Цей подвиг просто перегортає усе всередині та стає одним з безсмертних символів незламності та патріотизму України. Воїни 163-го батальолну ТРО стверджують, що впізнали Героя, якого розстріляли росіяни за те, що на вимогу зняти шеврон ЗСУ він відмовився та гордо відповів “Слава Україні”.
Мацієвський Олександр Ігоревич, солдат роти вогневої підтримки 163-го батальйону Територіальної оборони міста Ніжин 119-ї бригади сил ТРО.
Бійці батальйону сьогодні відвідали мати загиблого воїна у місті Ніжин і отримали підтвердження від його родичів. Точна ідентифікація має ключове значення, тому інформація про особу полеглого має бути аргументованою та підтвердженою з кількох джерел. На фото є характерна прикмета – закритий пластирем забій над правою бровою. Олександр отримав забій приблизно за два тижні до загибелі, прижиттєве фото забою перед накладенням пластиру мені надали. Також прикметою є зелений шеврон ЗСУ, який подарував бійцю його командир взводу, він має особливості, оскільки робився на замовлення, його фото у мене також є. Ключовим фактом є посмертна судово-медична експертиза, яка була зроблена перед похованням Олександра у лютому. На фото з моргу, яке я отримав, чітко видно кульові отвори у тих місцях, де влучали кулі на відео.
В будь-якому разі, наявність експертизи дозволяє точно підтвердити або спростовувати дану версію, оскільки видно місця влучання куль.
Тим не менше, будемо чекати повного оприлюднення усієї інформації про обставини загибелі з офіційних джерел, яким надаємо усі наявні дані.
Ось що розповіли побратими про обставини життя та героїчної загибелі Воїна:
Олександр Мацієвський народився 10 травня 1980 року. Проживав у Ніжині. Олександр раніше не мав досвіду військової служби, але одразу після початку російсчького вторгнення 24 лютого пішов добровольцем у склад 163-го батальйону 119-ї бригади, яка захищала Чернігівську область.
Він був людиною з дуже жорстким характером, але на нього у бойовій обстановці можна було покластися і товаришам і командиру.
У листопаді його підрозділ був перекинутий в район міста Бахмут, де він виконував завдання близько місяця. Олександр Мацієвський та його товариші мали певний рівень підготовки і вони стали обстріляним підрозділом. Коли фронт було прорвано під Соледаром, і треба було рятувати побратимів, які продовжували обороняти місто, 163-й батальйон було направлено у район бою.
30 грудня з самого ранку рота вогневої підтримки, в якій Олександр Мацієвський мав посаду снайпера, зайняла позиції в районі міста Соледар Донецької області. Вони мали вийти на лінію зіткнення, закріпитись та втримати лісопосадку, щоб прикрити напрямок, на якому вже не було наших військ. Ворог був близько, але інформації де знаходився противник у підрозділу не було, треба було діяти швидко, щоб врятувати наші війська у Соледарі.
Оскільки наших сил було мало, а фронт треба було контролювати широкий, взвод Мацієвського отримав низку окремих позицій у гущі чагарнику, які не дозволяли візуальне спостереження одна за одною. На крайньому фланзі на позицію було розміщено 5 бійців, разом з Олександром Мацієвським.
У наших бійців не було часу на вивчення обстановки, організацію оборони, розвідку, оскільки майже одразу сходу вони були атаковані противником, який вже висунувся на рубіж розгортання нашого підрозділу. Фактично зав’язався зустрічний бій, який тривав по усій позиції 12 годин. Ніжинська тероборона втримала лісопосадку, втримала усі позиції, крім однієї. Під час бою зв’язок з групою бійців та Олександром Мацієвським було втрачено. Спроби його взводу дістатись цих позицій зустріли вогонь ворога, було зрозуміло, що позицію захоплено.
Що саме трапилось під час бою невідомо. Олександр виходив у бій у повному бойовому спорядженні. Він був за посадою снайпером роти вогневої підтримки, але через певні обставини у цей бій він пішов зі звичайним автоматом.
Очевидно, відео зняте вже після того, як за невідомих обставин Олександр Мацієвський був захоплений у полон, оскільки ніякого спорядження на ньому на відео не було.
Побратими впевнені, що Мацієвський зробив усе належне, він не здавався, а був захоплений раптово, не маючи можливості вести бій. Це могло статися через складну обстановку зустрічного бою, оскільки ворог вже фактично досягнув наших позицій, їх могли обійти з тилу або з флангу.
У лютому тіло Олександра Мацієвського та двох його побратимів було повернуто додому, але на той момент ніякої інформації про обставини його загибелі не було. Результати судово-медичної експертизи відповідають пораненням, які видно на відео. Тіла ще двох зниклих бійців не повернуто, побратими чекають інформаціїх про їхню долю.
14 лютого Олександра Мацієвського було поховано на кладовищі у Ніжині.
Таким чином можлива точна ідентифікація загиблого та відео розстрілу.
Побратимам відомо, що у героя є син 19-ти років.
Мама героя – Параска Михайлівна Демчук, проживає у місті Ніжин. Сьогодні її провідали товариші Олександра, повідомили про наявну інформацію про долю її сина.
Поведінка героя, якого було захоплено у полон під час бою, який виконував завдання у дуже складній обстановці, далеко перевищує звичайні вимоги до виконання військового обов’язку. Росіяни, які виклали відео, намагались принизити його пам’ять.
Але насправді увесь світ побачив жахливий злочин російських військових проти неозброєного бійця. Російська армія здає без бою захоплені міста, російські війська тікають з поля бою якщо потрапляють в оточення, російські військові легко здаються у полон, тому що для них ця війна – це лише великий заробіток, кар’єра, звільнення від засудження.
Україна веде війну за незалежність, українці йдуть у бій заради української нації, українці віддають життя за свою землю, заради пам’яті загиблих героїв, заради гідності та честі.
У нас багато символів цієї великої війни. Але оці кілька секунд, коли Герой дивиться в обличчя смерті та розгорнутим на нього стволам росіян з усвідомленням своєї правоти, і на вимогу зняти шеврон ЗСУ відповідає “Слава Україні!” – це саме та сила, яка розгромила “другу армію світу”, це той урок, який треба викладати у школах та на курсі молодого бійця.
Ми переможемо, тому що у Росії нема жодного такого воїна, і тому що Україну захищають багато десятків тисяч героїв. Про обставини загибелі багатьох з них ми знаємо, але по багатьом ми не маємо даних, на жаль. Ми зробимо все, щоб усі обставини цієї історії були встановлені офіційно та щоб подвиг Героя був справедливо відзначений та увічнений.
Тепер будемо чекати на офіційну інформацію, усі матеріали у слідства вже є.
Юрій БУТУСОВ, головний редактор інтернет – видання “Цензор.НЕТ”
Джерело: https://censor.net/ua/b3404233
