ДОЛІ ЛЮДСЬКІ

Ірина КРАВЕЦЬ: «Історія сім’ї пані І. – гірка і драматична. Наш центр їй допомагає, а на порозі зими просить мешканців надати пані І. та її 7-місячному синочку в оренду житло»

Декілька тижнів тому у редакцію завітали незвичні відвідувачі: ще доволі молода пані із кількамісячним немовлятком на руках. Хвилювання і якась безпорадність гостей відчувалася у всьому - і в рухах, і в сум’ятливій паузі перед тим, як матінка (нею виявилась роздолянка пані І.) промовила перші слова, а найбільше у її ясних, але вкрай втомлених очах . Так само притихло і знічено роздивлялося редакційну кімнату і чудове немовлятко – 7-місячний синочок.
Аж коли на підмогу прийшов репортер і вдався до розпитувань про причину візиту, пані І., тамуючи сльози, розповіла драматичну історію своєї сім’ї , здебільшого сповненої страждань. Особливо дитячих (а діток у цій сім’ї четверо!).
Про свою скруту і безвихідь пані І. оповідала щиро, надіючись, що редакція зможе їй якось допомогти. А ми, “вісникроздільці”, слухаючи пронизливу сповідь та попутньо з’ясувавши деякі деталі, з певним відчуттям провини від того, що газета не та інстанція, де вирішуються схожі життєві ситуації, після краючого серце діалогу порадили пані І. звернутися за підтримкою до Новороздільського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді. Звісно, запевнили, що опублікуємо звіт, яким чином міська влада в рамках правового поля вирішує складну життєву проблему, де почасти діють неписані закони...
Власне, на цьому наша непроста розмова й завершилася. Покидала редакцію пані І. з відчутним полегшенням, мабуть, стан матері передався й малюку, бо й він раптово став видавати неповторні звуки дивної немовлячої мови, мимоволі викликавши загальне розчулення. Аж пригадалося чомусь вічне, Достоєвське: “ Усі скарби світу не варті сльози однієї дитини ”...
Коли ми переповідали зустріч із пані І. начальнику Новороздільського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді Ірині Кравець, то відразу ж відчули, як Ірина Дмитрівна перейнялася цієї сумною історією. Хоча, як зізналася репортеру, вже відомою їй певний час, адже Центр послідовно займається її вирішенням. Проте щораз обпікаючою душу... Опанувавши хвилювання, Ірина Дмитрівна сказала, що підготує для “Вісника Розділля” вичерпну відповідь про те, яким чином можна зарадити скруті, у якій опинилася пані І. За декілька днів редакція отримала офіційну відповідь, яку подаємо нижче. Перед друком Ірина Дмитрівна, внісши деякі доповнення, додала, що намагалася викласти ситуацію, стримуючи емоції, адже як керівник змушена дотримуватись посадових інструкцій. Хоча їй, як і кожній людині, яка знає (і тим, що дізнаються, прочитавши цей випуск “Вісника Розділля”) про драматичну історію пані І. та її дітей, болить душа. І так хочеться хоча б чимось допомогти людям, які потрапили у біду...
Втім, подаючи матеріал Ірини Кравець, редакція надіється, що складна людська проблема буде вирішена позитивно, хоча, схоже, і не в повній мірі. Бо ж світ не без добрих людей...
Іван БАСАРАБ


