28 лютого в приміщенні Стрийської РВА відбулась церемонія нагородження орденами й медалями рідних загиблих героїв російсько – української війни. Нагороди членам родин полеглих в долоні батьків, матерів та дружин Героїв вкладав представник Президента України.
Звертаючись до кожної родини зокрема, він так і розпочинав свою відповідальну місію: “Від імені Президента України…”
По завершенні офіційної частини я мав змогу бути присутнім під час приватної розмови Голови РДА Стрийщини Богдана Янка з членами родин полеглих Героїв. Це дало мені змогу скласти особистий психологічний портрет керівника району. Перше і загальне враження – людина на своєму місці. В його спілкуванні з присутніми стрижневим акцентом вирізнялась патріотична налаштованість та глибока прихильність до найрідніших людей Героїв.
Мене особисто душевно торкнувся епізод з його спогаду про перший день широкомасштабного вторгнення:” З самого ранку 24 лютого ми стояли сходинках приміщення адміністрації – я, співробітники СБУ, представники поліції. Наші серця були сповнені гордості за наших краян, коли дивились на довгі шеренги людей, які йшли записуватись добровольцями у лави ЗСУ в місцевий ТЦК та в територіальну оборону”.
Та найважливішою рисою, яка характеризувала керівника Стрийської райдержадміністрацї, як на мене, були його дії: він підходив до кожного з присутніх батьків і дружин Героїв окремо і давав візитку із номером свого телефону, промовляючи: “В будь – який час, з будь – якого приводу телефонуйте...”. Після почутого я підійшов до пана Богдана і з вдячністю потиснув йому руку. “Вдячність, це не до мене, ось кому треба дякувати, – відказав представник Президента у Стрийському районі, жестом вказуючи на присутніх членів родин полеглих Героїв.
Однією з цих родин була родина Миколи та Ольги Швед з Нового Роздолу. З ними я і повертався додому в Новий Розділ. Пан Микола і пані Ольга з півгодини тому отримали відзнаку свого сина. Він був у них єдиний. Війна не дала йому змоги довершити свої життєві задуми – одружитися з обраницею, продовжити свій рід….
Батьки Героя сидять в салоні автівки на відстані простягнутої руки зі мною поряд. Тримають в руках нагородний лист, бачу відблиск ордена “За службу українському народу” … Ми наближаємося до місця поховання їхнього сина. Що відбувається в їхніх серцях?..
Життя навчило мене – нікому не пиши жодного рядка, якщо він не пов’язаний з твоїм власним життєвим досвідом. В таку мить за краще промовчати…
А ось про саму родину Швед – напишу. Коротко ознайомлю вас з історією життя та подвигу їхнього сина.
Народився Володимир Швед 26 березня 1993 року в місті Новий Розділ Львівської області. У 2000 році пішов в перший клас Новороздільської середньої школи №3, де навчався до 9-го класу.
Після закінчення школи Володимир пішов пішов навчатися у Новороздільський професійний ліцей будівництва та побуту. Згодом по завершенні навчання молодого фахівця призвали на строкову службу у військо.
“Володя дуже хотів служити в армії,” – тихо промовляє до мене пані Ольга….
Під час Чину похорону Героя, 28 липня 2022 року, я мав розмову з другом дитинства Володимира, романом Будзом. “ВІн був найдобрішим і найспокійнішим хлопцем з нашої квартальної компанії,” – згадує Роман. Я згадав ці слова майже через три роки війни. Мама Володимира продемонструвала мені засекречене від сторонніх очей відео, на якому її син крокує у складі свого взводу під прикриттям танка, оперезаний патронташем із сотні смертельних для російських ворогів куль. У наступному відеокадрі Володимир строчить увесь боєкомплект із потужного кулемета “Гідра” у напрямку противника. За мить, повернувшись у сторону побратима, який знімав цей епізод на відео, Володимир посміхається. Добрі очі, щирі, лагідні, ніби і не на війні молода людина. Неначе й не випустив щойно з обойми сотню смертоносних куль по окупантах. Ось така Володимир Людина – пішов в бій, за Державау, за батьків – з любов’ю, з лагідною усмішкою на устах, зі світлим поглядом в очах. Пішов у бій не з ненавистю до ворога, а з любов’ю до тих, хто залишився вдома. Цей ворог не вартий ненависті. Це лишень дика орда. Володимир такого ворога зневажає…
На завершення нарису надаю коротку хронологію подвигу Володимира Шведа.
“22.07.2022 року під час виконання бойового завдання на околиці смт Великопілля Херсонської області, внаслідок ворожого обстрілу отримав смертельне поранення. Бій тривав з 9 ранку до пізнього вечора…”
Я процитував витяг з нагородного листа Героя….
Десь через півгодини їзди автівкою із Стрия ми наближаємося до їх родинного села Вільхівці, де похований єдиний син Миколи і Ольги Швед. Хвиля – друга – і ми виходимо із авта, крокуємо на сільський цвинтар за кількадесят метрів від шосе. З дороги виразно бачимо обличчя їхнього сина, вкраплене в осердя козацького хреста. І вони пішли – тато і мама- на могилу єдиного сина, який віддав життя за Державу, тримаючи в руках нагороду, яку отримали з рук представника Президента України в Стрийському районі. Їхній син боронив наш регіон на Львівщині там, в далекій Херсонщині….
Вони покажуть цю нагороду своєму синові.
Я дивився їм услід. Хай побудуть всі троє разом. Родина. Україна!…
Володимир КУКУРУЗА
