«Мамочко, матусенько, серденько,
дай хоч кілька зачерствілих крихт.
Чуєш? Я голодний. Чуєш, ненько?
Я прошу тебе», – і голос стих.
руки, як билинки, й ті важкі.
Одне серце калата́ несамовито,
як горобчик б’ється у душі.
Мамко, рідна, хоч ковток водиці.
Сам не встану… мамо, сил нема…
Ти ж ходила нині до криниці?
Мамо, пташко, чом ти, як німа?
Не закриє матінка фіранку,
хоч так моторошно десь кричить сова,
і не заспіває колисанку,
бо вона два дні як нежива.
© Ольга Береза
До Дня пам’яті жертв Голодомору
