У стінах нашого закладу відбувся надзвичайно зворушливий захід, присвячений подвигу Героїв Небесної Сотні. Ця подія, підготовлена учнями 11 класу та їхнім класним керівником Оленою Белей, стала моментом спільної молитви, пам’яті та глибокого усвідомлення ціни нашої свободи.
Гідність, що не має меж
Одинадцятикласники зуміли передати неймовірно складну палітру почуттів: від болю втрат до незламної віри в те, що Україна обов’язково переможе. Це був не просто виступ, а щира сповідь про відданість і любов до Батьківщини.
Окремим щемом у серцях відгукнулися згадки про наших випускників, які стали на захист України та віддали за неї найцінніше — своє життя. Ми пам’ятаємо кожне ім’я, кожен подвиг.
Жива пам’ять про Героя
Напередодні заходу до нашої шкільної родини звернулася Сніжана Балян-Змічеровська, однокласниця загиблого Героя Дмитра Торбича, з ініціативою збору коштів на встановлення флагштока на його честь. Учні, вчителі та адміністрація закладу одностайно підтримали цю важливу справу.
Під час заходу Сніжана разом із сестрою Героя висловили щиру подяку всім, хто долучився до збору. Кожен внесок став цеглинкою у фундамент нашої національної пам’яті.
“Пам’ять — це не просто спогади, це наші дії сьогодні.”
Ольга ОЛЕКСИН, педагог – організатор Новороздільського ЗЗСО №2
* * *
РЕЗОНАНС
Щиро дякую адміністрації та директору ЗЗСО №2, вчителям, учням, класному керівнику, однокласникам і небайдужим людям за те, що підтримали мою ініціативу належного вшанування пам’яті воїна-героя Торбича Дмитра
Щиро дякую адміністрації та директору другої школи нашого міста, за те, що підтримали мою ініціативу належного вшанування пам’яті воїна-героя Торбича Дмитра. Дякую вчителям, учням, класному керівнику, однокласникам, друзям і небайдужим людям. Особлива подяка-отцю Ростиславу Мизі , який провів воїна в останню путь з усіма належними почестями. Відбулася лінійка вшанування пам’яті Дмитра, було встановлено посмертне фото пам’яті героя у другій школі та було зібрано кошти для встановлення флагштоків з прапорами. Тепер могила нашого воїна виглядає належним чином, як і повинна виглядати могила героя! Ще хочу подякувати людині, яка окультурила могилу, та хлопцям , які встановили флагштоки.
І хочу додати наступні рядки, які були написані близькими людьми для Дмитра:
Завжди привітний Світлий Ангел
З дитинства знав, що значить Честь.
В тяжку хвилину для країни
Пішов на фронт, де ходить смерть.
Не раз він з нею грав у ловки
У лавах славних ЗСУ,
Адже братерство, сила, воля
Були притаманні йому.
Не день, не тиждень і не рік
Він янголом спускався в пекло.
І, як РИБАЛКА З РІКИ СТІКС,
Виловлював хоробрі серця.
Що пережив він у житті –
Ніхто не знає, окрім нього.
Здоров’я підвело його….
І чи його одного….
Так де ж здоров’я розгубив?
РИБАЛКА ТОЙ ІЗ РІЧКИ СТІКСА
Душі ворота відчинив.
Хоч вік малий, але ВЕЛИКЕ СЕРЦЕ!
Душа, скалічена війною,
Сховалась в тіло молоде.
Прикрившись відчаєм і болем,
Він добре знав куди іде….
Не йти не міг – він справжній воїн.
По териконах, як по лезу,
Він врятувати всіх хотів.
Душа пекла, а тіло мерзло.
Він все віддав – він добрий був.
Такому – прихилити б небо.
На жаль, помер. Лиш тіло тут,
Душа вже в легіоні неба.
В цей час сумний, важку годину
Спинись, народе, на хвилину
І в серці щиро помолись
За тих, що згинули колись.
Віддав життя …що ще цінніше???
За тебе й мене – за всіх нас…
Війна забрала в нього тіло…
А як же ж тілу без душі?
Тепер нехай гудуть сирени,
Газети пишуть, плаче клас…
Він не по смерті став героєм,
Він жив героєм серед нас…
А бюрократію прокляту
Нехай змивають води рік.
І ВІЧНА СЛАВА, ЧЕСТЬ І ШАНА
РИБАЛЦІ НАД РІКОЮ СТІКС!
І нехай вітер пестить стяг
(не на Алеї він Героїв)
за віру й волю, за всіх нас.
НАВІКИ СЛАВА Й ЧЕСТЬ ГЕРОЮ!
Сніжана ЗМІЧЕРОВСЬКА, однокласниця Дмитра Торбича
* * *
ДМИТРО ТОРБИЧ БУВ ДОБРИМ, ЩИРИМ, ЖИТТЄРАДІСНИМ…
Згадати про Діму (саме так до нього зверталися) можна чимало.
Незважаючи на нелегке дитинство, бо ж яке воно без мами, він завжди був світлим, щирим і добрим. Опікувалася ним, крім тата і тітки, його бабуся Стефанія, яка і дарувала хлопчині материнську любов.
З уже дорослим Дмитром востаннє зустрілася перед війною. Він тоді розповідав, що працює в Польщі. А про те,, що він добровільно став на захист Вітчизни в січні 2023 року, дізналася тільки в день похорону, 9 січня. Зрештою, і не дуже і здивувалася, бо у ньому відчувався внутрішній стрижень людини, здатної на вчинок.
Зі шкільних років Дмитра Торбича запам’яталася ситуація, яку можна назвати трагікомічною. Пригадую, як Діма попросив написати характеристику в міліцію. Помітивши мій збентежений погляд, він відчайдушно випалив: «Не переживайте! Я нічого не зробив і нікуди не вляпався! Я по тій справі проходжу лише як свідок.» І, звісно ж, розповів про «справу».
Запам’яталося також, як одного разу він не дозволив підліткам поцупити одну річ з-під будинку, в якому я проживала. Він сказав: «Ні, ні, не можна! Ви що?! Тут живе моя Ольга Михайлівна!». Діма так і не дізнався, що я все чула. Хотілося б подякувати йому живому…:
Тому, що сталося, немає вороття.
На жаль, тебе не повернути…
На тридцять першій весні обірвалось життя,
Та подвиг твій не можемо забути!
Ольга РИКАВЕЦЬ, класний керівник класу, у якому вчився Дмитро Торбич
НА ФОТО : Ми завжди будемо пам’ятати тебе таким щирим , усміхненим хлопцем , як на цьому фото. В скорботі з усіма твої однокласники. (Дмитро на фото у блакитній футболці зліва).
