Знову страшна звістка обпекла болем наші серця – у бою за Незалежність України з російським окупантом загинув житель села Берездівці Сколоздра Василь Михайлович.
Сколоздра Василь народився 13 січня 1982 у Берездівцях.
Навчався у початковій Берездівецькій школі, а з 5-го по 9-й клас – у Новороздільському ЗЗСО №3 ім. А. Гергерта Класний керівник Галина Юліанівна Панчишин не може оговтатися від трагічної звістки: «Добра, слухняна, чемна дитина. Хороші батьки, гарна сім’я, у якій виховували трьох дітей. Василь був найстарший. Змалечку зауважили, що мав загострене почуття справедливості, тому на все звертав увагу, запитував чому так, а не інакше, цікавився, не проходив мимо будь-яких, на його думку, несправедливих речей. І вчився добре. Направду, йдуть найкращі».
Згодом навчався у Новороздільському професійному ліцеї будівництва і побуту (тоді училище №6). Майстер був на всі руки: все вмів робити, за що би не взявся.
«Він такий був мужній, безстрашний, налаштований по-бойовому, сильний духом, незламний, не боявся і нас заспокоював, – зі сльозами на очах розповідає сестра Галя. – Говорив нам: не хвилюйтеся, все буде добре, буде Перемога, ми їм, тим москалям, такий парад влаштуємо на їх красній площі!!! Я їм покажу, впевнено наголошував, а згодом у численних телефонних розмовах чітко додавав: я в полон не здамся, ніколи, я не з тих людей, я не дозволю москалям знущатися з себе…».
Василь придбав собі квартиру у Новому Роздолі, яку сестра облаштовувала: «Ми робили ремонт спільно, по фотографіях: то плитку обирали, то дизайн обговорювали. Як він тішився, чекав, коли після війни піде туди жити, а так ні разу і не зайшов у своє довгоомріяне житло, навіть ногою не ступив…» – гірко ридає сестра.
В. Сколоздра пішов служити добровольцем, підписавши контракт із ЗСУ перший раз ще в 2015 р. Повернувшись, знову їздив працювати до Польщі. Але війна на сході не давала йому спокою. Тож у 2019 році знову підписав контракт, влітку 2022-го мав би завершити службу, але ж війна, обов’язок.. У відпустці вдома був в листопаді 2021-го, у грудні поїхав на службу – і тут той чорний лютий: Старобільськ, Лисичанськ, Сіверодонецьк – усі місця, де йшли важкі бої. На кілька днів несподівано завітав додому у липні 2022-го.
«Але Василь телефонував щодня, – наголошує Галина, – і ще нас всіх заспокоював. Мама від 24 лютого закреслювала на календарі кожен день – Василь дзвонив, значить, все добре».
Востаннє Василь подзвонив додому 22 грудня, на Анни, привітав маму з іменинами, поспілкувався з нею. І з маленькою донечкою, якій 3,5 роки, Анічкою, теж поговорив.
«Ми ще зняли відео, на якому Анічка у віночку заспівала «Ой у лузі червона калина», скинули Василю. 23 грудня брат зранку зателефонував на хвильку, кілька слів сказав, а відео так і не подивився, мовляв, не грузиться, нема інтернету… А 24-го загинув… 24-го прийшов сигнал не телефон від Василя, і в понеділок, 26-го, також. Ми сподівалися, наш Василь намагався зателефонувати, просто немає зв’язку, як часто буває, але то уже побратими намагалися додзвонитися з трагічною новиною… Привезли Василя: на руці браслет жовто-блакитний з написом Україна, який племінниця передала, на шиї – хрестик, який передали з Вифлеєму. Не врятував…», – захлинається слізьми сестра.
І тихо додала: «Вже пізніше дізналася, за кілька днів до загибелі скинув швагру останні слова на телефон: «Ігоре, я йду туди, звідки не вертається ніхто…». Їх перекидали до Бахмуту…
Вернувся, як у пісні … «у шибку пташинкою вдарюсь твою, прийду на світанні в садок із росою, а, може, дощем на поріг упаду»…
Вернувся Героєм!
Близько 11.30 год. 24 грудня під час обстрілу противником із застосуванням протита́нкових керо́ваних раке́т по позиціях 3-го механізованого ботальйону в районі с. Опитне Донецької області внаслідок ураження осколками отримав поранення, несумісні з життям старший механік-водій 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 9 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини *** молодший сержант Сколоздра Василь Михайлович.
У Василя залишилися мама Анна і тато Михайло, молодші сестра Галина і брат Володимир, і троє дітей – 17-річний Сашко, 10-річна Христинка і 3-річна Анічка.
Жодними словами не вгамувати пекучий біль втрати та не загоїти рани в душі. Світлий спомин про мужнього земляка залишиться в наших серцях.
Поховали Василя Сколоздру у рідних Берездівцях.
