• 2020-10-23

Богдан ТРИНДЯК: «Маю і досвід, і відчуваю потенціал, аби змінити дотеперішній алгоритм діяльності місцевої влади...»


Інтерв’ю з кандидатом на посаду міського голови Новороздільської ОТГ

Богдан Триндяк



- Мабуть, розпочну із традиційного репортерського запитання, на яке прошу відповісти кожного із співрозмовників – учасників місцевих виборів: що спонукало Вас, пане Богдане, мешканця селища Розділ, людину успішну у бізнесі та самодостатню у всіх відношеннях, балотуватись на посаду міського голови Новороздільської ОТГ?

- Аби виборці уповні зрозуміли мою стрижневу мотивацію, поділюся моїм попереднім досвідом із наміру створити ще у 2016 році свою, Роздільську ОТГ, до якої мали увійти селище Розділ та села Березина, Київець та Держів. Згодом до нас, після узгодження певних питань, планувала долучитися і сільська рада Заріччя.


- Мабуть, більшості новороздільців точно не відомо про таку ініціативу. Бо усі гадали, що селище Розділ прагне увійти у Миколаївську ОТГ. Чи можете докладніше оповісти про цей період?

- Гаразд, адже це було моєю першою спробою створити ОТГ, а відтак, якби була воля людей, і очолити обֽ’єднану територіальну громаду. Отже, будучи у Києві на одному з форумів, я познайомився з представниками великого бізнесу. Якраз вони мали намір інвестувати капітал у спорудження заводу з виробництва крохмалю, отож шукали зручний для цього проммайданчик. Я запропонував і, звісно, переконав, що найкраще для цього підходить майданчик поблизу Роздолу. Через тиждень вони навідалися у селище, я їм показав обране місце, принагідно, вони ознайомилися із нашим краєм, історичними місцями. Одне слово, і запропонований майданчик, і загалом Розділля їм сподобалися.

Однак поставили тільки єдину умову: вкладатимемо інвестиції у будівництво крохмального заводу, якщо вказаний майданчик перебуватиме у власності громади. Крапка. І дали рік часу, аби ми вирішили це непросте питання. Отоді почалася гаряча пора. Заручившись підтримкою депутатів селищної та сільських рад вказаних сіл, місцевих активістів та більшості людей, з якими проводили зустрічі, спільно із фахівцями Інституту громадського суспільства зробили економічний розрахунок функціонування ОТГ, видаткову та дохідну частини, субвенції тощо. Паралельно вивчав досвід успішних ОТГ, зокрема, Самбірської, Підволочиської Тернопільської області та інших, відвідував тематичні семінари. Утім, ми відчули прихований спротив нашій ініціативі як Миколаїівської районної влади, так, чого гріха таїти, і відсторонену позицію Львівської обласної ради. Одне слово, три місяці копіткої роботи завершилися нічим – тобто Роздільської ОТГ так і не вдалося створити. До речі, якби у 2017 році нам вдалося створити Роздільську ОТГ, то, зважаючи на щедру тогочасну державну підтримку процесів децентралізації, вже тоді кожне село Роздільської ОТГ мало б по 500 тисяч гривень прибутку.


- Еге ж, зрозуміло. Мабуть, далі Ви ще докладніше аргументуєте свій намір балотуватися, а тепер прошу, як кажуть, себе представити виборцям як звичайна людина. Маю на увазі біографічні дані.

- Що ж, звичайна біографія. Народився у Новому Роздолі у 1962 році. Спочатку батьки жили в будинку по вул. Піонерській (тепер вул. Чорновола), а потім - отримали від підприємства «Сірка» квартиру по пр. Шевченка, 26. Утім, практично до того, як піти у перший клас у СШ №3, батьки дали мене на виховання до бабусі у село Стільське.

І моїм першим вчителем правдивої історії була моя бабуся. Вона оповідала мені про УПА,у якій перебували її брати, про те, як «совіти» вивозили людей у Сибір за найменшою підозрою у співпраці з оунівським підпіллям. Пригадую епізод, коли вже вчився у школі, а бабуся приїхала на лікування і жила у нас: по телевізору показували хокейний матч збірної СРСР із збірною Канади.

