Як ми уже згадували, січень 2026-го став «рекордним» – десять наших захисників завершили свій земний шлях: хто поліг на полі бою, хто помер від отриманих на війні хвороб, хто «повернувся» із кількарічного статусу «пропав безвісти»… Але кожен з них вартує пошани і вдячності українців за захист рідної землі.
Так, про Миколу Мигаля не було офіційних повідомлень, оскільки на час смерті він уже був демобілізований, а поховали його на Закарпатті. Втім, він багато років мешкав у Новороздільській громаді, два роки служив в ЗСУ, тож доброго слова і пошани воїна заслужив.
Народився Микола 3 червня 1979 року у с. Басівка Львівського району, де і мешкав з батьками до одруження. Після закінчення школи навчався у профтехучилищі у Львові, здобуваючи фах продавця – навіть деякий час торгував у львівському цумі. А потім проходив службу в армії.
Доля його привела у с. Горішнє, де з дружиною Зоряною виховували троє дітей. Микола займався машинами, умів полагодити і довести до ладу. Хоча доля не була легкою. У 2021 році померла дружина (ще раніше подружжя Мигалів позбавили батьківських прав), згодом – згоріла хата, де мешкала їх сім’я, діти залишилися під опікою бабусі, мами дружини.
У червні 2022-го Микола отримав повістку і пішов служити. Його фаховість щодо ремонту машин тут стала у нагоді – ремонтував техніку у військовій частині на Яворівщині. Щоправда, просився на передову, та не склалося. При проходженні чергового медичного огляду у військового виявили онкологію, тож у 2024-му році Микола був демобілізований.
Мешкав у Новому Роздолі, де і проходив лікування. А на Різдвяні свята подався на Закарпаття, де мешкає його мати і сестра, яка взяла під опіку трьох дітей Миколи Мигаля. 16 січня 2026-го М. Мигаль відійшов у засвіти.
Похований на цвинтарі м. Хуст.
У Миколи залишилися мама Надія, 17-річна донечка Оксана, 15-річний син Денис і 12-річний Максим, сестра Наталія з племінниками.
Віра ВЛАСЮК
