Інтерв’ю із Святославом КЛЮЧНИКОМ, якого новороздільці тричі обирали міським головою
– Відома істина – велике бачиться з відстані. У історії держави саме таким великим є день 24 серпня 1991 року – день, коли Верховною Радою було проголошено Акт про Незалежність України. Яким Вам запам’ятався цей день 30 років тому?
– Цього вікопомного дня, 24 серпня 1991 року, я був далеченько від Нового Роздолу, а саме у Києві: у складі делегації від нашого міста ми перебували під стінами Верховної Ради тодішньої УРСР і разом із тисячами й тисячами українців, які прибули до столиці з усіх областей України, скандували проти промосковської позиції депутатів – комуністів з одіозної групи «239», публічно тиснули на них, аби вони змінили такий курс. Тимчасом у сесійній залі зусиллями депутатів з демократичного крила парламенту творилася історія – і врешті більшістю депутатів було проголошено Акт про Незалежність України. Варто додати, що чашу терезів на користь такого рішення схилила «політика» голови Верховної Ради Леоніда Кравчука, який зумів переконати комуністів, аби вони підтримали це рішення. А першим про це, до речі, з вікна сесійної зали парламенту сповістив мітингувальникам, котрі оточили простір перед Верховною Радою, Богдан Гаврилишин – знаний у всьому світі учений – економіст, член «Римського клубу». Ми захоплено – і вигуками, і оплесками, а багато людей із сльозами на очах – вітали таке архіважливе рішення. Тому цей день – один з найважливіших у моєму житті. Адже розумів (і таку думку поділяли багато українців), що до цієї події причетні не тільки попередні покоління українців – козаки, січові стрільці, воїни УПА, патріотичні верстви населення, відомі й невідомі особистості, які внесли свою посильну лепту у становлення Держави Україна. Власне, до цієї події були причетні і ми, сучасники, а на той переломний час вже був завданий нищівний удар комуністичній ідеології в Україні – створена альтернативна політична організація Народний Рух України за перебудову. Нагадаю, що на Установчих Зборах НРУ, які відбулися у вересні 1989 року, були і делегати від Нового Роздолу – Микола Мостовий, Іван Дуда та Ірина Пахолок. Я ж був делегатом цих Зборів від створеного осередку НРУ в Подорожньому (Жидачівський район). Згодом за короткий час осередки НРУ були створені по всій Україні, організація мала великий вплив на настрої українців. Тоді по всій Україні проводилось багато патріотичних заходів – зібрання, мітинги, особливо у Києві. Ідеї Руху мали великий вплив на громадську думку, формували національно – патріотичну позицію у людей того періоду, що й призвело до створення Української держави. Бо, як висловився колись великий філософ і просвітитель Вольтер, «українці завжди прагнули свободи».
– Новороздільська громада тричі поспіль обирала Вас на посаду міського голови. Які досягнення та події, котрі відбулися впродовж трьох термінів Вашого правління, варто сьогодні згадати?
– Це були важкі часи змін, часи творення нової моделі самоврядування у важких умовах Незалежної Держави, розпаду попередніх адміністративних зв’язків по вертикалі (та і по горизонталі теж), тому і міська влада, і депутати ради відчували велику відповідальність.
У першу каденцію значна увага приділялася якомога тіснішій комунікації з населенням міста. Це був вкрай насичений період: щоденні прийоми людей , часті збори у міському Палаці культури, на яких обговорювалися актуальні питання, додалося бюрократичних клопотів із заснуванням міської газети «Вісник Розділля». Не забарилися і нові виклики, характерні не тільки для нашого міста, а й для усієї держави – поглиблення інфляції, невиплата пенсій, криза економіки.
Попри таку ситуацію багато уваги приділялося заходам по підвищенню патріотичної свідомості громадян міста – відбувалися концерти відомих українських хорових колективів, зустрічі у Палаці культури з відомими в Україні політиками, популярними ансамблями та інші заходи.
Активно в місті діяла «Просвіта», яку очолював Микола Здолини, «Союз Українок», партійні організації, зокрема, РУХ, УРП, Тризуб ім.. Степана Бандери, Пласт та інші.
На честь відзначення 50-річчя УПА з ініціативи міської ради було збудовано пам’ятник Борцям за волю України. Велику допомогу надали новороздільські підприємства – дослідно – механічний завод «Карпати» (директор Борис Лавницький) та БУ -62 (голова правління Юрій Оголєв).
Також варто згадати грандіозне відкриття пам’ятника Т. Г. Шевченка, з нагоди цієї події у Новий Розділ прибули такі відомі діячі та політики В’ячеслав Чорновіл, Іван Драч, Олег ВІтович.
З перших днів діяльності міська рада приділяла значну увагу духовного виховання наших громадян. Відразу після першої сесії, роботу якої благословив молитвою і напутнім словом священик о. Микола Міджак, була проведена інвентаризація майна церкви в Малехові, передані ключі церковному уряду, відтак після великої перерви у храмі невдовзі відновилися Богослужіння.
