У біографії кожного із славної когорти відомих містян, яких прийнято вважати елітою першого ешелону старожилів Нового Роздолу, присутній свій окремішній шлях у сірчано – рудну столицю Галичини.
Звісно, чимало «спеців» прибуло у місто за скеруванням з міністерств та «главків», аби якісно налагоджувати виробничий цикл, творити логістичну управлінську ланку тощо. Інші вливалися у нову вируючу строкату спільноту мешканців міста, що стрімко розбудовувалося, по – різному, інколи – випадково, оскільки мало хто наприкінці 50-х початку 60-років ХХ століття знав про існування Нового Роздолу.
Наприклад, нещодавно під час презентації поетичної збірки відомого місцевого поета, станичного Новороздільського міського осередку Братства вояків ОУН – УПА волинянина Миколи Тимощука дізнався, що про наше місто він вперше почув на початку 60-х, коли перед «дембелем» із лав Радянської армії у інформаційному випуску телевізійних новин, у котрому йшлося, що на Всесоюзну будову Хімпрому СРСР, яка зводиться у Новому Роздолі, потрібні працівники різних спеціальностей. Невдовзі пан Микола став новороздільцем, влаштувавшись на роботу в АТЦ ВО «Сірка», а через рік – два одружився із такою ж новомешканкою, як і він, пані Орисею. У щасливої сім’ї народилися два сини.
А минулого тижня дізнався про історію іншого відомого містянина із плеяди знакових постатей тодішнього ВО «Сірка» – високопрофесійного виробничника, свого часу багаторічного голову профкому підприємства, Ярослава Володимировича ШЕВЛЮКА, людину енциклопедичних знань та патріота. На жаль, це відбулося за сумних обставин – наступного дня після його поховання на міському цвинтарі, коли відвідав домівку скорботної родини Шевлюків.
У огорнутій смутком квартирі , висловивши щирі слова співчуття дружині Розі Федорівні, донечкам Тетяні та Людмилі, зятеві Борису, їхнім внучкам Ангеліні та Софії, за хвилю уважно слухав спогади про цю незвичайну людину. У ці хвилини неодноразово їхні очі наповнювалися слізьми, але так само не раз їхні обличчя осявали усмішки. Бо вони відчували присутність батька, мужа, дідуся. Для них він був зразковим, він був дбайливим, він був їхньою гордістю. А з такого високого штибу особистістю рідним завжди світло, навіть коли сталося непоправне…
* * *
На початку 60-х Ярослав Володимирович Шевлюк, 1934 року народження, який після закінчення Львівського політехнічного інституту був скерований як молодий спеціаліст на одну із шахт Червонограда, прибув в гості у Новий Розділ на запрошення однокласників Івана Пісца та Віктора Кужіля, які вже працювали на сірчаному підприємстві. Погостювавши у друзів, з якими закінчив середню школу у Володимирі – Волинському, Ярослав дуже сподобав собі молоде місто. А відтак, невдовзі виявив бажання працювати на ВО «Сірка». До слова, адміністрація сірчаного підприємства запросила Я. Шевлюка на посаду інженера у відділ головного механіка гарантійним листом. Відповідно до рангу запрошеного «спеца» його поселили у міський готель (тепер тут знаходиться міська рада).
Так само у той час Роза Федорівна, 1939 року народження, яка походить із с. Більче Миколаївського району, майбутня дружина Ярослава Володимировича, після закінчення Стрийського медучилища була скерована у Новороздільську міську лікарню на посаду операційної медичної сестри. Жила у першому міському гуртожитку на теперішній вул. Грушевського.
Найцікавіше, що познайомилися молодята не у нашому місті, а у сусідньому Миколаєві: 1грудня 1961 року там відбулася районна комсомольська конференція – і Ярослав та Роза були делегатами від Нового Роздолу. Цю зустріч вони запам’ятали на все життя, бо ж вона була неповторною і романтичною, адже закохалися з першого погляду. Невдовзі одружилися і Шевлюки стали однією з найкрасивіших пар тогочасного Нового Роздолу. Мабуть, таки найкрасивішою…
* * *
У 1963 році у щасливої сім’ї народилася донечка Тетяна, а у 1968-му – донечка Людмила. У відповідний час, коли стріли Амура пробудили ніжні взаємні почуття, дуже гарні на вроду сестри разом з обранцями – мужами в любові створили свої сім’ї, до речі, стовідсотково лікарські. Жили і працювали, досягали щораз вищого становища на обраному професійному поприщі, ростили і виховували своїх діток, прищеплювали їм цінності, на яких зростали і мудрішали.
Одне слово, як у Біблії сказано, гарне дерево дало гарні плоди. Усі жили дружно, поважаючи і підтримуючи одне одного, а батьки, які пішли на заслужений відпочинок, були на сьомому небі від щастя. Особливо Ярослав Володимирович та Роза Федорівна тішилися, коли внучка Софійка народила донечку Мію. Нещодавно їй виповнилося 6 місяців.
* * *
Декілька років тому лікарі виявили у Ярослава Володимировича серйозну недугу, яку у колі медиків прийнято вважати важкою, майже невиліковною. Але рідні робили усе можливе, аби хоча б призупинити перебіг хвороби. І це спільними зусиллями вдавалося. До часу… 8 грудня Ярослав Володимирович Шевлюк відійшов у Вічність. Вічная пам’ять!
Іван БАСАРАБ
.
