Село розміщене на пагорбі, від цього і назва – Підгірці. Підгірці немов заховалися від суєти автотраси на Ходорів і навіть цивілізації, хоча до Нового Роздолу якихось 4-5 кілометри. Малочисельна підгорецька громада завжди вирізнялася згуртованістю, самоврядністю і специфічною незалежністю. Настільки дружніх і одностайних односельців мало де й є, – характеризує староста Наталія Зінченко.
Церква Миколая Чудотворця
Є своя церковця і у жителів села Підгірці.
Над входом до святині викарбувані дві дати «1883–1988 рр.». Перша свідчить про відкриття, а друга – про відродження. Після того, як під час війни у 1944 році у споруду потрапив снаряд і майже повністю розвалив одну стіну, церковця довго була у напівзруйнованому стані, а підгорецькі селяни ходили молитися до сусідніх церков: хто у Берездівці, хто у Станківці. Своя ж тим часом занепадала. Зчеплені анкерами у 1982 році стіни не витримували і розвалювалися, а зірваний вітром дах переповнив чашу терпіння (чи радше боязні) сільської громади. Вона сміливо вирішила відновити церковцю. «Пішли щедрувати і вже поклали ці гроші у свою касу. Касиром обрали Стася Трухима, – пригадує Анна Озарко. – Запустили чутку, що тут буде дім панахиди. Боялися, щоб ніхто не постраждав». «Спочатку розбирали споруду аж до фундаменту, чистили цеглу, а потім мурували заново, – додає Василь Мармура. – Щоб не було підозр, старенького Степана Прудивуса (нині покійного) посадили он там на лавочці і казали, що то він керує будівництвом, коли з міліції приїжджали. Непрошені візитери дивувалися з того, що такий старий може керувати, але вступалися. Так ніхто і не постраждав».
А за рік церква уже стояла.
- * *
При в’їзді до Підгорець з гори відкривається дивовижна панорама: чисті плеса озера (вірніше, відстійника одного з виробничих підрозділів РДГХП «Сірка», який уже частково очистився за роки нероботи сірчаного підприємства), невеличка річка Барвінка стелеться аж до Дністра – і тягнуться потужні опори лінії електропередач.
Але одне діло краєвиди, а інше – проблемна дорога, яка ой як болить старості. Різкий підйом, глухий поворот, що створює труднощі для транспорту, особливо для великих автобусів, які заїжджають сюди забирати робочих на ОДВ «Електрик» чи «Леоні». А взимку – цей невеликий відрізок дороги відкритий усім вітрам, тож замітало одразу за трактором – згадує перипетії снігового колапсу минулої зими Наталія Іванівна.
Цьогоріч за кошти міського бюджету відновлять дорогу Тужанівці-Підгірці як кажуть напоперек, польову, що дасть змогу зручно і швидко добратися до Підгорець. - * *
Якщо вже заговорили про проєкти, то цьогоріч у Тужанівцях та Підгірцях проведуть «реконструкцію» громадських пасовищ: очистять від заліснення, розорять, підживлять. Адже у цих селах найбільше великої рогатої худоби з Новороздільської ОТГ – понад 100 голів, плюс і коней тримають газди.
Дорога – не єдина проблема Підгорець. Потрібно і новий потужний трансформатор, бо при найменших перепадах напруги мешканці села залишаються без світла. Тож анонсований проєкт з побудовою міні-ГЕС мав би допомогти з вирішенням і проблеми з енергопостачанням, і частково з дорогою до села (як обіцяли інвестори). - * *
В’їжджаємо у Підгірці – зупиняємося біля місцевого магазину: де ж, як не тут, дізнаєшся усі сільські новини? Говірка Галина Григорівна Гачан ділиться життям у селі: та що, працюємо, живемо, у магазин переважно приходять пенсіонери, але у нас пенсіонери у кожній хаті, та й довгожителів чимало, тому, що працюємо, тому що багато пішки ходимо, – додає жартуючи. - Дітей у селі небагато – близько 10 школярів. Більшість добираються рейсовим автобусом на навчання у Новороздільську 3-тю школу. Декого батьки, які також працюють у місті, автомобілями довозять.
- * *
Клуб, який збудували у 1966 році, також потребує ремонту. Але не часто тут збираються ще й тому, що завклуб Ірина Василькович у декретній відпустці. Проте при потребі завжди виходить. Поряд з Народним домом – доглянутий пофарбований дитячий майданчик
Прямуємо до Дністра, який котить свої хвилі вздовж сіл. Іноді – лагідний та спокійний – приймає купальників. Але часто – з суворим норовом. Тож часто окрім краси додає і клопотів.
Ось, знову утворилося наносне озеро посеред ріки (ми під’їхали до Дністра зі сторони Підгорець), демонструє Н. Зінченко, а значить – русло буде «рвати» береги. І це вже проблема не лише одного села, вона потребує більш глобального вирішення. А води вже – швидкі, каламутні, нетерплячі (от лише кілька днів дощів у Карпатах – і рівень піднявся майже на метр). Щоправда, до Станковець, Тужановець і Підгорець Дністер доволі прихильний – бо і у часи великих вод рідко коли «підмочує» помешкання мешканців села.
А ще біля Підгірців є цікава переправа – але через негоду добиратися туди незручно.
