• 245
    1/07/2020

Освідчення Новому Роздолу

Як жила я раніше без тебе, Роздоле,
Моя лісово-річково-калинова доле…


Моя історія відносин з містом Новий Розділ – особлива, адже майже ні в кого такої не було. У 2014 році я їхала з Донбасу, втікаючи від війни. Їхала в Новий Розділ. Чому саме сюди? На той момент тут були найдешевші квартири. Я, продавши квартиру за півціни, мусила їхати з речами туди, де могла щось придбати. Все життя я жила в Донецькій області, за 30 км від Пісок, від аеропорту, який на весь світ прославили наші кіборги. У вікно своєї квартири я бачила оту онучу, яка висіла замість нашого українського прапора на приміщенні міської ради. І коли вітер колихав її, то мені здавалось, що я бачила звірячий оскал тих орлів, намальованих нашвидкуруч, до вподоби окупанту.

В мирний час, в повсякденному житті, ми якось не замислюємось, наскільки ми патріоти. Виявляється, я й сама не знала, в якій мірі є українкою. Але ситуація, яку я спостерігала з вікна, спочатку мене бентежила, а потім, з кожним днем, все важче було дихати повітрям, насиченим ідеями сепаратизму. Та мої молитви почув Господь і дав мені сили. Важко пригадати, як я їхала, а ще важче зрозуміти, як пройшла всі ті кола пекла, доки мала змогу опинитись в дорозі.




Приїхавши до Нового Роздолу в червні 2014 року і облаштувавшись, я вийшла в місто. Мабуть, вперше за останні два місяці дихнула на повні груди. Повітря п’янило, а небо було таким високим і синім, просто перехоплювало дух. Оточуюче середовище наче було насичене тою благодаттю, яка вдихає в людину життя. Розгублена, намагалася зрозуміти, що відбувається, і…зрозуміла… - я дихала українським рідним повітрям, і так само дихають ним усі мешканці міста. Тому небо, від цього патріотичного подиху, таке високе й таке голубе. Місто виглядало велично, як фортеця, і воно захистило мене, огорнуло увагою людей, міської та державної влади. Та найголовніша цінність нашого міста – чуйні люди. І в моїй ситуації я це особливо відчула. А сусіди… Впевнена, що найкращі сусіди, які тільки бувають, то мої.

Мій будинок розташований в чарівному місці. Ліс, озерце. Вранці, коли п’ю каву, чайки вітають мене, пролітаючи поруч. Навесні коло будинку квітне калина, а восени рясніє червоними гронами. Сороки звили гніздечко напроти мого вікна і я тішуся, слухаючи їхнє стрекотіння. Збираю в лісі ромашки, маки, волошки… А ще – лікувальні трави. А яка смачна лісова ожина! Моє місто осипало мене такими чеснотами, що стало ріднішим за рідне. Інколи сама не вірю, що доля така прихильна до мене.

Я пишаюся тобою, Новий Роздоле, твоїми синами-героями, які поклали життя за наше мирне небо. Я молюся за тих вояків, які зараз захищають кордон і не дають ворожому чоботу топтати українську землю.

Хай щастить тобі, Новий Роздоле!

І слова, які написані в епіграфі до мого «опусу», не є просто слова, то пісня моєї душі!


Наталія Співак