16.5 C
Lviv
14.08.2022
Новороздільська ОТГ

Світлій пам’яті Івана ПАКОША – легендарного новороздільського футболіста і тренера

29 червня   футбольне братство Нового Роздолу, яке у 60-70-х роках спортивними перемогами кувало гучну славу  міської команди «Хімік», покинув  знаменитий футболіст Іван ПАКОШ. Ще минулої  середи вдень він «дався» чути спогадом  моєму товаришу та далекому родичу ветерана Юрію Ковалені, який ні з того, ні з сього пригадав, що 5 липня Івану Володимировичу виповниться 75 років, про що вирішив мені нагадати, аби привітати його з ювілеєм у газеті, а вже пізно ввечері зателефонував Володимир Казбан – футбольна легенда 80-х, –  і з сумом повідомив, що декілька годин тому у далекій Італії після тривалої хвороби Іван Пакош відійшов у засвіти…

І ось сьогодні, коли верстається газетний номер, доводиться у темпі і на обмеженій площі складати  слово – спомин про незвичайно обдарованого і талановитого  футболіста, який віддав улюбленій грі    найкращі роки свого життя, якого по праву колеги по «футбольному цеху» вважали найкращим. Утім, Іван Володимирович не мав «зіркової хвороби», а просто сповна викладався на полі у змаганнях із суперниками, вражаючи і товаришів по команді, і візаві, і вболівальників своєю майстерністю, своєю «мудрістю» диспетчера та своїми потужними ударами і красивими мега – голами. А от для своїх футбольних побратимів з когорти «зірок»  він добрих слів не шкодував ніколи, відзначав їхню особливість гри, важливість внеску їхнього ігрового амплуа у загальну  потугу команди. До речі, пригадую, що в редакційному інтерв’ю   з нагоди свого 70-річчя (народився 5 липня 1947 року) Іван Володимирович із гордістю відзначив найкращих, на його думку, гравців «Хіміка» і свого, і наступних поколінь. Так от, вже після виходу газети ветеран при зустрічі сказав, що він у момент підготовки матеріалу, на жаль, не згадав ще декілька славних футболістів, тож його «пощипує» сумління. «Нічого, друже, ще буде нагода повернутись до футбольної теми, адже через 5 років черговий ювілей» , – заспокоїв тоді старшого приятеля. Та ба! Нагоди вже не буде…

Мабуть, є певний символізм у тому, що серце Івана Володимировича перестало битися саме в Італії, де він крайній рік перебув із сім’єю. Іван Пакош відійшов у вічність у країні великих футбольних зірок світового рівня, які у «компанії» легендарних бразильців, англійців та німців,  були для нього прикладом для наслідування.  Адже у роки його стрімкого футбольного становлення і росту великий футбол світового та європейського рівнів  можна було бачити нечасто – раз у декілька років, коли по телевізору транслювалися матчі Чемпіонатів світу та Європи. І це було своєрідною «телевізійною футбольною академією» як для юного І. Пакоша, так і  інших місцевих футболістів –  бачити гру «асів» планетарного масштабу і «мотати на вус» для наслідування – як фінти, так і розуміння гри.  І переплавляти побачене для вдосконалення своєї набутої та вродженої майстерності.

Футболісти новороздільського «Хіміка» декількох поколінь у цьому аспекті досягли великих успіхів – команда неодноразово ставала переможцем обласної першості та кубкових турнірів, а чимала плеяда вихованців «новороздільської школи футболу» успішно виступали за відомі клуби майстрів, а дехто – і за збірну. І для них Іван Володимирович Пакош залишиться у пам’яті як одна з найяскравіших футбольних «зірок» – і як великий футболіст, який слугував для них прикладом, і як тренер ФК «Хімік».

…Лунають дзвінки у редакцію, знайомі новороздільці   з футбольного кола посвячених перепитують чи справді не стало І. Пакоша, де проводжатимуть у останню путь знаменитого земляка, висловлюють співчуття сім’ї покійного  і футболісти, які грали з ним у «Хіміку», і ті, які у нього вчилися.

 Висловлюємо співчуття і ми, «вісникроздільці». Вічная пам’ять, славний земляче!

У вінок пам’яті про легендарного футболіста на сайті та фесбук- версії «Вісника Розділля» подаємо редакційну публікацію п’ятирічної давнини, присвячену 70-річчю Івана Пакоша, у якій більш повно розкрито його славний футбольний шлях.

Іван ПАКОШ – яскрава легенда з  грона «зірок» новороздільського футболу

Декілька штрихів до портрета знаменитого  хавбека з нагоди його 70-річчя (“ВІсник Розділля”, №28 2017р.)