Я вболівав за нашу команду. І тут бабуся Анастасія сказала: «Богданю, це держава – завойовник і тримається на штиках. Прийде час і СРСР розвалиться». Звісно, я в це не вірив. Мабуть, не тільки я. А от вона знала, що усі тиранії рано чи пізно йдуть в небуття. Зрештою, бабуся також привчила мене до праці, до сільського господарства, до української пісні, до наших традицій. Як своїм синам та дочкам. Отака була бабусина школа. Щодо СШ №3, то це моя рідна школа, до речі, ми були першими учнями цієї школи, першими її випускниками. І хоча я після закінчення 8-го класу поступив вчитися у Новороздільський політехнікум, проте маю про школу, про її вчителів найкращі спогади, хоча вчився і не найкраще. До речі, я вже потім зрозумів, які чудові вчителі мене навчали, зокрема, Ганна Василівна Мига, Людмила Іванівна Бубряк, Марія Антонівна Біленко, і мої знання були б набагато глибшими, якби тоді усвідомлював, наскільки це знадобиться в житті.


- Утім, Ви начебто чудово реалізували себе, відразу вступили на навчання у технікум, здобули диплом...

- Гм... Так воно так, але зізнаюся Вам, що потяг до будівельного фаху, у якому справді досяг чималих успіхів, відчув не у технікумі, де навчався на факультеті УХЗ (устаткування хімічних заводів), а, власне, до поступлення...


- Хвильку, щось не в’яжеться. Адже вище Ви сказали, що після закінчення СШ №3 поступили у технікум. То звідки взялось навчання будівельного ремесла?

- Почну з того, що мій батько, Триндяк Григорій Михайлович, був працьовитим і справедливим, майже 40 років трудився у дробильному цеху ВО «Сірка», нагороджений орденом Трудової Слави. Так от я хотів довчитися до 10 класу, а після закінчення школи поступити у військове училище. Але батько порадив: подумай, ти ж будеш офіцером армії держави, про яку ти чув від бабусі всілякі історії. Тому давай зробимо так: піди попрацюй, поки не розпочалася вступна кампанія у технікум, до мого брата (а він був начальником дільниці БУ-64), а там, може, зрозумієш, що й до чого.

І справді, пропрацювавши там майже три місяці (допомагав вставляти вікна-двері, ложити паркет, виконував інші будівельні роботи, адже будувався багатоповерховий дім), я зрозумів, що військове училище просто навіяне хлопчачою романтикою, а мені треба вчитися цивільного фаху. А той період вважаю дуже важливим у моєму становленні, за що досі вдячний наставникам з БУ-64, які навчали мене різним ремеслам Невдовзі я поступив у політехнікум, який закінчив з відзнакою. Далі пішов працювати на Миколаїв – Львівський залізобетонний завод. Далі – служба у Радянській Армії, у будівельних військах. У Києві ми споруджували 135-й завод у районі Дарниця, згодом споруджували військовий аеродром у Кіровограді. І саме у війську я ще більше опанував досвід будівничого, який починав у БУ-64. Однак після завершення служби я влаштувався у інше будівельне управління – БУ-62. У 22 роки я вже працював майстром, потім виконробом на відповідальних об’єктах, керував десятками підлеглих. Коли навесні 1986 року сталася Чорнобильська трагедія, мій керівник, Юрій Григорович Оголєв, направив на будівництво та відродження села Мар’янівка Макарівського району Київської області. До речі, я ініціював дати назву вулиці у цьому селі – Роздільська, а ще запропонував розшивати фасади висотних будинків українськими орнаментами, що для тамтешніх країв було новинкою.

Повернувся у Новий Розділ з приємним відчуттям добре виконаної роботи та обов’язку. Невдовзі одружився, а відтак, оскільки дружина – уродженка селища Розділ, став жити у цьому чудовому селищі. Незадовго керівник БУ-62 дав відрядив мене з групою будівельників у Славутич, де ми споруджували різні об’єкти. І там я багато чого навчився, зокрема, ще більшої відповідальності за доручену роботу, зокрема, за високу якість у будь-яку пору року. І моїм добрим вчителем виявилася інспектор технічного нагляду управління, яка перевіряла якість робіт для замовника. Це мені дуже стало у пригоді у подальшій роботі, зокрема, у тресті «Розділхімбуд», потім - у «Оздоббуді».

