16.5 C
Lviv
09.02.2025
«Вісник Розділля»
Україна

Завдячуючи випадку «записавшись» у 7-річному віці  у волейбольну секцію до тренера ДЮСШ Сергія Краснопольського, у свої 14-ть Марічка Гошилик вже  чемпіонка України з класичного волейболу (2021р.) та цьогорічна срібна призерка Чемпіонату Латвії з пляжного волейболу

Без зайвого пафосу, однак таки не утримаюся і нагадаю, що Новороздільська ДЮСШ  віддавна вважається «кузнею» спортивних талантів та майбутніх «зірок» спорту. Звісно, ж і поле вибору серед яскравого загалу уродженців нашого найкращого міста, які вже у дитячому та підлітковому віці демонструють свій хист та спортивні обдарування, не надто згортається, тож тренерам є з кого вибирати і «кувати» знаменитостей.

 І якби не був обмежений рамками конкретної теми про одну із юних та перспективних «зірочок» –  титуловану і перспективну вихованку знаменитого тренера відділення волейболу місцевої ДЮСШ Сергія Краснопольського 14 –річну Марічку Гошилик, то, повірте, місця у газеті, щоб оповісти про відомі імена з дитячо – юнацької спортивної школи, які досягли певних вершин у багатьох видах спорту, було б мало.

А тепер – про винуватицю редакційної публікації.

 Отже, Марічка Гошилик, учениця НВК ім. Володимира Труша. Ще декілька років тому юна волейболістка стрімко увірвалася у коло відомих українських ровесниць і вже натепер є володаркою солідного арсеналу різного ґатунку нагород. Відповідно,  «Вісник Розділля» ретельно упродовж цього часу інформував мешканців громади про яскравий спортивний поступ підопічної культового тренера Сергія Краснопольського, який першим помітив  на виснажливих тренуваннях, що  дівчинка 2008 року народження, окрім неймовірної реакції та спортивної упертості, відзначається ще й неабиякою амбіцією. А що ще потрібно для досвідченого «коваля» волейболісток високого класу! Отож Сергію Миколайовичу залишалося системно і послідовно розвивати вказані ознаки Марічки, аби у його «волейбольній академії» сформувалася нова «зірочка» з перспективою невдовзі стати «зіркою». Як відомо, тренер поставленої мети досягнув.

    Нещодавно після доволі тривалої відсутності Марічка повернулася з далекої Латвії у рідне місто Новий Розділ. Причому – і це вже стало доброю традицією – із вагомим «трофеєм» – срібною медаллю Чемпіонату Латвії з пляжного волейболу серед дівчат (у форматі «два на два»). Причому, перебуватиме вдома  – недовго, бо 1 серпня стартує черговий турнір.

Отож, з огляду  на вказану обставину, репортер проявив наполегливість і декілька днів тому зустрівся з Марічкою, аби вона, як кажуть, прозвітувала перед земляками і про вояж у Прибалтику, і про свої плани на майбутнє, і про все інше, що є для неї важливим. А тепер – інтерв’ю.

До слова, і я колись бував у Прибалтиці, більше у Литві, але і в Ризі доводилось декілька днів гостювати. Досі незабутні враження – схоже зі Львовом повітря, схожа архітектура, схоже відчуття якоїсь спорідненості з прибалтами. А якими вітрами ти там опинилася?

-Насправді привід для поїздки у Латвію був поважний – на тренувальні збори волейбольної збірної України «U- 15» (у складі – гравці 2008 р.н. та молодші) за підтримки Спортивної Академії «Прометей». Туди ми  виїхали 27 березня. Наша збірна базувалася у сучасному  спорткомплексі у невеличкому мальовничому місті Сея. У місцевій школі, якій, до слова, виповнилося 100 років з дня заснування, нас дуже привітно і приязно зустріли. У часі це збіглося із святом римо-католицької Пасхи, тож ми ще й спільно його відзначили.

Варто відзначити, що вчителька фізкультури тієї школи Лієна ще й займалася з нами уроками аеробіки, щоб ми були у ще кращій спортивній формі. Отож, окрім планових тренувань, ми отримували додаткові навантаження.

А скільки загалом було спортсменок у вашій збірній?

-Усього нас було тринадцять  волейболісток (на фото) , щоправда, на тренування з нами  у Сею ще під’їжджала старша дівчинка 2005 р.н., але невдовзі відбула на збори збірної «U -21». Також нами опікувалися два тренери – наставники.

-Окрім тренувань, чи були у програмі перебування збірної «U- 15» у Латвії якісь похідні заходи?