На звернення редакції газети “Вісник Розділля” Новороздільський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді щодо становища однієї із мешканок міста – пані І. (з етичних міркувань не подаватимемо жодних імен – І. К.) інформує про наступне. Зі слів пані І. вона виховувалася в інтернатному закладі. Потім жила у Львові і працювала в ресторані. Коли їй виповнився 21 рік – народила доньку. Зважаючи на скрутне матеріальне становище одинокої матері, в якої не було корисних родинних чи суспільних зв’язків, влаштувала дитину на виховання у дитячий будинок. Одночасно сама влаштувалася в цей будинок на роботу кухаркою. У 2005 році познайомилася з жителем м. Новий Розділ. Чоловік жив з мамою у трикімнатній квартирі. Жінка відчула, що хоч комусь потрібна і одружилася. Від шлюбу народився перший син, через рік – другий, цього року – третій. Зі слів пані І. та її середньої семирічної дитини, чоловік часто застосовував фізичне насильство до дружини. Застосування насильства підтверджується записами у медичній карті, а також спеціальною карткою обліку факту вчинення насильства в сім’ї, наданою органами внутрішніх справ. Жінка вважає, що саме через неадекватну поведінку чоловіка її старший син отримав затримку психо - мовного розвитку. Його довелося дати на виховання у спеціальний навчально - реабілітаційний центр.
У травні цього року терпіння п. І. закінчилось і вона з двома дітьми змушена була покинути квартиру. Тимчасово вона проживала у подруги.
Саме в цей скрутний період пані І. звернулась до нашого Центру, який тільки-тільки розпочав свою діяльність.
Так сталось, що наприкінці липня подруга перестала надавати притулок пані І. з дітьми. Вони були влаштовані у дитяче відділення Новороздільської міської лікарні. Квартира, в якій зареєстрована сім’я, належить чоловікові на праві приватної власності і не є майном, набутим за час перебування у шлюбі.
Пошуки квартири для оренди чи кімнати в гуртожитку не дають позитивних результатів. По-перше, в нашому місті погано розвинутий ринок нерухомості щодо оренди житла. По-друге, ніхто не хоче здавати в оренду житло жінці, до якої в будь-який момент може навідатися агресивний чоловік.
Соціального гуртожитку, спеціально передбаченого для таких випадків, немає. Для постановки п. І. на облік осіб, що потребують покращення житлових умов, немає правових підстав (вона з дітьми зареєстрована у трикімнатній квартирі чоловіка, а суд не прийме позов про розірвання шлюбу, доки наймолодшій дитині не виповниться один рік). Здавалося б, безвихідна ситуація. Із подібними комплексами складних життєвих обставин, в яких опиняються сім’ї міста, наш Центр зустрічається чи не щодня.
Ще й, як то кажуть, біда сама не ходить. Влітку невідомі викрали дитячу коляску з-під лікарні. А на руках – піврічна дитина. Але нам вдалося вирішити цю нову проблему: наша бухгалтерка Ірина Марусяк віддала пані І. свою коляску, так як її син вже старшого віку. Наш Центр також допоміг пані І. теплим одягом та іграшками, які до нас приносять небайдужі мешканці міста. В скрутній ситуації доводилось і гроші позичити. А як інакше, коли бачиш таку біду.
Намагаючись врегулювати ситуацію, ми з п. І. виробили наступний план. З початку навчального року другий син розпочав навчання у дитячому будинку, засновником якого є Згромадження монастирів греко-католицької церкви. Зважаючи на репутацію вказаного закладу, виконавчий комітет Новороздільської міської ради підтримав пропозицію Центру соціальних служб і погодив заяву батьків про влаштування дитини на навчання в дитячий будинок. Дитині справді там краще, ніж при матері, в якої невизначене місце проживання. Хлопчик отримує повний спектр медичних послуг (до прикладу, вже полікував зуби), повноцінне харчування, якісну освіту, доступ до занять спортом, музикою тощо.
Щодо п. І. і наймолодшого синочка, народженого у березні цього року, то ми дійшли згоди про скерування її у Соціальний центр матері і дитини у Львівській області, який знаходиться в м. Дрогобич. У вказаному Центрі мати і дитина можуть проживати і отримувати різноманітні соціальні послуги, доки дитині не виповниться 18 місяців.
Однак після влаштування семирічного сина у дитячий будинок п. І. вирішила спробувати отримати тимчасове житло і подала відповідну заяву. Наскільки мені відомо, її заява не підтримана. Проте згаяний на очікування результатів час не посприяв у наших намірах щодо подальшого влаштування І. і її синочка: протягом вересня всі місця у Соціальному центрі матері і дитини були зайняті. Директор центру повідомлена про необхідність влаштування сім’ї з Нового Роздолу і ми сподівалися на звільнення місця найближчим часом. Однак п. І повідомила про зміну своїх намірів переселятися в Дрогобич і влаштовуватися у Центрі матері і дитини. Тому залишається єдине – пошук житла, яке б п. І могла орендувати.
Тому прошу зголоситися власників квартир, які б могли здати житло в оренду для пані І. з семимісячним синочком, адже скоро зима, а вони не мають де жити.
Ірина КРАВЕЦЬ, директор Новороздільського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді
 

Оголошення