Коли у країні набирав темпів розпад СРСР, мене запросив на роботу директор ДМЗ «Карпати» Борис Михайлович Ладницький. За місяць часу мені вдалося налагодити роботу столярного цеху, усіх станків, пилорами, які до цього, як кажуть, припадали порохом. Невдовзі запустив і бетонний вузол, тож почали виготовляти бетонні блоки. Це дуже й дуже здешевило роботи на спорудженні заводської багатоповерхівки на так званому «Бамі», законсервована «коробка» якої стояла без руху десь з чотири роки. Тож треба рятувати її від руйнування. Одне слово, я опинився у своїй стихії: мої ініціативи директор підтримував, тож працювали ефективно. До речі, за час роботи на заводі, якщо не помиляюся, це було у 1997-2000 роках, вдалося чимало зробити добрих справ, зокрема, спорудити і альтернативну котельню, і налагодити виробництво власними силами вхідних та міжкімнатних дверей.

От після десь у період роботи на ДМЗ «Карпати» відчув, що можу самостійно займатися підприємницькою діяльністю. Тим більше, що тоді підприємство теж переживало скрутні часи, зарплату вчасно не виплачували, а сім’ю, як кажуть, треба було годувати.


- І з чого почали?

- Так співпало, що мене якраз запросили знайомі новороздільці, деякі з них, до речі, працювали на ремзаводі, у Москву, які мали солідне замовлення на збір металоконструкцій, але не вміли читати відповідних креслень, у якій послідовності виконувати таку роботу та «вбирати» Я погодився – і не шкодую. Бо, по-перше, на практиці вдосконалив специфічні знання, по-друге, для сімейного бюджету заробив, як на ті часи, чимало. До того ж, мав можливість спілкуватися, як кажуть, із сильними світу московського. А це, погодьтеся, також корисний досвід.

Насамперед, витримки, вміння вести дискурс із сановитим замовником. Але так сталося, що замовник через особливі обставини, як кажуть, згорнув контракт на збір металоконструкцій, тож мої напарники знайшли іншу роботу у Москві, а я відчув нестримний потяг у Україну. Якось дійшов усвідомлення, що прийшов час, аби здобуті професійні навички, ініціативний характер та готовність приймати на себе відповідальність реалізувати у форматі власної справи.

І тут вчергове у мою долю втрутився Його Величність Випадок. Коли я їхав потягом зі Львова у Москву, аби остаточно розрахуватися з роботи, зі мною в купе перебували мати з донечкою, яка закінчила навчання у середній школі, і мала намір готуватися до вступу у «вуз». Після знайомства зав’язалася сяка-така розмова, під час якої жінка сказала, що її чоловік займається будівельним бізнесом по американській технології. Я ж повідомив, що знаюся докладно на будівельній справі, а зараз їду у Москву звільнитися з роботи. Тож, так би мовити, не працевлаштований. Обмінялися стаціонарними телефонами, оскільки мобільні тоді були великою рідкістю. Десь через тиждень-другий вона зателефонувала і повідомила, де і коли у Львові маю зустрітися з її чоловіком. Власне, зустріч таки відбулася, скажу з вигідною для мене пропозицією: працювати у вказаній фірмі і доручили займатися капілярною ізоляцією фундаментів.

Це була дуже затребувана технологія у Львові, де спостерігався бізнес-бум: підприємці викуповували підвальні та цокольні приміщення, аби, віремонтувавши, розташувати там різного роду комерційні «точки». Отож роботи було вдосталь. Невдовзі мене запросив на будівництво ринку «Південний» відомий підприємець, а згодом депутат Верховної Ради по нашому округу Петро Писарчук. У цей період я вже офіційно був у якості ФОПа – фізичної особи-підприємця.

У 2003 році моя підприємницька діяльність отримала інший напрям розвитку: мені запропонували, до речі, люди, які знали мене ще з роботи у новороздільських будівельних управліннях, очолити будівництво багатоквартирного будинку, як кажуть, з нуля, у с. Ковирі поблизу Львова. Як зрозумів із подальших замовлень, мої якості будівельника та управлінця було належно оцінено іншими солідними замовниками, тож після завершення роботи у Ковирях отримав ще низку замовлень. Так, у 2004 році я успішно виконав замовлення на будівництво 48-квартирного будинку для Міністерства оборони. А потім – іще низку солідних замовлень, дуже вагомих замовлень. Що й казати, знайомств із впливовими і відомими особами набув чимало. До речі, з 2008 року я почав здійснювати ще й технічний нагляд за об’єктами, отримавши відповідну ліцензію Міноборони. А вже у 2010 році я отримав особистий кваліфікаційний сертифікат відповідного виконавця окремих видів робіт та послуг, пов’язаних із створенням об’єктів архітектури та інженерно-технічного нагляду.

