81
20/03/2020

НАШІ

Адам Міцкевич. Українські мотиви

Своєрідна візитка Львова – пам’ятник Адаму Міцкевичу у центрі міста. Знаходимо образ поета, закарбований у камені у вигляді погрудь та скульптур на фасадах будинків, що на вулицях Театральній, Івана Франка, Саксаганського, Листопадового Чину, князя Романа, на проспекті Шевченка.


Адам Міцкевич
Адам Міцкевич


  Самому Міцкевичу не довелося бувати у Львові – і лише його син у 1904 році став свідком відкриття пам’ятника свого геніального батька. Автори пам’ятника – львівські скульптори Антін Попель та Михайло Паращук, який, до речі, навчався в академії красних мистецтв у Кракові, Львівській політехніці – в А. Попеля, академії Жульєна в Парижі та в самого Огюста Родена, геніального французького скульптора. А взагалі у світі існує більше тридцяти пам’ятників нескореному поету.
  Письменник Григорій Данилевський, що супроводжував Миколу Гоголя у подорожі до Франції, засвідчив:
  «Гоголь довго перебував у Парижі з тої причини, що дуже цінував товариство Адама Міцкевича та поета з України Залеського.
  Польської Гоголь не знав і вони спілкувалися або російською, або, частіше, українською».   Навряд чи Міцкевич навчився української мови за ті дев’ять місяців, упродовж яких викладав у Рішельєвському ліцеї в Одесі. Радше знав українську змалку, бо на Городенщині (нині Республіка Білорусь) нею розмовляли.
  За участь у польському повстанні Міцкевич був засланий до Одеси, згодом побував у Криму. Під враженням від побаченого склав ліричну збірку «Кримські сонети». Українська тематика – в баладах «Рибка», «Чати (Українська балада)», «Світязь». Це найбільше озеро в Україні, за баладою Міцкевича, утворилося, бо жителі міста попросили Бога заховати їх від ворога під землю:
Пам’ятник Адаму Міцкевичу
Пам’ятник Адаму Міцкевичу



«Так врятувався народ безборонний,
Так ми уникли неслави.
Тепер замість міста – хвилі Світязя».


  Творці української нації Іван Франко, Тарас Шевченко звіряли свої помисли з Міцкевичем. Він як один з керівників польського національно-визвольного руху надихав Шевченка до створення не тільки романтичних балад «Причинна», «Тополя», «Русалка», а, як відзначав Іван Франко, й пробуджував у поета «імпульси» до політичних поем 1843-1847 років («Сон», «Кавказ», «Суботів», «Великий льох»).
  Поеми Міцкевича «Дзяди», «Гражина», «Конрад Валенрод» і найвизначніша – «Пан Тадеуш» співзвучні за мотивами з видатними творами наших геніїв. Саме йому Тарас Шевченко через учасника Кирило-Мефодіївського братства Миколу Савича передав рукопис своєї поеми «Кавказ» з її пророчими словами:

«Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля...»


Ірена ЛУКАЧУК, учитель-методист