Тож ставлю ще завданням обов’язково переплисти Дністер у човні з канатом. Але, бажано би, додає Наталія Іванівна, знайти благодійника, щоб поміняти дубову опору.
Тут взагалі край – могутньої ріки і тихих озер – благодатний для рибалок. І їх почасти зустрічаємо як не на одному березі, то на іншому. Ось чоловік тихо вудить рибу на почищеному Тужанівському озері.
* *
Наталія Іванівна обов’язково вступає до мами (так лагідно називає свекруху), бо ж Катерина Зінченко також хоче поділитися сторінками історії рідного села. На давньому Підгорецькому цвинтарі спільно знаходимо могилу воїна УПА, десь із-за Ходорова, могилу якого багато літ доглядала родина здалека, але вже немає родини, немає і таблички з іменем – тільки густа калина покрила металевий хрест. Це ж наша історія, наше покоління повинно берегти пам’ять борців за волю України. Ще одна загадка історії, яку потрібно розкрити – і відновити ім’я борця за Незалежність.
* *
Як ось уже багато літ родина Прокоп’яків пильнує могилу воїнів УПА (які загинули у криївці на подвір’ї цієї родини) на Тужанівському цвинтарі. У часи совєтських заборон маленька могила без написів стояла осторонь, де мовчки молилися односельці, зберігаючи пам’ять про загиблих земляків. І лише уже у вільній Україні встановили хрест, а також табличку з іменами усіх, хто загинув тоді у останньому бою з енкаведистами. В учнівській пошуково-дослідницькій роботі учень Роман Прокоп’як зі слід діда описав події того часу: «Пилипів Йосип та Медвецький Гаврило були двоюрідними братами. Криївку облаштували в саду Медвецького Гаврила, оскільки це місце мало велику оглядовість. Там проводили таємні зібрання, зберігали зброю, листівки, вели спостереження за пересуванням ворога. Гаврило закінчив 7 класів Берездівецької гімназії та був вправним кравцем. Його старший брат Петро у лавах більшовицької армії захищав батьківщину від фашистів (дійшов аж до Берліну). У лютому 1946 року було видано криївку на подвір’ї Медвецького Гаврила в с. Станківці. Облава приїхала з Ходорова. Вони обступили криївку, в якій було близько 15 чоловік. Окупанти кричали, щоб хлопці здавалися, інакше їх чекатиме неминуча смерть. Вийшли тільки підлітки, які ще й стріляти не вміли. Коли відкрили криївку, з неї вийшов Пилипів Йосип Григорович (кущовий) і попросив, щоб підійшов до них «старший» для переговорів. Коли «старший» з облавівців наблизився до криївки, Пилипів його вбив. Поки окупанти оговтувались від скоєного, побратими гранатою підірвали себе всередині криївки. Прийшовши до тями, вороги відкрили прицільний вогонь по криївці, боячись наблизитися до неї. Та живих вже там не було. Вночі, коли каральний загін покинув село, сільські дівчата-зв’язківці повиносили загиблих героїв з криївки, щоб поховати на місцевому кладовищі. У цю страшну холодну лютневу ніч по снігах на підводі відвезли і поховали героїв у братській могилі. Страшними були й наступні дні для села. Будинок та все інше майно сім’ї Медвецьких було спалено вщент. Батьків Гаврила забрали в Ходорів, щоб відправити у Сибір. Врятувати від заслання родину Гаврила змогло лише те, що його старший брат Петро повертався з-під Берліна з перемогою і з безліччю нагород. Тільки навесні 2015 року нарешті були здобуті беззаперечні докази правдивості існування криївки. Було досліджене місце: вглиб криївка сягала близько 3-х метрів, проте розкопки не проводилися, оскільки на півметровій глибині знайшли запали від гранат, протитанкові міни, снаряди. Наша криївка занесена до реєстру доказової бази «Про визвольну буротьбу УПА» У криївці загинули: Пилипів Йосип Григорович (24 роки), Медвецький Гаврило Іванович (25 р.), Дяків Микола Семенович (30 р.), Пундор Роман Олександрович (18 р.), Озарко Михайло Григорович (21 р.), Парадочин Василь Миколайович (20 р.), Кохан Йосип Гаврилович (48 р.), Головчак Дмитро Йосипович (20 р.), Кунчак Іван (26 р.), Кохан Василь Григорович (18 р.), Головчак Йосип Гаврилович (46 р.)».
- * *
А ще виходець із Підгорець – Михайло Дмитрович Мандрик (1931-2010 рр.), учитель української мови і дослідник рідного краю (у його доробку – 12 історичних книг), керівник Стрийської районної «Просвіти» і Почесний громадянин Стрия – свого часу написав книгу історії рідного села, яку вручив односельцям у кожне помешкання. При нагоді також ознайомимо читачів з історичним дослідженням знаменитого уродженця Підгірців. - * *
Біля Дністра почули тужливе журавлине курликання – над рікою кружляли журавлі, готуючись до далекого польоту, формувалися у правильної форми журавлиний ключ, тужно прощаючись з отчим домом, але обов’язково з надією повернення до рідної, найкращої землі.
Думаю, і ми ще повернемося до історії сіл Станківці, Тужанівці, Підгірці, бо зібрані Наталією Зінченко та її учнями у книгу історії спогади ще чекають свого читача.
