А потребують отця Івана, виглядає так, повсюди і повсякчас. Тож змогли його «виловити» для короткої, проте інформаційно насиченої розмови десь за кілька тижнів.
За цю годинку почули про стільки проєктів, семінарів, навчань і добрих справ отця і його команди (бо ж у розмові звучав виключно займенник «ми»: а що я, віджартовувався отець Іван, простий смертний чоловік, то все Ісус), стільки доброї священичої науки: «Служіння – це не лише відслужити Святу Літургію або побудувати церкву, вірніше, це один з багатьох обов’язків. Служіння – це бути там, де тебе потребують. А така потреба дуууже велика!».
І. Рибко прийшов до Нового Роздолу, як він сам говорить, «за направленням» правлячого єпископа УГКЦ Тараса Сеньківа займатися молодіжним та військовим капеланством: став духівником МХЦ «Синай», який розташований у будинку 13-а по вул. Шашкевича і де гуртується молодь, НГО «Українська молодь – Христові» та ВО «Тризуб» ім. С. Бандери. Служить отець у храмі Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ м. Новий Розділ.
Так, ми і надалі провадили Хресну дорогу вулицями міста і щорічну освітню молодіжну прощу до Боринич. Але в 2019-му, на початку навчального року, залучивши о. Романа Штігера і о. Любомира Боднара, провели першу велопрощу до Борусіва – дуже цікаво було.
Патріарша комісія у справах молоді УГКЦ започаткувала навчання про МАПА Молодіжний апостолят парафії МАПу, де я навчався (заочно, з модульними заїздами в Україні і Польщі). Метою навчання було створення новішого, більш сучасного, скажімо так, служіння для молоді. Там я і написав проект «Жива молодь», який профінансувала Львівська освітня фундація.
Це було 5 етапів навчання – Євангелізація без читання Біблії. Насамперед обійшов всі п’ять шкіл міста, презентуючи учням від 8 до 11 класу проєкт. 1 етап – фото і відео, де ми навчали основ фотографії і відеозйомки (науку проводив тоді ще семінарист Андрій Максимович), учні мали завдання, шукали цікаві локації, організували і конкурс – малюнків, відеороликів (ми задавали тему, а учні складали сюжет, знімали, монтували). Адже Бог дає пізнати себе через творіння. Це і є Євангелізація.
Другий блок – це християнська журналістика. Пані Наталя з молодіжного християнського сайту «ДивенСвіт», Ярина Максимович (тоді голова УМХ) вели основи журналістики, давали завдання.
Мали зустріч з психотерапевтом Володимиром Чупріном на яких говорили про стереотипи і провели євангелізацію особистості.
4-м кроком стала участь у Всеукраїнському фестивалі молоді, ініційованому Комісією у справах молоді УГКЦ, «Вітер На-Дії», який проходив у вересні 2019-го в Центрі митрополита Шептицького УКУ.
Фінальним акордом став Фестиваль молоді у Новому Роздолі, приурочений 25-річчю УМХ: там зібралася молодь, духівники, провели конкурс А. Шептицького серед школярів міста, виступали семінарійні гурти з Києва.
–Отче Іване, наскільки ми чули, духовним наставником центру «Синай» тепер буде отець Андрій Міджак. Невже Ви залишите молодь?
-Ніколи. Але є ще багато можливостей творити добрі справи, є чимало ідей танапрацювань, а поспівати всюди просто неможливо. А я не можу сидіти на одному місці (сміється).
Я ще є духівником Новороздільської ЗШ №3.
А також капеланом рятувальників – Новороздільський міський сектор ГУ Державної служби надзвичайних ситуацій України: щоп’ятниці збираємося у молитовному куточку на молитву, на науку. Мали і спільну коляду, а також з УМХ і «Тризубом» проводили семінар, молодь мала практичні заняття, як орієнтуватися в задимленому приміщенні, як користуватися захисним спорядженням. Василь Паращак проводив інструктажі, як поводитися, коли крига скресає чи коли купальний сезон тощо.
З отцем-деканом Миколою Міджаком заходили і у міське відділення поліції, мали лекцію, Йорданські відвідини і загалом напрацьовуємо стратегію співпраці (минулоріч навчався у академії капеланства поліції).
-Як капелан, Ви тісно співпрацюєте із військовими, ветеранами АТО, військовослужбовцями ЗСУ. Розкажіть детальніше про співпрацю у цьому напрямку з Управлінням соціального захисту населення…
-Свого часу побував на семінарах-навчанні для тих, хто займається підтримкою сімей військових. Мав з ними багато індивідуальних зустрічей, і на парафії, і особистих, і в Управлінні соцзахисту, який на той час впроваджував проєкт з Міжнародною організацією з міграції. Знаєте, скільки вже я кави перепив, коли сидиш на телефоні до 12 ночі, коли їздиш з хлопцями до 2 ночі, коли жінки приходять поговорити. Їх усіх Ісус приводить. І це потрібно.
Отож разом з Галиною Калінчук розробили новий проєкт «Шлях до зцілення» – це така відпочинкова психологічна реабілітація для сімей військових. Організували для ветеранів АТО «Хресну дорогу військових» – похід місцями боїв УПА на наших теренах: ліс, бездоріжжя, криївки, історичні події – на кожній точці пластун-краєзнавець Богдан Іваницький цікаво оповідав про героїв тих боїв, а на завершення – польова кухня від «Тризуба» і подарункові дорожні набори учасникам. Потім був семінар для дружин військових з трапезою, з виготовленням подарунків.
