16.5 C
Lviv
25.05.2024
Новороздільська ОТГ

Листи з фронту. Три новели

Лист з фронту. Віра.

Усе палає багряним полум’ям. Пекельним полум’ям. Неба не видно, лише суцільні вибухи і шум. Я потрапив у пекло. Якщо воно і існує, то воно тут. Тільки що поруч мій побратим втратив ногу і скітає кров’ю, а допомоги нема, бо сюди тяжко доїхати. Він молиться, Мамо.  Він вірить, що Бог доможе йому, бо більше нема кому.

А от і бездиханне тіло ще одного воїна. Я навіть не знаю його імені, щоб попрощатися. Це страшно, Мамо. Я знаю, що ти щоденно вірно молишся за нас, за мене і за наше життя. І твоя віра в мене тримає мій дух… хоча тяжко. Дуже тяжко! Сподіваюсь ти не прочитаєш цього листа, бо твоє хворе серце може не витримати. Але ти мусиш знати, я тут, бо вірю, що пішов боротися за вас, за сім’ю, за вільну Україну, за свободу і за справедливість. Бо жоден окупант не має права псувати життя моїм близьким. І поки я тут їх стримуватиму, ви спатимете спокійно і віритимете, що скоро повернуся живим-здоровим.

Вірю в Бога, вірю в Україну! Вірю, що це пекло колись закінчиться!

Твій вірний син!

Лист з фронту. Надія.

Надія широкого незкрайнього неба мрій. Бажання жити й творити. Окутані страхом і війною сподівання на майбутнє створюють в душі переживання, що майбутнє невизначене й далеке до щасливого.

Підіймаю очі в небо і бачу безмежний багатогранний світ, а біля вух свист куль і вибухів. Заплющую очі і бачу тебе. Твій образ для мене весь Всесвіт і Надія, що скоро буду дома. Живий. Але звуки… Вони вже мене не лякають і це й є найстрашніше. Я не боюся. Я звик до цього, хоча звикати б не мав. Боюсь лише, що згасне те бажання надіятися, що все це колись закінчиться і життя повернеться у нормальне русло.

Цей кожен день, та ні… ця кожна доба зливається у великий виклик не збожеволіти і з чистим розумом увірватися у нормальне життя. Але мабуть так вже не буде. Хоча я все-таки надіюсь на це.

Ці зорі і місяць пробиваються з-поміж диму від снарядів, які прилетіли поруч. І це все практично беззвучно, бо у вухах стоїть страшенний свист і голова розривається від болю. Але повір, я надіюсь, що переживу ці випробовування і повернуся до тебе. Бо ти, лише ти – моя Надія на майбутнє. Ти це те, що тримає мене у купі.

КОХАЮ ТЕБЕ, І НЕ ПЕРЕСТАЮ НАДІЯТИСЬ НА НАЙСКОРІШУ НАШУ ЗУСТРІЧ!

Тільки Твій!

Лист з фронту. Любов.

Ой сину, мій сину,

До тебе душа лине,

Через весь небокрай,

А ти засинай.

І сонце сідає,

І страху не має,

І я захищаю,

Твій сон і життя!

Ідучи на завдання, я кожен раз наспівую собі цю колискову, яку придумала декілька років тому. Вона мене заспокоює і нагадує  чому я тут. Бо люблю тебе і не хочу, щоб ти це все бачив і не дай Боже воював у цьому жахіття.

Твої маленькі ручки, твої файнючі ніжки, твоя посмішка, твоє щастя, твоє майбутнє – це те що надихає мене боротися. Твої обійми настільки пронизані любов’ю і трепетом, що я фактично фізично їх тут відчуваю, особливо в критичних ситуаціях.

Любов. Це таке безмежне почуття, яке словами не передати, але воно до вінця наповнює душу, яка на межі життя. Ці спогади. Наші спогади. Я хочу, щоб ти пам’ятав мене поруч, як я тебе колихала, співала, годувала, вчила всього, як ми бавилися і як ти тішився першим досягненням. Я це все прокручую у голові кожну секунду, навіть коли працюю. Особливо, коли працюю. Бо це все заради твого спокою. Я так скучила…

Ти – моя Любов, ти моє життя! Твоя любляча мамуся…

Наталя ГАНУСИН

(Фото ілюстративне)

Схожі повідомлення

В суботу – концерт кращих колективів Новороздільської громади

admin2

Новороздільчанка – на червоній доріжці ІХ кінофестивалю “Корона Карпат”

admin2

Спеціалісти з фізичної реабілітації міської лікарні Христина Кучер та Світлана Маланяк підвищували професійну кваліфікацію у місті Модена(Італія)

admin3

День пам’яті та примирення – покладання квітів до пам’ятника

admin2

Укрпошта працює

admin2

14 жовтня – панахида за загиблими захисниками України

admin2

Залишити коментар