Це для мене дуже важливий документ як офіційне свідоцтво моєї професійності у будівельній галузі. Якщо коротко, то завдяки цьому сертифікату я здійснив інженерно-технічний нагляд та контроль якості будівництва десятків значних об’єктів у області. До речі, на сьогодні я веду технагляд спорудження 40-квартирного житлового будинку у Стрию.

Принагідно, додам, що десь із 28 років почав займатися активною громадської діяльністю, а починаючи з 1992 року і досі я завжди був депутатом: як не Роздільської селищної, то Миколаївської районної ради, зокрема, у 2006-2010 рр.) У цей час був ініціатором облаштування альтернативного (індивідуального) опалення бюджетної сфери Миколаївського району. Зокрема, у 2007 році ініціював будівництво модульної котельні у селищі Роздолі. До речі, впродовж тільки половини опалювального сезону нова котельня повністю покрила затрати. Також за підтримки тодішнього голови Миколаївської райдержадміністрації, героя російсько-української війни, полеглого смертю хоробрих 28 травня 2015 року, світлої пам’яті Василя Кіндрацького сприяв газифікації в рамках реалізації відповідних державних програм моїх рідних сіл Дуброва, Ілів та Стільське.


- Ваш послужний список досягнень у будівельній галузі, Ваш кар’єрний ріст, розпочатий у 15-річному віці стажуванням у досвідчених майстрів у будівельній бригаді, який увінчався солідними замовленнями на виконання робіт у теперішній час, просто вражає уяву. От тому і запитаю відверто: а чому ж Ви вирішили проміняти проторований успішний шлях будівельного менеджера на неспокійне, сповнене постійної напруги та протистоянь з опонентами як у владі, місцевому істеблішменті та депутатському корпусі, а саме такою є ситуація у Новому Роздолі. Отже, ще раз запитаю: що Вас спонукало балотуватися на посаду міського голови Новороздільської ОТГ?

- По-перше, справді відчуваю в собі рішучість і снагу та, як кажуть, продуману «дорожню карту», аби змінити дотеперішній алгоритм діяльності місцевої влади. Якщо простіше, то об’єднати владу і громаду у одну команду, яка спільно працюватиме на благо Нового Роздолу, селища Роздолу та сіл, які увійдуть в ОТГ. Тому і йду на вибори самовисуванцем, аби не залежати, як кажуть, від партійної лінії, як більшість інших кандидатів. Насамперед, для цього треба донести таку мету до усіх членів громади – тобто влади і населення. Бо зараз, не будемо лукавити, влада і люди наче існують в різних площинах, щоправда, виконується певний пакет соціальних послуг, здійснюється самоврядування в рамках повноважень.

І все. Немає наміру пробити цю стіну, коли кожен наче щось робить, а толку мало. Тобто не має наміру здійснити кардинальні зміни, напрацювати алгоритм збільшення ефективності, а отже, і збільшення добробуту та комфортного проживання мешканців, надання якісніших послуг, поступу економічного розвитку. По-простому кажучи – треба, щоб влада чула людей і люди чули владу. І разом ішли до кращих досягнень.


- І які пріоритети намітили, якщо, звичайно, виборці оберуть Вас міським головою?

- По-перше, запустити систему ефективного управління. Що це означає? Насамперед впровадити систему електронної обробки інформації Новороздільської ОТГ. Бо ми, усі без винятку члени громади, повинні знати усю інформацію в розрізі визначальних показників та резервів як про Новий Розділ, Розділ, так і про кожне село громади. А відтак визначати проблеми, які вимагають першочергового вирішення, та формувати пакет заходів для їх вирішення. Повторюся: діяльність влади має бути прозорою: те, що робить влада, повинні знати люди. Само собою, якість надання адміністративних послуг має бути вищою, вони мають бути зручнішими для людей у їх отриманні.