Гарний семінар з сім’ями військових при підтримці військового департаменту УГКЦ провели у Митрополичих палатах: мали Літургію у соборі Св. Юрія, молилися в крипті, на зцілювальну частину поїхали в Раковець.
Обов’язковою вже стала щорічна військова проща у вересні в Зарваницю.
Часто збираємося із сім’ями військових на пам’ятні дати. Ми зі спілкою ветеранів АТО (Тарас Тимощук, Ярослав П’єх, Роман Корецький) минулоріч напередодні Дня матері відвідали матерів загиблих в АТО – в Новому Роздолі, в смт. Розділ, Пісочна, Розвадів, Демня, Ходорів.
-Багато чули новороздільці і про соціальне служіння. У чому воно полягає?
-Соціальне служіння це як служити соціально незахищеним верствам, якось так. Ми при парафії збираємо пакунки для потребуючих – на свято Миколая, на Різдво, на Пасху. Окремо свого часу збирали і для військових, передавали на схід. Проводимо збір одягу і продуктів. Наталя Перун, приміром, розвозить по сиротинцях. Один підприємець, котрий не бажає розголосу, кілька разів передавав м’ясні продукти.
Також щомісяця Благодійний фонд «Карітас-Новий Розділ» допомагає кільком десяткам сімей, котрі у скрутному становищі, бодай продуктами.
– Отче Іване, Ви тепер опікуєтеся і «Карітасом»?
-В принципі так. Більше займаюся цим напрямком роботи.
-І хто є Вашими головними помічниками у цих благодійних справах?
-В принципі, усі люди доброї волі. Благодійники. А головне – рух «Домашня Церква».
Ви знаєте, я завжди говорив і буду говорити: ніколи не буде парафії, ні держави, громади чи суспільства, якщо не буде сім’ї. Це перша інституція, створена Богом. Сім’я – чоловік, дружина і Бог – то найперша держава Божа.
Пригадую мій перший плачевний досвід: ше на першій парафії (отець Іван, уродженець м. Комарно, починав служити у Більче, Болоньї, Криниці – ред.) організовував зустріч спільноти сімей – прийшло троє людей… Але поступово та спільнота стала дієвою. Так і тут. Перша загальна зустріч не була багатолюдною. Та й зустрічі були нерегулярні: мали якісь паломницькі поїздки, семінари, зустріч з координатором «Руху християнських сімей», богословом Романом Прокоповичем, теж вихідець з Нового Роздолу.
І от думаємо – потрібно робити добрі справи. Як? На день онкохворої дитини організували ярмарок – і зібрали 50 тис грн, які й передали на лікування тих дітей. Потім, після конкурсу малюнків для дітей, організованого «Карітасом», провели аукціон цих малюнків – і 1000 євро перерахували на лікування дівчинки з Березини. Знову провели ярмарок, зібрані 40 тис грн передали на лікування Уляни. Але ж це одноразові акції.
Тоді і визріла ніби проста ідея – наліпити вареників і продати. Вдалося. Ця безтермінова благодійна акція працює і дотепер. Маємо уже свою марку «Добрий вареник», яка продається у магазинах «Лаванда» (в центрі), «Кошик» (2 магазини), «Берізка». Щоправда, ліпити вареники збиралися по домівках жінок з Руху «Домашня церква», що не завжди зручно, тож тепер маємо домовленість з кафе «Імператор», де «працюємо».
З Наталею Марущак побували на навчанні «Соціальні інновації громад» від Львівської освітньої фундації, де виграли 30 тисяч гривень, на які придбали кухонне приладдя (кухню, де зараз закінчуємо ремонт, обладнуємо у прицерковному будиночку).
Але діючий при парафії «Банк добра» (ми щомісяця, як уже згадував, понад 30-ти сім’ям надаємо продуктові набори) потребує постійних коштів.
Тож з «Домашньою церквою» запровадили ще один проєкт – зібравши власні кошти, придбали два кавові автомати (один у лікарні біля реанімації, другий – у торговому центрі «Новий») – така собі кава зі смаком благодійності. За виручені кошти забезпечуємо потребуючі сім’ї продуктами. До волонтерства залучаємо і молодь – з УМХ.
* *
Можна ще безкінечно довго розповідати про всі проєкти, викладання передподружньої науки, навчання від місії «Рахиль» в УГКЦ по постабортних синдромах, запланована співпраця з БУР (волонтерський рух української молоді), навчання у «Школі відповідального служіння» Львівської освітньої фундації і навіть зйомки у фільмі «Пряникове Різдво». А ще послухати його роздуми про мрію духовного семінарійного дитинства отця Івана – дитячий будинок, де хотів би жити разом з дітьми, які потребують тепла, і помріяти під його спів під гітару (не знати коли, але отець ще й поспіває писати власні пісні).
Отож, думаю, це далеко не остання розмова з отцем Іваном. Наступна зустріч, сподіваюся, відбудеться на годині духовної віднови, яку Іван Рибко поспішав провести для бібліотекарів міста, хоча, вважає, вона потрібна і працівникам міської ради, і службовцям різних відділів та установ громади. Бо ж потрібно робити добрі справи.
Розмову вела Віра ВЛАСЮК
