Яруй, душе, яруй, а не ридай –
У білій стужі сонце України,
На чорних водах тінь її шукай,
А ти шукай червону тінь Калини
Де жменька нас, малесенька щопта –
Лишень для молитов та сподівання!
(Василь СТУС)
Сучасна українська історія формується з відваги наших воїнів на полі битви російсько – української війни – цю константу потрібно визнати для того, щоб налаштуватись на довгий, жертовний шлях війни.
В розмовах про швидке завершення війни – пастка. Поясню. Політики розпочнуть займатись виборами, а не проблемами фронту, суспільство не приділятиме належної уваги потребам військових, волонтерство не стане пріоритетним.
Пріоритетом має стати налаштованість на перемогу над ворогом. Довгий шлях війни всіх об’єднає під єдиним прапором, ім’я якому – ПЕРЕМОГА. Щоб вистояти як Держава. Не розсіятись по світах. Зберегти тисячолітню історію та славу батьків. В цьому запорука завершення війни на умовах України…
Сьогодні йтиметься про два епізоди цієї страшної війни, про дві життєві долі, дві родини – це історія подвигу, яка наближає нашу перемогу, та розпочну я з першооснови – солідарності тилу з фронтом, людяності, співчуття.
Під час однієї з понеділкових нарад міський голова Ярина Яценко повідомила про придбання для воїна – новороздільця, який захищає Вітчизну на російсько – українському фронті, тепловізора. Ярина Володимирівна поінформувала присутніх про те, що до декількох тисяч гривень, заофіруваних працівниками ради на закупівлю надзвичайно нелобхідного для бійців приладу, додались кошти інших доброчинців (для довідки: військовий тепловізор – це “очі” воїнів уночі – за допомогою цих пристроїв вони можуть вчасно “побачити” ворога на відстані 2,5 кілометра і більше за поганої видимості і та боротися з диверсантами та ворожими підрозділами в населених пунктах, лісосмугах тощо).
Отож, згадуючи це повідомлення міського голови на одній з апаратних нарад, повернуся до історії двох воїнів нашої Новороздільської громади, їхніх родин, до постатей доброчинців – волонтерів, які живуть війною, пропускаючи її через свої серця.
* * *
В недалеких від Нового Роздолу Тужанівцях мешкає скромний молодий чоловік, гарно вихований батьками, з прихильним ставленням і повагою до нього односельчан. Не буде перебільшенням додати воцерковлена людина – суджу про це, виходячи з того, що герой моєї першої історії отримав медаль “Хрест Свободи”особисто від Блаженнішого Митрополити Епіфанія. А сприяв цьому владика – капелан Херсонський і Каховський. Ім’я та прізвище цієї молодої людини – Ігор Беланович.
Коротко оповім про його Чин воїна. Ігор Беланович, воїн 77- ї десантно – штурмової бригади, під час виконання бойового завдання під Бахмутом 2 липня 2023 року, підірвавшись на міні, отримав серйозні поранення і втратив ногу.
З поля бою його евакуювали не одразу. Очікуючи приходу побратимів, воїн Ігор, терплячи неймовірні болі, наклав на ногу турнікет (до розуміння – термін дії цього засобу від втрати крові 4 години). Через певний проміжок часу над пораненим воїном – земляком завис дрон. “Свої чи вороги?” – гарячково роздумув знесилений Ігор, не знаючи, як діяти, бо помилка означала смерть. Врешт десантник ризикнув – підняв руку. І його руку побачила Рука Божа. Це був наш, УКРАЇНСЬКИЙ, дрон!
Допомога не забарилась. Попереду Ігоря Белановича чекала складна операція, а згодом – довготривале лікування і реабілітація…
Картаю себе, що до цього часу не приїхав до тебе, молодий герою, з таким дорослим позивним “Борода”, щоб подякувати, потиснути руку. Це найменше, що кожен з нас може зробити для тебе. Ти все зробив, щоб наші ночі були спокійніші і мирні.
* * *
До героя моєї другої історії все ж приїхав. Приїхав вже на його могилу…
Як і Тужанівці, село Вільхівці розташоване неподалік Нового Роздолу. Тут, в родинному селі і поховано Героя. Його прізвище та ім’я – Швед Володимир. Його війна з російськими загарбниками тривала 83 дні – з 29 квітня по 21 липня 2022 року…
28 вересня цього року у Вільхівцях відбувся благодійний захід на підтримку ЗСУ. Акція пройшла урочо, проникливо, торкнувшись серця кожного з присутніх.
Особливою родзинкою стало частування вишуканими стравами гостей знакової події громадською організацією “Вільхівецькі господиньки” (за що їм окрема подяка).
Я стояв поряд з Ольгою Швед в часі виступу народного хору місцевого Будинку культури. У мобільному телефоні пані Олі пролунав дзвінок, на який вона відразу відповіла. А чоловічий голос з далекого від ВІльхівців фронтового поля коротко повідомив: “Дякуємо Вам, пані Ольго, пане Миколо, за придбання “Чуйки”…
Кінець зв’язку. Я з німим запитанням глянув їй у вічі. Пані Ольга пояснила, що вони з чоловіком заофірували 30 тисяч гривень на придбання для однієї з військових частин складного інженерного пристрою під назвою “Чуйка”, який під землею виявляє ворожі міни…
По завершенні церемонії вшанування пам’яті полеглих за Україну героїв Вільхівецької сільської громади, я підійшов з Миколою та Ольгою Швед до стенду з фотографією їхнього сина. Зі світлини на мене спокійно дивилися очі Володимира. А під світлиною лаконічний напис – “командир відділення взводу інженерно – саперної роти”.
Для непосвячених – розміновувач. Кожен бойовий вихід сапера на завдання – це пряма сутичка між життям та смертю. У саперів по – іншому не буває.Прилад “Чуйка” – батьківська пожертва як продовження справи сина. Єдиного сина…
Син Миколи та Ольги Швед поліг у відкритому бою з ворогом. Нитку життя перервала куля. Та вони завжди нестимуть у своєму серці пам’ять про те, що їх син йшов першим, розміновуючи, тобто рятуючи життя тих, хто йшов за ним. Прилад “Чуйка” – батьківська покертва на продовження справи сина. Єдиного сина…
* * *
Я пишу ці рядки 7 жовтня. Вулицями Нового Роздолу після нескінченно довгих шести років йде Хресна Дорога. Я не знаю, чи йдуть у цій Хресній Дорозі пан Микола та пані Ольга – батьки Володі Шведа. Та я бачу, з якою Гідністю це подружжя несе свій земний Хрест.
* * *
Ось така історія двох воїнів, двох родин, історія волонтерства. Саме такі люди формують сучасну українську історію. Пам’ятаємо…
Володимир КУКУРУЗА
(фото із соціальних мереж)
