11 липня 2022 року. У роки Другої світової війни у радянському союзі популярною була сталінська агітка “Болтун – находка для шпіона” . В буремні і криваві місяці російсько – української війни цю пам’ятку можна перефразувати на кшталт ” Патякало – знахідка для ворога”. На жаль, чимало політиків вищого владного ешелону та їхні підспівувачі дозволяють собі дивні заяви, а по суті патякання, про наступи ЗСУ то в серпні, то згодом і т.д. Навіть вказують терени, де це відбуватиметься. Ну хіба так можна заздалегідь попереджати путінських генералів, де їм очікувати удару ЗСУ?
Категорично – ні! В публікації Олександра ТУРЧИНОВА, надрукованій сьогодні у розділі “Блоги” інтернет – видання “Цензор.НЕТ.”: https://censor.net/ua/b3353409, переконливо і сердито зазначено, чому саме.
За класичними військовими правилами, для наступу завжди створюється концентрація сил та засобів на ділянці фронту, де він планується.
Необхідно, щоб у чисельності особового складу, бронетехніці та в засобах вогневого ураження перевага над ворогом була не менше ніж у 2-3 рази. Підготовка до наступу відбувається приховано, щоб напрям головного удару був для ворога невідомим і неочікуваним. Неготовність ворога для відбиття наступу – запорука успіху. Саме тому головне завдання військової розвідки, – своєчасно дізнатися про підготовку наступу, щоб встигнути оперативно відреагувати та нанести удари на упередження, зруйнувавши плани наступаючої сторони.
Вже декілька тижнів в країні іде активне обговорення нашого наступу на півдні України, зокрема, на Херсонщині. Що стосується співвідношення сил і, в першу чергу, засобів ураження, то воно далеко не на нашу користь. Але у нас є мужність, впевненість, відповідальність… Помножити це на неочікуваність та раптовість удару і попри всі військові класичні теорії можна отримати результат. Ось тільки з неочікуваністю та раптовістю – серйозні проблеми. Щодня від вищого політичного керівництва до кабмінівських і регіональних клерків іде анонсування і реклама південної наступальної операції. “Стратеги” на високих посадах розповідають про підготовку контрнаступу, бравадно рекламують мету та напрямок головного удару. Озвучують накази про пріоритетні завдання Збройним Силам, які повинні бути цілком таємними. Поширюють через ЗМІ інформацію для наших співвітчизників на окупованих територіях про наступ з порадами покинути міста, які знаходяться в зоні майбутніх наступальних дій…
Результатом цієї рекламної кампанії стає збільшення чисельності ворога на анонсованих напрямках та безперервні обстріли наших позицій, що призводить до збільшення наших втрат. Рашисти на окупованих територіях жорстко блокують переміщення українських громадян, позбавляючи їх можливості покинути небезпечні райони.
Генштаб у своїх щоденних повідомленнях змушений констатувати, “що окупанти своїми вогневими засобами стримують просування сил оборони…”
А яка ще повинна бути реакція рашистських окупантів на подібні офіційні бравадні заяви українських високопосадовців?
Відкинувши емоції та нецензурні епітети, я хочу запитати у цих безперервно базікаючих керівників-новаторів:
“Навіщо ви це робите? Якої мети ви хочете досягти, публічно інформуючи ворога про наступальні плани ЗСУ?
Закрийте свої роти, і саме цим ви зробите значний внесок у нашу перемогу!”
