Новороздільська громада втратила ще одного воїна, мама – сина, Україна – захисника, побратими – друга… Цей список можна продовжувати, і він ще більше підкреслює і біль втрати, і значимість кожного воїна, і важливість кожного українця для самоствердження нації…
20 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Времівка Донецької області загинув 34-літній воїн з селища Розділ – Юрій Ярош.
Народився Юрій Ярош 30 червня 1990 р. у с. Розділ, де і виріс. Троє синів були надією і опорою для родини. Навчався у школі смт. Розділ, після закінчення якої здобував фах у Новороздільському професійному ліцеї (№5) за професією “слюсар, зварник” у 2005-2008 рр.
Працював і на заводі «Леоні», і певний час у житлово-комунальному господарстві «Розділ», яке займається водопостачанням селища. Іздив на заробітки і у ближнє зарубіжжя. До речі, Юрій, щойно почувши про віроломний напад російського ворога, повернувся в Україну: уже 6 березня 2022-го був вдома, де став до лав місцевої територіальної оборони. У жовтні 2023 року пішов служити в ЗСУ. Був молодшим сержантом, командиром 3 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини А4945. Побував на всіх фронтах, як мовиться, тобто і на Донецькому напрямку, на Харківському, Сумському, Запорізькому. Відповідального і кмітливого воїна відправили на навчання у Великобританію.
Його бригада – 48-ма окрема штурмова бригада ім. Номана Челебіджіхана – стала справжнім рідним домом для Юрія. Адже стільки гарних слів і спогадів прозвучало у відео 48-ї ОШБ – посвяті й прощанні із «Саяном»…
«Затятий воїн, майстерний оператор БпЛА, технік, якому немає рівних, людина, яка надихала навчатися та битися. Таким назавжди запам’ятали “Саяна” побратими. Він одним з перших у лавах 48 ОШБ ім. Номана Челебіджіхана взяв до рук пульт дрона і швидко став справжнім майстром. Він знищив безліч ворожої техніки, відправив до пекла ще більше окупантів і точно заслужив, щоб його подвиг пам’ятали».
«Я, напевно, і не зустрічав таких людей як «Саян»: таке враження, що це наш український Стівен Хокінг (легендарний фізик, найвидатніший учений Британії – авт.) був, просто людина знала відповіді буквально на будь-які питання. Це була людина, яка дуууже горіла справою захисту української землі і воєнної справи – і цей вогонь заряджав нас, додавав нам мотивації розвиватися, навчатися, ставати кращими
Для нас дуже велика втрата. Ми навіть не знаємо зараз, скільки нам треба людей, щоб замінити Юру «Саяна»…
Перед останнім виїздом він мені показав нову антену, яку зібрав з друзями, і ми мали разом тестувати – але доведеться це робити без нього…», – слова побратимів звучали з болем і гордістю водночас…
Остання дань побратиму – увесь підрозділ підписався на національному прапорі: «Ми обійшли дронаріум, майстерню, складські приміщення, бомбарню, щоб кожен, кому пощастило послужити з такою неймовірною людиною – Юрою Ярошем, зміг написати останні слова, останні побажання. Для багатьох це просто був крик душі – без тебе, Саяне, буде дуже-дуже важко. Хочу, щоб якнайбільше людей знало про його подвиги, про Юру Яроша. Це неймовірний пілот, неймовірний оператор, технік і бомбар. Вічна пам’ять нашому герою та побратиму!» – затято говорила бойова подруга Юрія.
Цей стяг привезли на похорон Юрія його побратими, які буквально встигли на останні години прощання з Саяном.
«48-й ОШБ ім. Номана Челебіджіхана завжди пам’ятатиме твій подвиг! Помстимося за тебе, брате!» – прощалися побратими…
У Юрія залишилася мама Анна Михайлівна, старший брат Тарас і молодший Андрій… І побратими, які продовжать справу Саяна..
23 листопада в селищі Розділ поховали воїна Юрія Яроша, який за мир в Україні віддав найдорожче – своє життя. Він з честю виконав свій військовий обов’язок, загинув вірним військовій присязі, виявивши стійкість і мужність.
Приносимо щирі співчуття рідним та близьким полеглого бійця. Нехай душа загиблого Героя знайде вічний спокій… Вічна шана Герою!
Віра ВЛАСЮК
Про невимовний біль від непоправної втрати близької людини, воїна-земляка Леся ХАРЧИШИН написала на своїй сторінці у FB пронизливі рядки, присвячені світлій пам’яті Юрія ЯРОША:
Не можу повірити…Не хочу…
Відучора серце чинить супротив страшній новині…
А ранок….Каву чорну розплескав, залишивши
на деньці сум й скорботу…
І вже везуть Тебе, Юрчику, додому….
Вибач…Пробач…
Легких Тобі хмаринок!
Вічна пам’ять Тобі, Герою!
Усі слова прощань мізерні й замалі…
Ще тільки листопАд. Ще зовсім не зима,
А вже скувало серце холодами…
Як має зрозуміти ненька, що тебе нема?
Як їй повірити, що вже не вчує “мамо”?
Вона тебе чекала на Різдво ,
Хотіла сирником своїм почастувати…
Ой як завчасно болем замело…
Не пригорнути їй тебе. Не обійняти…
Десятиліття – люта заметіль…
І чорним жалем стрічка на світлині,
І протягом гуляє в серці біль…
І зимно-зимно листопАдовій калині.
І серцю зимно…аж до хрипоти…