-Авже ж. Зокрема, коли у місті, де ми таборувалися, відзначався «Олімпійський день», нас запросили взяти участь у заході. Нам запропонували разом з місцевими школярами випробувати себе у санному спорті (одиночний вид), що ми із задоволенням і виконали, з’їхавши у спортзалі  на санях з тренувальної гірки. До речі, за участь у «Олімпійському дні» нас відзначили організатори, вручивши грамоти та канцелярські набори.

От збірники «U- 15»  відбули з України у Латвію 27 березня. Безсумнівно, те, що в умовах російського вторгнення українські волейбольні функціонери зуміли у такий спосіб забезпечити нашим юним спортсменам можливість тренуватися, покращувати спортивну форму, аби на грядущих змаганнях, в тому числі і міжнародних, належно і успішно виступати, як мовиться, дорогого вартує. Так що хвала їм і честь. А до цього часу де ти, Марічко, займалася волейболом – у нашій ДЮСШ чи деінде?

-Аби перебувати у відповідній формі, перед від’їздом у Латвію я тренувалася у Стрию у відомому волейбольному клубі «Рись» (дякую татові, що возив мене туди і додому автівкою), відпрацьовувала елементи, які застосовувала у матчах із суперницями.

До речі, яке твоє у команді амплуа?

-На майданчику я виконую функцію «догравальника», в обов’язки якого входить миттєво приймати на полі оптимальне рішення, кому віддати якісно м’яч тощо. Є й інші нюанси цього амплуа, але якось про це іншим разом. 

Мабуть, для цього потрібні, окрім навичок, ще й відповідний зріст. Як у тебе із такою важливою для волейболістки «деталлю»?

-У мої 14 років мій зріст 1м 80 см (для порівняння: на фото ваш автор має «марадонівський» зріст – 166 см, отож відставання від Марійчиного, як бачимо, відчутне – І. Б.), але у команді я, до речі, одна з найнижчих. Наприклад, Кіра Лісова з Полтави  2009 р.н. вже має зріст 1 м 88 см.

А географічно, з яких міст і теренів України твої «однокашники» по збірній?

-Як вже згадала, з Полтави, Прилук, Києва, Запоріжжя, Дніпра, Миколаєва і, звичайно, я із славного Нового Роздолу.

О, це звучить гордо. Так тримати, Марічко! Поміж іншим, на  міста, звідки обдарованих юних волейболісток керівництво Спортивної Академії «Прометей» запросило у збірну «U- 15», російські нелюди в людській подобі майже щодня скидають бомби та ракети, руйнується житловий фонд, соціальна та спортивна інфраструктура, гинуть ні в чому невинні мирні люди, зокрема, і молодь та маленькі діти. Чи після від’їзду у Латвію на тренувальні збори, дівчата із складу «U- 15» отримували, скажемо так, сумні повідомлення від рідних?

-Поки що, як кажуть, Бог милував їхні сім’ї та родини. Утім, вони щодня по – мобільному слідкують за своїми містами, коли відбуваються ракетно – артилерійські бомбардування, які втрати, також розмовляють з батьками та членами сімей, підбадьорюють їх. А ми, тобто вихідці із міст, далеких від бойових дій, всіляко їх підтримуємо, простими людськими словами. Слід сказати і добрі слова про учнів місцевої школи і згадану вчительку , які приходили і намагалися придумати щось таке, щоб відволікало від дум про війну у нашій Вітчизні. Влаштовували українсько – латвійські посиденьки. Ми разом готували всілякі смаколики, звичайно, варили знаменитий український борщ. Одне слово, це неабияк підтримувало, за що ми дуже вдячні латвійцям.

Звичайно, приємно таке чути, хоча прибалти традиційно ще з «радянських часів» симпатизували українцям. А тепер, коли росія пішла на нас черговою, найбільшою з- поміж  попередніх,  війною –  і поготів: допомагає і гуманітарно, і фінансово.

А тепер – знову повертаємось до теми інтерв’ю про волейбол і про тебе – вже дуже відому юну «зірку» у цьому спорті, де слід бути витривалим, мати миттєву реакцію, відшліфовану техніку і миттєво приймати рішення, аби не піддатися супернику. Хоча газета про це вже інформувала, але, вважаю, що варто ще раз нагадати про твої досягнення, перемоги тощо?