Також, і думаю, що мешканці навколишніх сіл мене б підтримали, я б намагався запровадити так звані соціальні дні для мешканців. Щоб, наприклад, два дні на тиждень – у середу і суботу – пенсіонери з навколишніх сіл могли б безкоштовно, у період з 9.00 год. до 18.00 год,, їздити курсуючими маршрутками на базар у Новий Розділ, аби реалізувати сільськогосподарську продукцію. Можливо, з огляду на цю пільгу, вони і здешевили б її вартість. Та, власне, у адмінцентр, яким буде Новий Розділ, у такі дні могли б їздити і пенсіонери у інших справах. Звичайно, пільговим проїздом по місту користувалися б і новороздільські пенсіонери Думаю, що з підприємцями-перевізниками можна про такі соціальні дні було б домовитися. Також, на мою думку, слід здійснити низку заходів, аби здешевити і тарифи на послуги, починаючи від так званого вирівнювання потенціалів. Утім, це складна тема, тому обмежуся тільки констатацією наміру. Так само прийшов час диференціювати систему централізованого та індивідуального опалення у Новому Роздолі, користуючись, звісно, економічними розрахунками. Населення повинно бути учасником цього процесу.

Тепер – про пріоритети саме у Новому Роздолі. Треба відновити та відродити міський басейн. Якщо не помиляюся, то з цим надскладним завданням не справилися і місто, і впливові особи, в тому числі і народні депутати.. Але я маю свій підхід і думаю, що за рік запустив би його в експлуатацію.

Друге: дати нове життя чудовому озеру Барвінок. Думаю, що із створенням Новороздільської ОТГ це буде зробити легше, адже дотепер землі навколо озера належали декільком сільським радам. А із створенням ОТГ, як кажуть, можна прийняти спільне рішення про створення відпочинково-природнього комплексу Барвінок із відкриттям реабілітаційного центру для учасників АТО-ООС, якоїсь зони дозвілля мешканців, розробкою туристичних маршрутів мальовничим краєм та історичними місцями Розділля. Над цим треба скрупульозно попрацювати і, звичайно, залучити інвестора, бо, схоже, тут без значних капіталовкладень не обійтися.


- До речі, декілька місяців тому до редакції зайшов небайдужий 80-річний новорозділець і запропонував створити Фонд порятунку Барвінка і тут же зробив внесок – 500 гривень...

- Я розумію щирі наміри цього добродія, радо від себе додаю 500 гривень, але одного фонду для відродження Барвінку замало, бо коштів треба ба-га-то...Так що думаймо разом, де їх взяти...

І, звичайно, так само пріоритетним буде і завдання залучення у Розділля потужного інвестора, здатного виконати роль локомотива поступу до економічного зростання. Мова про необхідність Інвестиційної програми розвитку Розділля. Вже є деякі напрацювання. Зокрема, натепер ми знайшли інвесторів і створили підприємство ТзОВ «Воля». Податки ітимуть в місцевий бюджет. Це – Михайло Воля, виходець з Роздолу, який живе у США, та його партнери. Ми зустрічалися, як казав, напрацювали інвестиційну програму, уклали інвестиційну угоду. До речі, вони розглядають можливість облаштування у колишньому палаці Лянцкоронських 5-зіркового готелю. Тож перспектива вимальовується начебто оптимістична.


- Можливо, ще не втрачено шанс залучити згаданого на початку розмови інвестора, який мав намір декілька років тому спорудити крохмальний завод вартістю 500 мільйонів. Адже проммайданчик тепер буде у власності громади...

- Ви вгадали. Вони знову зацікавилися цим проєктом, до речі, виявилося, що ці бізнесмени знайомі і з інвесторами ТзОВ «Воля». Так що тепер є сподівання, що вони після виборів 25 жовтня контактуватимуть стосовно впровадження інвестпроєкту із спорудження крохмального заводу, де працюватиме 1000 осіб, із владою Новороздільської ОТГ.

Завершуючи тезовий виклад про мої наміри, якщо мене оберуть міським головою, хочу сказати про проєкт, який точно обов’язково потрібен у Новому Роздолі. Це – відродження футбольної команди «Хімік». Бо як так – щоб навколишні села мали свої команди, а славне місто Новий Розділ із славними футбольними традиціями та не мало вже декілька років поспіль футбольної команди. Непорядок...

Одне слово, шановні виборці! Думайте добре, перш ніж за когось проголосувати. Бо Новий Розділ вартує кращої долі. Як кажуть, великому кораблю – велике плавання. Час прийшов. Я зможу змінити систему влади, я зможу консолідувати громаду і владу на втілення успішних проєктів.


- Дякую за відверту розмову і бажаю успіху.


Розпитував Іван БАСАРАБ






КОМЕНТАРІ FACEBOOK


ЩЕ НОВИНИ (газета 39 (1291), 23 жовтня 2020 р.):