Також міська рада надала значну допомогу в будівництві православної церкви (УАПЦ) – зокрема, виділила земельну ділянку.
Безпосередню допомогу міська рада нажала будівництву головного храму міста – УГКЦ Різдва Пресвятої Богородиці. Зокрема, міською радою був оголошено конкурс на кращу споруду церкви. На розгляд було подано кілька проектів, а комісія відібрала для будівництва проект відомого львівського архітектора Мирона Вендзиловича. Міська рада профінансувала проектування і виготовлення проєктно – кошторисної документації. Також міська рада профінансувала прокладання пішохідних бетонних доріжок до храму.
А ще я пишаюся тим, що у нас в місті не було жодного міжконфесійного конфлікту. На всі відповідні публічні заходи, які проводилися у місті, завжди запрошувались священики усіх конфесій.
Окремо хочу відзначити досягнення в організації комунального господарства Нового Роздолу після передачі житлового фонду місту в 1996 році. Зокрема, створено службу міських електромереж, а не передано у підпорядкування Миколаївській районній службі електромереж, як дехто цього домагався. І це дозволило отримувати додаткові кошти від абонентської плати.
Інше значне досягнення – міською радою було докладено максимальних зусиль для передачі ТЕЦ в комунальну власність міста, а згодом було і отримано ліцензію на виробництво і продаж електроенергії.
Варто відзначити заслуги у вирішенні питань розбудови комунального господарства міста Мирона Кучабського, Олександра Епштейна та Ігоря Ільківа.
На жаль, пізніше ТЕЦ дивним чином була виведена із комунальної власності і, як наслідок, у крайні роки маємо проблеми з опаленням міста у зимовий період.
До досягнень можна віднести і укладення Договору про побратимство міста Новий Розділ із стародавнім містом Поліце , що біля Щеціна у Польщі. Цікавою є сама історія виникнення цих зв’язків. Відзначу, що перед цим ми відкинули пропозицію кількох польських містечок.
Так сталося, що мешканець Нового Роздолу Ярослав Кривий, знаний не тільки в нашому місті, а й далеко поза межами, співак, керівник фольклорного ансамблю «Княжани», поїхав до Поліц, де працювали його дочка із зятем, та так там і залишився на деякий час. Невдовзі створив сімейний ансамбль на зразок «Княжан», їх часто запрошували на різноманітні заходи. При нагоді познайомився із бурмістром Владиславом Дякуном і якось при розмові рекомендував йому наше місто в побратими. Далі був короткий період листування, невдовзі на запрошення пана Дякуна я у супроводі Ярослава Кривого відвідав Поліце. Під час зустрічі ми дійшли згоди про необхідність побратимських зв’язків, тож, як кажуть, процес пішов: на сесіях міських рад Нового Роздолу і Поліце було прийнято рішення про дружбу і співробітництво, яке триває і дотепер.
– Ви відзначили основні досягнення того періоду, загалом атмосферу, у якій творилася новітня історія міста у вже незалежній Державі Україна. Утім, мені як газетяреві запам’ятався ще один із Ваших пріоритетів , котрий Ви прагнули втілити. Це, зокрема, формування у місті прошарку еліти. Схоже, не надто вдалося. Чи я помиляюся?
– Непросте запитання і, скажу так, Новий Розділ як молоде місто, яке кількадесят років «виросло» в полі, оскільки в цей час споруджувався сірчаний комбінат, тільки формувався як структурована спільнота людей – зі своїми історіями, династіями, традиціями. Тому формування «прошарку місцевої еліти» було непростим завданням. Таке явище було характерним для старих галицьких міст (і не тільки міст). А новітні часи, зокрема, і період, коли на адміністративній карті з’явилося нове місто Новий Розділ, були (і є) дуже динамічні. І місцеві еліти, які, звісно, формувалися, як на мене, були відмінними від класичних правил. Наприклад, колись у сусідньому Ходорові серед інших родів були знані Калинці, тепер же їхній нащадок відомий поет, патріот і громадський діяч Ігор Калинець є гордістю стародавнього Львова. А в рідний Ходорів навідується час від часу, а їхній родовий будинок придбали інші люди.
Щодо Нового Роздолу, то, вважаю, що наше місто дуже молоде, аби стверджувати, що тут є давні династії.
– Впевнений, що 30 років тому і Ви як міський голова, і міська влада та депутатський корпус на хвилі впроваджуваних кардинальних змін небезпідставно думали, що і Держава Україна швидко розбудується, і зміни в місті на благо громади так само будуть ефективно здійснені. Пригадайте сучасникам з нагоди ювілею Незалежності України хоча б основні віхи та здобутки?