…У далекому  1967 році, коли 20-річний стриянин Іван Пакош, на той час один з кращих хавбеків тамтешнього «Авангарду», став півзахисником  «Хіміка», новороздільська команда гриміла на всю область, змітаючи на своєму шляху до турнірних вершин найгрізніших суперників. Слава про завзятих «хіміків», які впевнено перебували серед призерів та переможців обласного Чемпіонату ширилася краєм, а трибуни не так давно спорудженого нового стадіону постійно були вщерть переповнені ревними вболівальниками, котрі  шалено підтримували своїх кумирів. Кажуть, що у ті славні часи тріумфу новороздільського клубу під час поєдинків навіть найсміливіші птахи, ширяючи попід небесами міста хіміків, обачно оминали периметр міської футбольної арени, аби не бути підкошеними могутнім тисячоголосим гуком місцевих фанатів…

Гай – гай…Із того легендарного покоління у Новому Роздолі сущих залишилося поміж нас не так вже й багато «зірок» та свідків становлення і здобутків яскравої самобутньої команди, тому, на мить перериваючи оповідь про шановного ювіляра, висловлюю усім тогочасним  гравцям «Хіміка» слова поваги і щирої вдячності за їхній вагомий внесок у формування  знаної в Україні «Новороздільської футбольної школи», з якої у наступні роки вийшло гроно талановитих майстрів, які прославили наше місто не тільки  у матінці – Вітчизні, а й поза її межами.

А зараз продовжуємо екскурс про  перший рік приходу у «Хімік» легендарного ювіляра, який з цього часу, тобто із 1967-го року,  пов’язав свою  футбольну і життєву долю із Новим Роздолом.

 …Тож перед  стартом чергової  першості тренер та  місцеві «зірки» на виснажливих тренуваннях всіляко випробовували новачка,  складаючи у ігрових ситуаціях імпровізовані тести на перевірку стрийського «варяга». Іван Володимирович, позірно вдаючи, що не помічає такого «екзамену», викладався на повну, чітко виконуючи завдання наставника Володимира Королевича  та дотепно долаючи пастки партнерів нової команди. Звісно, по ходу демонстрував і власний арсенал футбольної майстерності та навичок, які, до речі, належно оцінювали новороздільські візаві.

У цей напружений період міжсезоння Іван Пакош щодня з нетерпінням  очікував початку Чемпіонату, аби у офіційних матчах показати на що здатний, підтвердити, що недарма був лідером секції футболу Стрийської ДЮСШ та і у виступах за основний склад «Авангарду» встиг проявитися як перспективний гравець.

І ось невдовзі новий сезон стартував. Особисто для Івана Пакоша він виявився напрочуд  фартовим, бо ж він не тільки органічно вписався у команду, а й суттєво підсилив її потенціал, впевнено і мудро домінуючи у центрі поля як диспетчер та забивний хавбек. Більше того – став кращим голеадором «хіміка», забивши у ворота суперників загалом 40 «круглих», та кращим півзахисником обласного Чемпіонату. Успішним сезон – 67 виявився і для новороздільської команди, яка отримала реальний шанс увійти у вищий статус – клас «Б». Утім, 50 років тому у стиковій грі із червоноградцями «Хімік»  з мінімальним рахунком поступився гірникам.

…У  новороздільській квартирі сім’ї Пакошів  по вул. Героя України Степана Бандери, куди господар запросив на розмову репортера «Вісника Розділля», у люту літню спеку затишно і прохолодно. Повільно минає глуха пауза, яка мимоволі виникла, коли Іван Володимирович переповідаючи про той важливий матч у Червонограді, глибоко задумався. Врешті, ветеран, як завше, коли хвилюється, затинаючись на перших складах мовлення, далі чітко завершив коментар по – філософськи: «По грі ми були сильніші, проте суперникам допомогли рідні стіни та …  інтерпретації арбітром спірних моментів. Так було тоді, так є і тепер. І так буде, поки правильність рішень арбітрів моментально  не визначатимуть фахівці  по відеоперегляду спірного фрагменту».

А чи багато у Вашій спортивній біографії було таких «спірних моментів»?

У ті роки, про які ведемо бесіду, такі моменти не надто часто вирішували хід поєдинків. Виняток, можливо, тільки оця гра з червоноградцями, можливо, ще якийсь поєдинок, якого й не пригадаю . Бо, скажу тобі, друже, «Хімік», починаючи  із середини 1965-го і захопивши кілька потужних літ наступного десятиліття, – це була команда – локомотив,  команда – ракета, із здібними гравцями, переважно, як тепер кажуть, самородками, які грали на одному подиху, миттєво імпровізували такі комбінації, що просто дух перехоплювало, а суперника така феєрична гра часто просто  деморалізувала.

Еге ж, пригадую,  якось мій старший приятель Михайло Пришляк, з ностальгією згадуючи «Хімік» тих років, впевнено промовив: « Іване, деколи ми грали так, що подолали б і збірну СРСР…» Може, так би і було, якби…Чи можете назвати колег – «зірок»  із того легендарного «Хіміка», із  складів наступних років?

