У минулому номері “Вісника Розділля” надруковано статтю п. Йосипа Спаса “Про реформи в Україні: адміністративно – територіальну, медичну, освітню та духовну”, яку автор підсумував рядками безсмертного Тараса Шевченка: “Доборолась Україна до самого краю, гірше ляха свої діти її розпинають”. У публікації пан Йосип порушив тему накопичених стратегічних проблем у сфері медицини, освіти та духовності. Вражаючий обшир як на наше місто!
З огляду, що неможливо охопити неохоплюване, тож лаконічно і точково вступлю з Вами, пане Йосипе, дебати щодо Вашої занепокоєності станом справ у духовній царині. Буду відвертим, коли пишу ці рядки: я не до кінця розумію, чи Ви адвокат диявола, чи Вищої справедливості?
Ви ребром ставите питання: “За що живе церква?” та “Хто виведе нас з цього болота?”. Наскільки відомо, питання “За що живе церква?” завжди було доволі пікантним. Жити за щось треба всім, зокрема, й церкві.
Моя особиста відповідь Вам на це запитання звучатиме таким чином “Люди забули, що багатство – дар Божий!” Основним джерелом доходів християнських церков в ідеалі є пожертвування. Для безлічі протестантських церков – це чітко застережена десятина (з різною мірою добровільності), для традиційних – цілком добровільні суми, які не обов’язково обчислюються певним відсотком від рівня доходу. Як пожертвування втрадиційних церквах практикуються будь – які грошові “внески” парафіян – і гріш, кинутий у кружку “просто так” після Служби чи в час випадкового візиту, і значні внески бізнес – структур на якісь певні потреби чи “взагалі на черкву”
Отож, пане Йосипе, питання “за що живе церква” ми з Вами прояснили (певен, що прочитавши це рядок, Ви сумно усміхнулись). Я так розумію, пане Йосипе, Ваша душа прагне поєднати матеріальне й духовне. Щоб у церкві завжди був дрстаток й панувала суцільна благодать.
Моя відповідь буде для Вас неочікуваною.
Коли Бог прогнав братовбивцю Каїна в дикі місця – той зовсм не засмутився. Доки убитий горем Адам ридав за втраченою благодаттю – Каїн із домочадцями побудував місто, завів ремесла і розпочав гонку озброєнь. Інакше кажучи, він побудував першу цивілізацію, прагнучи досягти комфорту і достатку.
Тим часом замість убитого Авеля Єва народила праведного Сіфа, який молився Богу і просив благодаті…
Так вони по життю і розійшлися – благодать з достатком.
Цей текст пишу Провідної неділі, глянув на годинник – 15.05, цієї пори завжди слухаю інтерв’ю Ірини Лучинець зі священиком УГКЦ Стрийської Єпархії о. Іваном Рибком. Вмикаю радіоприймач на потрібну хвилю і встигаю почути запитання пані Ірини до отця Івана: “Що означає сьогодні бути християнином?” Цитую його скрушну відповідь дослівно: “Бути християнином сьогодні – невигідно, некомфортно…”( далі він більш розлого пояснює чому саме, – хто бажає, може послухати це інтерв’ю в записі).
Ось така в мене вийшла подвійна для Вас, пане Йосипе, відповідь на Ваше запитання – чи можна поєднати комфорт і благодать Перша – від всесвітньої історії, друга – від духовної особи. До слова, священика Стрийської Єпархії УГКЦ, побут якої Ви так яскраво описали.
На завершення, підозрюю, що у Вас, пане Йосипе, є до мене запитання: “А яка Ваша думка, Володимире, на порушену мною тему?” Відповім від щирого серця: “Вона в мене є, та я категорично з нею не погоджуюсь!” Такий ось парадокс…
Загрозливе поєднання амбіцій та відсутність контролю – зруйнувало не одну створену людьми інституцію впродовж історії людства. Та мене заспокоює єдине – інститут християнства налічує більш ніж 2000-літню історію тільки тому, що цей іститут створила і провадить до кінця віку не людина, а Дух Святий. Якби це був людський задум – в ХХІ столітті ніхто б і не знав, хто такі християни. А щодо Вас як людини своє ставлення висловлю такою фразою: “якщо ти не критикуєш, ти взагалі говориш ні про що.”
Ви не мовчите, Ви промовляєте. Щоб тільки Вас почули…
Володимир КУКУРУЗА, 21.04. 2026.
P.S. Не важливо, чи почують Вас зверхники, важливо, що Вас почув широкий засяг вірних нашої Української Католицької церкви.
