Скорботний захід ініціювала Наталія Павлів – молода роздолянка , яка після завершення навчання у київському “виші” прибула у рідне місто і на певний час замешкала у батьківській домівці. Як пояснила репортеру свій спонукальний порив Наталя, це відбулося раптово, напередодні 28 липня, коли вперше в Україні офіційно згідно з Указом Президента України відзначають День пам’яті страчених, закатованих та загиблих у полоні. Виявилося, що її ідею враз підхопили усі, з ким Наталя поділилася задумом – знайомі, молодь, духовенство, представники місцевого добровольчого 8-й батальйону “Аратта”.
Перед початком скорботного заходу, який розпочався о 18-й годині на просторі побіля пам’ятника Тарасу Шевченку та Алеї Героїв, молоді учасники акції – реквієму на звичайних картонках табличках написали щемні лаконічні слова: “Оленівка пам’ятаємо 29-29.07.22”, “Free Azov”, ” russia teroriststate” “Пам’ятай про Героїв” та інші і встановили на сходах підніжжя Кобзаря.
Священики храмів міста відправили панахиду за страченими та загиблими українськими Героями.
А Наталія ПАВЛІВ виголосила промову, яка нікого не залишила байдужим, яка закликала пам’ятати про безсмертний подвиг українських Захисників:
-Сьогодні ми зібралися тут, аби вшанувати памʼять закатованих і жорстоко вбитих Героїв внаслідок страшного теракту в Оленівці. Це вже третя річниця. Третя річниця болю, гніву й невимовної втрати.
Ті, хто тримав оборону Маріуполя — не просто воїни. Це були незламні стіни нашої свободи. Вони вистояли, коли все навколо падало. Вони залишилися на своїх позиціях тоді, коли інші, можливо, втратили б надію. Вони зробили найвище — поставили Україну понад усе. Їхня хоробрість — сталева. Їхня стійкість — надлюдська. Їхня жертва — незабутня.
У ніч з 28 на 29 липня один з бараків, у яких тримали наших захисників, підірвали. Ті, хто вижив та хто розповідав про ту ніч, говорять, що вона була найстрашнішою у їхньому житті. Що крики побратимів досі лунають у їх головах. Їм не надавали медичну допомогу, а вороги просто насолоджувалися муками наших героїв.
Росія досі не відповіла за цей злочин, за жоден злочин, який здійснила проти військовополонених, на полі бою та проти цивільного населення.
Ворог не зупиняється. Щодня в російському полоні наші захисники піддаються тортурам, знущанням, катуванням. Їх морять голодом. Бо полон — вбиває! І це справжнє пекло.
Сьогодні я прошу кожного з вас: памʼятати. Передавати цю памʼять наступним поколінням.
Ми не маємо права мовчати. Ми мусимо бути їх голосом — не лише в Києві чи Львові, а у кожному куточку України. Мусимо боротись за них, як вони боролись і продовжують боротись за нас. Це найменше, що ми можемо зробити
Бо ми живемо завдяки тим, хто продовжує боротись. І завдяки тим, хто вже ніколи, на жаль, не повернеться додому.
Вічна памʼять. Вічна слава Героям України.
Наталія ПАВЛІВ (фото автора)