 Авжеж – бо, це була рясна плеяда. Тому, хай мені вибачають ті, кого омину увагою, назву першорядних із них. Це, окрім згаданого  Михайла Пришляка, зокрема, Євген Куліков, Андрій Мороз, Ярослав Худяк, Богдан Стадник, Ваш дядечко Богдан Комарницький, Степан Гулій. З – поміж них повним універсалом, на зразок знаменитого німця Уве Зеєлера, виокремлю безмірно талановитого Ярослава Худяка та самородка Степана Гулія. Власне, незбагненний фінт Степана і досі не впевнений чи може хто у світі (!) повторити. Отакі, брате, були виконавці. Користуючись нагодою, хочу відзначити великий внесок у становлення тогочасного «Хіміка» заступника генерального директора «Сірки» Миколи Антоновича Мар’єнка. Вважаю, що і в наш, щоправда суттєво видозмінений час господарювання та економічних відносин, від меценатства і надалі залежить, наскільки команда може розвиватися, ставити амбітні завдання. Бо ж разові часткові вливання у клуб, як спостерігаємо тепер, навряд чи допоможуть утримувати ФК «Хімік» на рівні сучасних вимог, формувати тактику та стратегічний курс на перспективу. А без такої «дорожньої карти» клуб  приречений не на розвиток, а животіння.

  А з молодих теж є кого виділити. У 80- х, коли вже мене призначили тренером, стрімко «вистрілила» із міської футбольної секції надзвичайно талановита молодь, яка залюбки відточувала свої здібності у складі юнацького складу, видовищно кладучи на лопатки чи не усіх суперників обласної першості. Не довго придивляючись, бо ж відчувалося, яка то прийшла на зміну нам, старшим, грізна  потуга, я перевів у основу оцей  молодняк талантів, чарівників м’яча: Володимира Казбана, Романа Вербовського, Сашу Бєрзіна, Віктора Мурзака, Богдана Чада, Григорія Козловського, Романа Скульського та інших. Більшість з них, щоправда,  надовго у мене не затрималися – їх радо поглинули відомі команди майстрів , де вони ще більше реалізувались. Не переповідатиму докладно їхніх прізвищ, бо ж, знаю, «Вісник Розділля» свого часу докладно інформував читачів про знаменитих земляків.

Наскільки відомо, і Вас було запрошено у команду майстрів – львівські «Карпати», а декілька років тому під час організованого згадуваним вище Григорієм Козловським матчу ветеранів «Карпат» та «Хіміка» легендарний капітан львів’ян Ігор Кульчицький вручив вам майку із №8 почесного члена Клубу ветаранів «Карпат». Отже, цінять Ваші заслуги у Львові …

– Так, є такий факт у моїй біографії. Було це 1973 році: тоді несподівано отримав запрошення від тренера «Карпат» Бориса Россихіна сезон – другий  виступати за дубль, а далі, мовляв, побачимо. От я у віці 26 років  і спокусився із моїм стрийським товаришем Володимиром Данилюком пограти за «карпатських» юнаків. Можу сказати, що там ми показали себе на рівні, а те, що я не перейшов у «основу», знову ж таки із розряду, як кажуть, вирішальних випадковостей. З того часу, до речі, постійно спілкуюся із «карпатівцями», які нині, як і я,  стали сивочолими ветеранами. До речі, у «Хіміку» я остаточно став ветераном аж у 1983-му. Далі працював  директором стадіону, поки начальство не попросило поступитися місцем молодим. Аякже, я погодився, бо таке правило діє всюди – і в футболі. Аби тільки зміна була гідна…

– А які кумири минулого були для Вас взірцем?

– Можливо, здивуєтесь, але це виключно наші «зірки», бо ж інтернету тоді не було, а судити про рівень закордонних футболістів з перегляду кількох матчів Чемпіонатів світу та Європи, які відбувалися раз на кілька років, було б не надто об’єктивно. Отож, мої кумири – це київські динамівці Володимир Мунтян, Андрій Біба, Олег Блохін. А з іноземних, то зіркою першої величини вважаю португальця Крішчіана Роналду.

…Знову, вже вкотре, коли Іван Володимирович переглядає і показує мені  фотографії із фотоальбому від початків його футбольної кар’єри і донині ( див. деякі з них), виникає чергова пауза. Ветеран намагається непомітно вгамувати хвилювання, а, можливо, і скупу сльозу. І коли думає, що це йому вдалося, звертається, затинаючись: «Пам’ятаєш, друже, Кузьму: «Старі фотографії на стіл розкладу…». А з фотографій на нас привітно дивиться легендарне новороздільське братство – сущі і ті, що відійшли у засвіти…

З роси Вам і води, шановний ювіляре!

Іван БАСАРАБ       

 …

Схожі повідомлення

Віта Задурська з Нового Роздолу – володарка титулів “Міс особлива мама України”

admin2

На водоймах відпочивай безпечно!

admin3

ОСУ!!! Каратисти також підняли спортивний авторитет Нового Роздолу

admin2

Новороздільські пожежники гасили стерню біля с. Рудківці

admin2

Затверджено директора КУ ІРЦ

admin2

“Принеси у бібліотеку…” – акція у Новому Роздолі. Долучайтеся!

admin2

Залишити коментар