– Щодо першої частини запитання: так у той час популярними були дискусії: одні твердили і надіялись, що невдовзі будемо жити «як в Європі», інші не були такими оптимістами і пригадували пророка Мойсея, який водив єврейський народ 40 літ пустелею. Виявилося, що вони були більшими реалістами, бо тепер, схоже, Україні і 40 років буде замало, аби стати успішною і перемогти ворогів.
Щодо другої частини відповідь вимагатиме більше місця. І очевидно, варто розпочати із виборів. Зокрема, у березні 1989 року, ще за існування СРСР, при Президенті Горбачові, були проведені демократичні вибори до місцевих рад. Тоді до Новороздільської міської ради було обрано 53 депутати, патріотів України і свого міста: Кучабського М. Д., Салюк Г. П., Бардачука Б. М., Курільця П. Й., Якимишина Я. Т., Тітка С. І., Дідівського В. І. Геряка М. М., Левицьку К. І., Сеха С. Т., Булу І. В., Гедза М. І. та інших гідних поваги людей.
На першій сесії 1-го демократичного скликання було обрано: головою міської ради Гедза М. І., його заступником – Булу І. В., головою міськвиконкому – Кючника С. В., заступником – Сеха С. Т.
Першим на пленарному засіданні було прийнято рішення про використання в місті національної символіки та встановлення на будівлі міської ради і Палацу культури синьо – жовтих прапорів (були вивішені цього ж дня).
Другим питанням було прийняття Декларації про перехід влади до міської ради.
Також було вирішено доручити Дідовському В. І. вивчити і обґрунтувати можливість зміни назви міста із «Новий Роздол» на «Новий Розділ», що і було зроблено на наступній сесії міської ради.
Окрім цього, доручено комісії під головуванням Дідовського В. І. до наступної сесії розробити і запропонувати схему змін назві вулиць міста, використовуючи імена видатних українців, борців за волю України. Наступної сесії таке рішення було прийняте одностайним голосуванням, що викликало великий галас у центральній радянській пресі (газетах «Правда» та «Известия»).
Найбільше обурило комуністів перейменування вулиці Кузнєцова та вул.. Степана Бандери (у міську раду почали надходити всілякі погрози).
На одній із наступних сесій було прийнято також рішення про оголошення конкурсу на проект Герба Нового Роздолу, в подальшому один із запропонованих проектів був прийнятий сесією як Герб нашого міста..
Тривалий час, із першого року нашої каденції наша команда почала домагатися статусу міста обласного значення, що дало б місту значні вигоди – самостійне формування бюджету, кращі можливості для закладів освіти, культури, соцзахисту і т. п. Титанічними зусиллями нашої команди це вдалося втілити – у 2003 році місто отримало такий статус. Слід відзначити, що на районному рівні у просуванні цього питання надав тодішній заступник голови Миколаївської районної ради Пілка І. Я., на обласному – депутат Львівської обласної ради Токар Б. І., у Верховній Раді – депутат від нашого округу Писарчук П. І.
– З відстані часу зроблене Вами як міським головою та згаданими особами і депутатами, без перебільшення, вражає масштабом. Що побажали б новій владі Новороздільскої громади зробити до наступного, наприклад, 40-річного ювілею держави?
– Не раз переконувався, що давати поради, тим більше у такій складній царині як місцеве самоврядування – невдячна справа. Тому побажаю новій владі міста і громади – максимально сприяти розвитку малого і середнього бізнесу, залучення значних інвестицій у розвиток промислових підприємств та будівельних організацій, що сприятиме забезпеченню мешканців роботою та гідною зарплатнею, покращить їх добробут, зменшить відтік робочої сили.
– Цьогоріч, у серпні Ви відзначили поважний ювілей – 80-річчя з дня народження. Якщо Ваше життя розділити на два періоди – до і після здобуття Незалежності України, – то які події виокремите як особливо важливі у Вашому житті та у державі?
– Насамперед, я дякую Господу Богу за дароване життя на цьому світі. А щодо віх: до здобуття Незалежності я навчався, працював, створив сім’ю. Мав певні успіхи і на роботі (за освітою я – енергетик):займався науковими розробками, готував дисертацію.
Проте, коли настав час «Перебудови», ослабли утиски і загрози комуністичної системи, я активно зайнявся політичною діяльністю, був делегатом Установчого З’їзду НРУ, організував осередок НРУ в Подорожньому. Моя діяльність була помічена, тож на виробництві мене обрали гловою Ради трудового колективу, а потім я мав честь і щастя бути обраним міським головою і служити громаді міста. За що дякую Богові і новороздільцям.
А тепер я живу у третьому періоді – маю кілька мільйонів підлеглих (бджілок!) і разом з ними постачаю мед знову ж таки для громади свого ( і не тільки) міста. І дякую Богові за кожен прожитий день.
Тож вітаю громаду нашого міста з тридцятилітнім ювілеєм нашої славної Неньки – України!
Розпитував Іван БАСАРАБ
