По завершенні другої Служби Божої цього недільного ранку, 21 грудня, при виході з Храму зауважив на Дошці оголошень міні – конвертики, підписані несміливим дитячим почерком. Розгорнув один із нихю Прочитав:” Прохання до Святого Миколая – я хочу, щоб закінчилась війна”. І підпис – “Максим Бліхарський“.
В цей момент я обернувся до престолу – чи не видно якогнось знака, чогось такого, на що могла б опертися стривожена душа. Опертися, щоб дати ствердну відповідь проханню дитини. Священник о. Іван Рибко зкликав чоловіків прийти назавтра облаштовувати Шопку,в прихожан відчувався передріздвяний настрій. Вчергове переконався – не потрібно просити те, що ніяк не називається. Це приходить само й нізвідки. Відповідь прийшла за мить. На церковному подвір’ї минулоріч урочисто встановлено Хрест, який вечорами освітлює навколишній простір, нагадуючи кожному нас про велич трагедії людського життя.
Вдивляючись в Хрест, перед зором пам’яті постав меч. Лицарський меч, викарбуваний на обеліску, встановленому на Алеї почесних поховань загиблих Героїв нашої територіальної громади. І я одразу ж поїхав до Малехова, на територію цвинтару, до місця, де посеред могил наших Героїв височіє цей меч.
Стоячи в пошані перед цим мечем, в оточенні наших Героїв, які віддали життя за Україну, прийшло тверде переконання – ось запевнення того, що прохання дитини про мир в Україні здійсниться. Вони віддали життя на війні – щоб прийшов мир.
На кожній з могил – хрест. Хрест – не лише як трагедія. Це також і перемога. Добра над злом, світла над темрявою, правди над брехнею, життя над смертю – миру над війною…
З недалеких гір потягло холодом. Час повертатись у місто. В декількох метрах від обеліска з викарбуваним мечем щойно насипана могила. Суцільні квіти огорнули хрест. На хресті фото людини, яка для мене і є уособленням захисника України. У вишитій сорочці з тризубом тримає руку на серці, вдивляючись у небесну блакить…
На його похороні наш міський голова промовила:” Якщо мене б запитали, якою має бути українська родина, я відповім: такою, як родина Михайла Бальзана…”
Від себе додам – Михаїл показав нам, що таке гідність людської особистості. Він з гідністю жив і працював. З гідністю переживав радість і горе, з гідністю хворів і зустрічав свою останню земну годину…
Він наближав нашу Перемогу всіма своїми життєвими силами і навіть понад них. Він і його сім’я…
І наостанок – хрест на його могилі це не ствердження того, що життя, людини – це загалом трагедія, розв’язка якої визначена наперед. І Різдво, яке ми святкуватимемо цими днями, скасовує цю трагедію, воно приносить нам світлу звістку про народження Спасіння, перемогу Добра над злом. Різдво – це запевнення того, що всі наші високі слова і вчинки мають сенс!
Слово готове стати тілом і прийти в цей світ. Зустрічаймо Його. Зустрічаймо Різдво!
Володимир КУКУРУЗА, 22.12.2025
(Відкриття на Алеї почесних поховань загиблих Героїв Новороздільської громади на території Малехівського цвинтару скульптури “Хрест і меч” авторства архітектора Володимира Дейнеги. Із редакційного фотоархіву)
