідки приїхали, як опинилися саме в Новому Роздолі, чи мають театральний досвід тощо.
Лінаїда Петровська, завжди позитивно налаштована і активна, родом з смт. Брилівка на Херсонщині: «Ми за 30 км від «кордону» до Криму, тобто і зараз у глибокій окупації, де «заселяються» і вкрай «нагліють» окупанти. Вертеп ніколи і не бачили. Хіба в молодості дідом морозом була, – піджартовує п. Ліна. – Хоча Різдво святкуємо, але трохи інакше. Тож і вивчаємо галицькі традиції, щоб перенести їх на південь. А знаємося, бо разом ходимо і сітки плести, і в «Карітасі» зустрічаємося, зокрема, і на групі психологічної підтримки, яку веде Наталя Перун, на різних майстер-класах. Там так цікаво! Ми спочатку ніби не зголошувались на психологічну підтримку, бо чомусь у багатьох з цим неправильні асоціації, а тепер у нас там організувалася справжня община, свій такий жіночий клуб».



«Ангел» Галина Крохмаленко, з Херсону, «ті самі сусіди»: «Три місяці провели в окупації, а тоді виїхали в Миколаївську область, потім, якось випадково, потрапили у Новий Розділ – і тут вже маємо «родину». Займаємось волонтерством, сітки плетемо, шкарпетки в’яжемо, одяг збираємо». Її чоловік Олександр, який виконує роль «господаря», зізнався, що це його «абсолютний» дебют, але хвилювання намагається приховати за щирою посмішкою.
Ірина Іванова, бібліотекар з Мелітопольського району Запорізької області: «Приїхала з трьома дітьми, бо тут живе сестра моєї мами. Батьки лишились вдома. Родина допомагає, тож почуваюся як вдома. Оскільки моя мама із західної України, то колядок мене і внуків навчила, але ж все одно не так відзначали Різдво, як у вас. Дуже цікаво».
Ірина Заверуха з Києва усіх «робить красивими», накладаючи макіяж: «Усі хвилюються, бліді такі, тож я всіх хочу зробити гарнюнями». З 2 травня замешкала у Новому Роздолі, куди її покликала подруга. «Це перший виступ, тому дуже хвилюємося, ми ж не професіонали, і навіть не «любителі», але дуже хочеться, щоб було гарно».






Людмила Павленко з обласного Миколаєва, заступник директора школи з виховної роботи, розповідає з того, з чого все і почалося: «22 лютого прокинулася від вибухів на аеродромі. Шок. Думали, ну день-два буде… Але щодня все більше наростала тривога. І коли напроти зірвали будинок – квартири з 2 по 5 поверх та у доньки почалася істерика, вирішили евакуюватися. Спочатку ми зупинилися в Яремче, з 8 березня. А вже з 29 липня живемо у Новому Роздолі. Дуже гарні господарі, як рідні ми стали».
Інесса Щурська з Олешок на Херсонщині, учитель початкових класів і неперевершена майстриня-рукодільниця, яка провела вже чимало майстер-класів у Новому Роздолі (Різдвяну зірку для вертепу вона також сама змайструвала): «Мій син Андрій (гітарист) пішов співати до вокального колективу Ірини Чернової, а потім і нас покликав. Іра поставилася до нас не як до переселенців (виходить, буває різне ставлення – авт.), наче ми знайомі з нею сто літ. Так, по шкільній програмі ми готували з дітьми Різдвяні виступи, але все то якось було по-книжному, ніби вивчаєш чужу культуру. А тут – живе, рідне, своє. Ми не знали і не розуміли значення багатьох традицій, та навіть чимало слів нам детально пояснювала Ірина».
Олена і Михайло Натарови з Харкова розповідають, що їх діти навчалися в музичній школі, а от вони вперше долучилися до театрального мистецтва, водночас багато дізналися про місцеві традиції, і колядувати навчилися, і костюми вибирали, і правильну вимову виробляли, словом, відкрили собі цілий новий світ. Не оминули ми поцікавитися і долею Харкова: «Будинок наш трохи зруйнований, але нічого, відбудуємо. У перші дні повномасштабного вторгнення перші удари прийшлись по інституту захисту населення, по пожежній, словом, били по тих інституціях, які мали нас захищати. З перших днів ми сиділи в бомбосховищах, отак вийшли з нього, сіли в маршрутку і поїхали до Львова».
У колектив органічно влилися і юні артисти, які займаються в Ірини Чернової, – Андрій Петренко з Нового Роздолу і Марта Шипівдич з смт. Розділ.
Зйомки відеокліпу не тривають, як уже готова річ, – 5-10 хвилин. Вимоглива і навіть прискіплива керівник колективу не зважала ні на вік, ні на уміння, не робила «знижку» на перший раз, мовляв: безапеляційно зупиняла сценку і повторювала – спочатку, ще раз. Вона вимагає досконалості у всьому, – не здивувався відеооператор Богдан Бідзінський, бо знає вже стиль Чернової.

Дружно і весело зняли відеоролик про Різдвяний вечір з колядниками, тоді – святкову сценку «Свічка Різдва», так само дружно і весело організували щедрий різдвяний стіл, за яким ділилися не просто різдвяними стравами, а щирими розповідями, у які впліталися радість нових знайомств і смуток за рідним далеким домом, за розкиданою по світах родиною.
При світлі різдвяних свічок зродилася нова велика родина – українців, яких об‘єднала не просто любов до традицій, до співу, а одна велика любов до України
У надзвичайно складний час нашої держави ми кріпнемо духом та вірою, бо разом ми єдині, сильні та незламні.
Віра ВЛАСЮК
Відео можна подивитися тут – https://www.facebook.com/oleg.chernov.311/videos/1200089327586063