- Що ж, спробую хронологічно. Отже, з найвагоміших здобутків: в липні  2021 року  на Чемпіонаті України з волейболу серед дівчат «U-17» (2005 р. н. та молодші)наша команда завоювала золоті медалі, у  цьому році – срібна призерка Чемпіонату Латвії з пляжного волейболу серед збірних «U- 16». 
  • – Якщо можна, розкажи докладніше про цей турнір?
  • – Гаразд. Але спершу розкажу, що у Латвії я могла і не бути…
  • -Прошу пояснити, з якої ж такої причини?
  • – Якщо чесно, то у березні я мала відбути в Польщу і навчатися у  ліцеї спортивного профілю міста Поліце (усі необхідні документи вже були готові) і виступати за юнацький склад місцевої волейбольної команди 1-ої ліги. Аж тут перед від’їздом зателефонував головний тренер Спортивної Академії «Прометей» Андрій Васильович  Романович і запросив у складі збірної «U- 15», взяти участь у Чемпіонаті Латвії з пляжного волейболу. Як розумієте, вибір було зробити непросто, але я все – таки віддала перевагу не навчанню в Польщі, а участі в Чемпіонаті  Латвії (дякую, що батьки мене підтримали).

А тепер – продовжую відповідати на попереднє запитання. Отже, у  Чемпіонаті Латвії  загалом взяло участь з 20 команд. Грали по одній партії за принципом «програв – вибув». Власне, у всіх поєдинках наша «двійка», а моєю напарницею була Олександра Шкарупа з обласного Миколаєва, здобула всі перемоги за винятком програшу у фінальній грі. Утім, ми поступилися сильним суперницям (до речі, обоє зростом під 1 м 90 см) ), які виступають за збірну Латвії, причому – змагалися майже на рівних.

А чи було під час перебування у Латвії збірної «U- 15», окрім занять на тренування та участі у турнірі,  так зване організоване дозвілля?

-Звичайно, нашій команді були створені для цього відповідні умови. Зокрема, відбулося декілька екскурсійних поїздок у столицю Латвії місто Ригу, а для «шопінгу» нам організатори виділили по 200 євро, які ми з успіхом майже у магазинах і витратили на літні речі (бо ж їхали у Латвію у березні). Нам було приємно, що екскурсію особисто проводив голова адміністративного краю з центром у Ризі.

Також з нашою збірною зустрічався віце – мер столиці Латвії пан Едвард, який надає значну гуманітарну підтримку нашій державі і декілька разів був в Україні з гуманітарною місією. До слова, саме він «зафондував» для нашої збірної квитки на концерт знаменитої групи «Imagion Dragons». Це було так здорово! Ми дуже вдячні пану Едварду за те, що так тепло нами опікувався.   

Наскільки вагомим є внесок тренера Сергія Краснопольського, про унікальний талант якого згадував вище, у вашому становленні як потужної волейболістки?

-Можу сказати впевнено, що роль Сергія Миколайовича у моєму волейбольному поступі, нарощуванні майстерності та гартуванні вольових якостей, важко переоцінити. Бо він насправді на тренуваннях з «проживає» усі моменти процесу опанування підопічними його настанов і, складається враження, наче зсередини бачить, що нам вдається краще, над чим слід ще попрацювати. Принаймні, я це відчувала у його тренерській роботі зі мною особисто. Він від початку моїх відвідин відділення волейболу у ДЮСШ умів не тільки терпеливо пояснювати завдання на кожне тренування, а й  спонукати та заохочувати до бажання виконувати його настанови. Привчав мою терпеливість зробити спільницею в моїх потугах працювати над вдосконаленням майстерності. І тому його підказки не дратували, а додавали снаги виконати поставлене завдання. Він постійно контролював виконання його настанов і, головне, прищепив мені самоконтроль. А це дуже важлива складова для росту рівня гри. До речі, коли почала тренуватися у Стрийському ВК «Рись», то до «науки» тренера С. Краснопольського додалися корисні настанови стрийських тренерів – Миколи Володимировича Столярського та Романа Михайловича Хомина. Також відзначу і тренерів з Нової Каховки Петра Анатолійовича Бойка і його дружини Галини Михайлівни, які теж певний період мене тренували. У збірній нашими тренерами були Анастасія Сергіївна Котляренко з Полтави та Ольга Степанівна Погорецька з Кам’янця – Подільського. До речі, коли у Латвії я занедужала на вірусне захворювання «Куксакі» і мала температуру 39, 7 градуси, то Ольга Степанівна буквально за день-два, застосувавши спортивну медицину, як кажуть,  поставила мене на ноги. І я змогла успішно виступити на змаганнях.

