Йде другий тиждень Великої Вітчизняної війни українського народу за свою Незалежність. Аби остаточно знищити нашу Державність, підлі-підлі російські війська несамовито, застосовуючи заборонені низкою міжнародних конвенцій методи та засоби війни, цілеспрямовано наносять артилерійські, ракетні та авіаційні удари, окрім військових, і по невійськових об’єктах — інфраструктурних, житлових багатоповерхівках, дитячих садочках, лікарнях, транспорту з евакуйованими мешканцями зруйнованих міст, прицільно розстрілюючи мирних мешканців міст, у які тимчасово вдерлися.
І кожного дня від початку російського вторгнення ми, мешканці західних теренів держави, зокрема, Нового Роздолу, ретельно готуємось до “прийому” ворога. Злагоджено і чітко працюють владні структури, скоординовано діє місцева Тероборона, тісно взаємодіючи із міським осередком 8-го батальйону “Аратта” УДА ім. Андрія Гергерта. У школах плетуть маскувальні сітки, у інших “школах” загартовані учасники російсько-української війни, яка розпочалася у 2014 році, навчають містян готувати недитячі “коктейлі” – “бандерівські смузі”. А у визначених місцях територіальної громади облаштовано блок-пости, створено мережу взаємодії із громадою — і у форматі бюрократичних структур, і у форматі оповіщення у соціальних мережах. Функціонують місця збору продуктів та одягу на потреби фронту. Оперативно розгорнуто волонтерську мережу (усього й не перелічити, тому окремим блоком про цей зріз новороздільського буття в умовах вторгнення ворога та створення мережі опору агресору див. у окремій інформаційній добірці на 1, 3 сторінках).
Йде другий тиждень Великої Вітчизняної війни. І кожного дня із повідомлень єдиного інформаційного телевізійного мовлення (безпрецедентне вітчизняне ноу-хау) оперативно дізнаємося про неймовірну звитягу і сміливість українських захисників у Києві, Харкові, Херсоні, Миколаєві, Маріуполі, Бучі, Охтирці, Конотопі, Бердянську, інших містах. Це воістину небачений героїзм, який проявляють українці, захищаючи Вітчизну. Це — і героїчні військові Збройних Сил, і героїчна Територіальна оборона, і героїчні партизани та вражаючі уяву героїчні мешканці східних та південних теренів, де безжальний ворог на очах світу чинить відкритий геноцид. Натепер Президент Володимир Зеленський присвоїв звання Героя України (в тому числі, і посмертно) 15-ти захисникам Держави.
І саме завдячуючи героїчному опору українців на південно-східних теренах держави, над нашими теренами мирне небо. Вони першими взяли удар на себе і дають нам паузу краще підготуватися до відсічі агресору. Вони гинуть щодня, але не здаються. І надихають нас своїм подвигом. І ми їм безмежно вдячні, хоча це всього лиш слова щирі. Утім, пригадалося, у перші дні Революції Гідності на Київ поїхали за покликом серця сотні мешканців Галичини і показали приклад іншим. Щоб не склалося, що перебільшую, таку характеристику «західників» почув на Хрещатику від знаменитих братів Капранових, які у буремні листопадові дні надали своє житло для декількох новороздільців, які прибули на Майдан. Тепер приклад героїзму нам показують «східняки». Схід і Захід разом – вже не пусті слова, а скріплені кров’ю захисників держави. Слава Україні! Так переможемо!
І наостанок. Другий тиждень поспіль мені телефонують новороздільці, переважно мого покоління, яких доля закинула по світах, в тому числі і в росію. Хоча вони дізнаються про події з телевізорів та соціальних мереж, все-таки «про рідний край і героїчну відсіч ворогу» хочуть таки почути від тих, хто в Україні. І уважно вслухаються у кожне слово, і співпереживають, і як можуть надають допомогу.
Я горджуся своїми співрозмовниками, мовчки промовляючи «Колишніх новороздільців не буває!». Утім, на жаль, виявилося, що, як кажуть, в сім’ї не без виродка. Минулої суботи зустрів свого однолітка, 66-річного Володю, росіянина, який навчався в 2-й школі. Він був дуже схвильований. І розповів причину смутку. Отже, на рік молодший його товариш, як ще декілька випускників СШ №2, у 70-х поступив на навчання у Кам’янець-Подільське вище військове училище у саперно-десантне відділення. Зараз вони, як і мої друзі, теж розвіяні по світах, дехто живе в росії, причому, більшість, як кажуть, притомно оцінює путінську антиукраїнську політику та анексію Криму. Але не надто категорично, бо все-таки російські гени теж впливають. Аж ось один з однокашників Володі з категорії «обрусєвших хохлов» (за визначенням одного класика літератури), прізвища не називатиму, бо в нашому місті живе декілька однофамільців вказаного землячка, через три дні після вторгнення росії зателефонував з росії Володі і під час розмови “видав” таке, що товариш і досі не може заспокоїтися. Він сказав, мовляв, «я так хочу, щоб мій президент путін дав наказ скинути на Україну навіть атомну бомбу і знищити “бандерлогів”. Бо ви усі такими стали»… На другий день після розмови з «другом» Володя, поміж іншим неабияк вражений інсультом, що без палички не може пересуватися, направився у міську Тероборону, аби захищати Україну. “Скажу там, що через інвалідність інакше воювати не зможу, як хіба що надавати консультації бувалого офіцера-десантника…”, – проказав під час зустрічі схвильований товариш.
“Заспокойся, друже, росіяни бувають різні, як, зрештою, і українці», – відповів Влодкові. А для підняття бойового духу додав, що і євреї теж різні. І як приклад розповів Володі історію на підтвердження. Років з 40 тому мене, разом з іншим моїм другом Юрієм, просвітлював про типи людської природи відомий новорозділець, російськомовний єврей за національністю Борис Левітан (хай спочиває з Богом): “Панімаєтє, пацани, єсть “євреї” і “жиди”. Послєдніє — ето тє, что дєлают людям подлості…”. Так він пояснив негідний вчинок одного представника свого етносу, до речі, теж новороздільця.
Вислухавши мене, Володя погодився, що так воно підтвердилося і у випадку з його однокласником, і, попрощавшись, попрямував у офіс міської Тероборони…
Завершуючи допис наведеної історії, скажу відоме: є люди і людиська. Є люди, які борються за свободу Держави і власну гідність, за світле майбутнє своїх дітей, і є людиська, уражені комплексом меншовартості, завжди готові підкоритися будь-якому поневолювачу. На щастя, вони нагадують щурів, які поховалися по норах, очікуючи, хто кого. А потім, як неодноразово було раніше, поштиво привітають переможця. Будь-якого…
Цього разу, коли триває вже 25-та російсько-українська війна, вони вітатимуть Українців ( і україномовних, і російськомовних), які перемогли своїх споконвічних ворогів росіян, зверхники яких сотні літ прагнуть присвоїти собі нашу історію, наше шляхетне походження з часів Київської Русі. Таке вже наше життя, і , на жаль, є такий прошарок пристосуванців. І скажу ще раз – ми переможемо, а вони згодом потрішки вичавлюватимуть з себе відчуття раба і «грязь Москви». Слава Україні!
Іван БАСАРАБ
