Кароліна Лянцкоронська – польський історик і мистецтвознавець, діячка Полонії в Італії, остання представниця давнього шляхетського роду Лянцкоронських народилася 11 серпня 1898 року.
У музеї «Дрогобиччина» зберігаються два портрети, де зображено маленьку Кароліну. Ці роботи були написані Яцеком Мальчевським у Роздолі, маєтку Лянцкоронських, де родина щороку проводила літньо-осінні вакації.
У своїх спогадах про сімейне життя в замку і зустріч з художником Кароліна описала в часописі “Tygodnik Powszechny”: «Мені це не дуже сподобалось, коли Мальчевський приїхав до Роздолу. Довелося позувати йому, сидіти в одній позі. Він скаржився моїм батькам, що Кароліна занадто рухлива і не сидить на місці. Старший брат Антоній та молодша сестра Аделаїда не завдавали стільки неприємностей митцеві». Збереглася ціла колекція родинних портретів роботи художника, написаних саме тут, у Роздолі.
На полотні зі збірки музею зображено Кароліну на руках матері Малгожати на фоні парку. З першого погляду захоплюємося маленькою дівчинкою і стають зрозумілими слова-спогади Кароліни. У непослушному волоссі дитини, ніби вселився вітер – кучері розбіглися в усібіч, щічки зарум’янилися. Одна ніжка піднята до гори, здається, що ця мала непосида зараз зірветься і побіжить. Лише мамині руки втримують її на місці. Цей жвавий характер Кароліна зберегла і в дорослому житті.
Повне її ім’я – Кароліна Марія Аделаїда Франциска Ксавера Малгожата Едіна, графиня Лянцкоронська з Бжезі з гербу Задора – відома гуманістка, правозахисниця, патріотка, науковець та меценат. Вона була другою дитиною польського магната Кароля Графа фон Бжезі – Лянцкоронського та пруської графині Малгожати фон Ліхновської. Незважаючи на те, що Кароліна мала графський титул, вона його ніколи не використовувала, пояснюючи це тим, що значення мають лише академічні звання. Вона була видатним експертом та дослідником італійського мистецтва ренесансу та бароко, автором численних праць, присвячених творчості найбільших італійських майстрів XVI століття. Докторантуру з історії мистецтва Лянцкоронська отримала в 1926 р. у Віденському університеті. У 1936р. вона стала першою жінкою в Польщі, яка написала дисертацію з історії мистецтва, і в той же час першою жінкою-професором у Львівському університеті Яна Казимира, яка отримала там свою вищу академічну кваліфікацію.
Під час війни Кароліна долучилася до польського Руху Опору, працювала медсестрою Червоного Хреста, була заарештована гестапо і засуджена до смертної кари. Завдяки сімейним зв’язкам не була страчена, а натомість її відправили до концтабору Равенсбрюк. У квітні 45-го після втручання Міжнародного Червоного Хреста її нарешті було звільнено. В ці страшні роки Кароліна Лянцкоронська була свідком терору та жорстокості, скоєних совєтами та нацистами, про це згодом вона напише у своїх Військових спогадах.
Після завершення війни професор Лянцкоронська переїхала до Італії і цілком присвятила себе гуманітарній сфері. Вона створила численні інституції, покликані вивчати та зберігати історико-культурну спадщину: Польський історичний інститут, Польське Наукове товариство в екзилі.
У 1994р. як єдина спадкоємиця родинної мистецької колекції Лянцкоронських, вона подарувала її двом польським музеям. У 1967 році заснувала родинний Фонд Лянцкоронських. За більше ніж тридцять років свого існування Фонд надав стипендії тисячам науковців-гуманітаріїв.
Лише після падіння у Польщі комуністичного режиму до неї прийшло офіційне визнання заслуг перед національною та європейською культурою. Від президента Валенси вона отримала найвищу нагороду – орден Polonia Restituta, від президента Італії – орден Al Merito della Repubblica Italiana. Папа Іван Павло ІІ удостоїв її найвищих нагород Ватикану.
Незважаючи на те, що Кароліну Лянцкоронську неодноразово нагороджували та відзначали за видатні заслуги, вона залишалася надзвичайно скромною, доброзичливою жінкою. Коли її нагороджували срібною медаллю “Cracoviae Merenti ” (друга людина після Івана Павла II), вона сказала: “Я знаю два слова: служба та заслуга. Я не маю заслуг. Я намагаюся служити”.
Професор Кароліна Лянцкоронська народилася в ХІХ столітті, а померла в ХХІ столітті у віці 104 роки. Все своє життя вона служила Вітчизні, Богу та науці.
Кароліона Лянцкоронська була лауреатом багатьох премій, в т.ч. Асоціації польських учасників бойових дій (1988), нагороджена: Хрестом доблесті, Хрестом за заслуги з мечами, Хрестом Військової Армії. З нагоди 100-річчя від дня її народження отримала Командирський хрест ордена св. Григорія Великого із зіркою. Доктор honoris causa: Ягеллонського університету у Кракові (1983), Польського університету за кордоном у Лондоні (1988), Вроцлавського університету (1990). Диплом польського Міністра закордонних справ “За заслуги перед культурою”.
«Сила характеру, життєва сила, мудрість у житті, особиста чарівність, сердечність, почуття гумору, колосальні історичні знання – це риси її неординарної особистості, які зачаровують усіх, хто мав можливість познайомитися з нею» – писав Казимир Кучман.
Любов Васильків, ст. науковий працівник музею.
автор допису Музей Дрогобиччина
У коментарях можна переглянути інші світлини Кароліни Лянцкоронської, а також замку Лянцкоронських у Роздолі (Львівщина).