-Еге ж, тренерські настанови, контроль за формою та підвищенням рівня майстерності  є визначальними чинниками, завдяки яким ти стала висококласною волейболісткою. Звичайно, таких вершин не досягла б, якби  особисто, як кажуть, до сьомого поту, не  віддавалася волейболу сповна. Звичайно, і тренування,  і участь у змаганнях забирають багато часу. Але досягнуті успіхи того вартують. А як такий режим повної віддачі волейболу  позначається на навчанні у школі?

-Як на мене, навчальному процесу не надто шкодить. Зокрема, навчальний рік я завершила з такими оцінками – одна «вісімка», одна «дев’ятка», решта «десятки» та вище. Я вже перейшла у 9-й клас.

З ким у школі найбільше дружиш?

-Це моя однокласниця Леся Палій.

Дні вдома минають швидко, невдовзі і 1 серпня – новий турнір. Розкажи докладніше, де він відбудеться?

-Отже, наша збірна ««U- 15» 1 серпня має прибути у обласний центр Чернівці, де на базі Школи олімпійського резерву Спортивної Академії «Прометей» з міста Кам’янське Дніпропетровської області  відбудеться волейбольний турнір під егідою Професійної волейбольної ліги України. Для довідки: президентом Спортивної Академії «Прометей» є Володимир Михайлович Дубинський, який також є віце – президентом Федерації волейболу України та головою Професійної ліги України. Окрім цього, він спонсорує волейбольний клуб «Прометей», який бере участь у Лізі Чемпіонів Європи. А спортивним директором Спортивної Академії «Прометей» є Володимир Анатолійович Подкопаєв.

 До речі, у турнірах, які проводить вказана Ліга, передбачена помісячна  президентська  та тренерська стипендії.

– Отже, доконаний факт: у свої 14-ть  ти вже досягла помітних спортивних успіхів. Очевидно, вони вже визначили твій вибір, ким ти станеш у майбутньому?

-Звичайно, це Його Величність Волейбол! Щодо  професії не спортивного профілю ще не визначилася. Утім, у школі мені подобається математика, біологія, англійська, тож можливо, навчання майбутнього фаху умовно буде пов’язане з цими дисциплінами.

Можливо, на завершення розмови запитання, з якого, власне, можна було б і розпочати інтерв’ю: коли і з чиєї ініціативи ти почала відвідувати відділення волейболу Новороздільської ДЮСШ?

-О, це цікава історія. Отже, влітку, перед тим як пішла у навчатися у 1-й клас, батько, якому було відомо про великі здобутки юних волейболісток ДЮСШ, декілька разів пропонував мені піти на секцію волейболу до тренера Краснопольського . Однак щось мене стримувало від згоди. І все вирішила мама моєї подруги Софійки, з якою ходили разом в дитячий садочок (на кварталі ми живемо по – сусідству). Вона сказала, чи не хочу відвідувати секцію волейболу, яку тренує теж наш сусід Сергій Миколайович Краснопольський, разом з її донечкою. Я зраділа, що з подругою будемо і волейболу навчатися, тож відразу погодилася. Відтоді я жодного разу не пошкодувала, що займаюся волейболом, тому досі дуже вдячна матері Софійки. Звичайно, і батькові, адже він пропонував мені «записатися» у волейбольне відділення ДЮСШ першим, от тільки не знав, що треба сказати магічні слова: «На секцію ходить твоя подружка Софійка».

Що ж, не дарма кажуть, що в житті нічого не буває випадкового. Власне, і в твоїй історії так відбулося, принаймні, двічі. І вони спричинилися  як до вибору улюбленого виду спорту, так і до спортивних успіхів. Бажаю, щоб твої перемоги продовжувалися аж до найвищих нагород у найпрестижніших турнірах.

Дякую, спробую не підвести.

Розпитував Іван БАСАРАБ

На фото: Марічка Гошилик і Олександра Шкарупа – срібні призерки Чемпіонату Латвії; заступник міського голови Ольга Ганачевська та начальник управління культури, спорту та гуманітарної політики Новороздільської міської ради Володимир Засанський під час вручення Марічці грамоти за здобуття золотої медалі на Чемпіонаті Латвії з пляжного волейболу (2021 р.); Марічка з батьком Володимиром Михайловичем; карикатура на путіна біля консульства рф в Ризі.

Схожі повідомлення

Втрачені таланти, або за які країни виступають спортсмени з України, зі Львова, з Пісочної

admin2

Цвіль у пральній машині. Як позбутися?

admin

В Україні проведуть перепис населення спільно з Apple

admin2

Загиблі Герої листопада 2021

admin3

В результаті російського нападу 57 людей загинуло, 169 поранено, – Ляшко

admin3

Як доглядати за дерев’яними міжкімнатними дверима: поради від Terminus Lviv

admin

Залишити коментар