16.5 C
Lviv
28.05.2024
Новороздільська ОТГ

Добре слово про першу вчительку нашого класу

        Останній день 2023-го, такого непростого для нас усіх року, виявився останнім днем земного життя Катерини Михайлівни Петрович, моєї першої вчительки…

       Невесело писати прощальні слова, але сумління шкрябає-треба писати. Хтось спитає – а що особливого було в житті цієї людини? Можливо, якісь визначні події, неординарні вчинки? Та ні. Скромна проста людина. Тиха і ненав’язлива. Ніколи не виставляла напоказ нічого приватного, на відміну від багатьох нас не прагнула бути в центрі уваги.

       Але!.. Це одна з багатьох сотень і тисяч людей, начебто непомітних, але таких потрібних, з яких і складається громада, місто, а за великим рахунком – Держава. Це 40 років учительської праці, майже всі із них – на одному робочому місці, в середній школі №3 Нового Роздолу(назву вказую по-старому).

          Сотні кілометрів проходжено шкільними коридорами, тисячі годин проведено біля класної дошки, і не менше часу – вдома над зошитами в косу лінійку. Якою ж терплячістю і витримкою повинна володіти людина, котра навчає іншу маленьку людину виводити перші літери, розв’язувати перші приклади!..

        Ми з ровесниками переступили шкільний поріг в ті часи, коли перша вчителька    не лише сприймалась дітьми, як друга мама, але й була такою насправді. І не тільки наша молода 29-річна привітна Катерина Михайлівна, а й інші класоводи.

        Класо – води… Вони, як турботливі квочки, не відходили від своїх малят. Ось ми галасливим натовпом із майже сорока дітей ідемо до шкільної їдальні пити молоко. На іншій перерві обідаємо. А у вільний час між уроками  розучуємо під акордеон нові пісні до свята. Це було так весело!(хоча, можливо, тільки для тих, хто більше любив  співати, ніж бігати на перерві)                                    

                                                      

Слово вчителя було для першокласника авторитетним і вагомим. Якщо сказали у школі – отже, так і є ! Принаймні я на поради моїх батьків-вчителів твердо заперечувала: «А Катерина Михайлівна казала не так!» Звичайно, не йшлося про щось вирішальне(чорне –біле, правда-кривда), а про  якийсь інший спосіб розв’язування задачі тощо.

        Згадуємо Катерину Михайлівну з однокласниками і думаємо, що наш і донині дружний клас є таким не в останню чергу завдяки першій вчительці. Ось хлопчик-однокласник зламав руку. Катерина Михайлівна просить двох дівчаток провести його додому. Одна несе портфель, інша підтримує, щоб не послизнувся, бо ж зима. Ось інший учень не може запам’ятати лічбу від 10 до 1.Катерина Михайлівна залишає відмінників після уроку, щоб допомогли тому, кому важче…

Дехто з однокласників донині не позбувся своїх веселих псевдо, наданих ще вчителькою, наприклад, Білочка, бо мала таку роль у шкільній виставі.

          Як згадує наша однокласниця Таня Гивель, Катерина Михайлівна була «хороша, добра вчителька. Дуже акуратна, педантична щодо зовнішнього вигляду. Мала свій світогляд, свої погляди. Самотня. Характер людини-одиначки» Ще б пак! Овдовівши  у 27 років після трагічної загибелі чоловіка на виробництві, молода жінка повністю присвятила себе дітям-шкільним і домашнім .Виховала ,вивчила, поставила на ноги двох донечок. Тільки з плином літ, переживши щось у своєму житті, можна вповні зрозуміти, ЯК це-дати собі раду з двома діточками і майже 60 літ жити без підтримки чоловічого плеча…

          Оскільки Катерина Михайлівна була для мене не лише вчителькою, а й  сусідкою та мамою моїх приятельок, і я бачила її життя зблизька, можу впевнено сказати, що такого затишного і впорядкованого помешкання, як у 28-й квартирі, я не часто зустрічала. І пампушки  тут були найсмачніші. А що вже зовсім дивно – Катерина Михайлівна любила…хокей!

                                                          

Я часом спостерігала, з яким захопленням вона дивилась по телевізору хокейні матчі.

     Проте виявилось, що чогось дуже важливого про свою вчительку я й не знала. Згадує Леся Вовчук, теж з нашого класу, що іноді Катерина Михайлівна з доньками приходила до них на Свят – вечір. Дивовижно, як християнські родини знаходили одні одних в радянський час, час переслідувань за віру!

        З віком наша від природи невисока вчителька зробилась ще меншою, наче Дюймовочка. Але така ж акуратна, з підфарбованими устами, з приємними парфумами. Коли вже забракло фізичних сил поратися на грядках в рідному селі Вовча на Старосамбірщині, весь час проводила за читанням художньої літератури. Раділа приїзду внуків і 9 правнуків! З великим болем зустріла звістку про загибель на фронті трускавецького внука Володимира. Хтозна, можливо, то Володя і покликав бабусю в ті кращі світи через кілька місяців за собою…

        Моє дитяче життя в Новому Роздолі було тісно переплетене з життям сім’ї моєї вчительки. Пригадую і її батьків, селян-трудівників, що виростили чотирьох дітей.

          І ось тепер, за незбагненним для нас збігом обставин, ми знову в одному місті, в Дрогобичі.  І на великому міському цвинтарі, де до сотень могил містян тепер мало не щотижня додаються  могили наших захисників, я із здивуванням побачила, що свій останній прихисток Катерина Михайлівна має біля могили ще однієї доволі близької мені людини…

         На завершення цих світлих споминів хочу процитувати однокласника, Олега Пундора: «Вона як мама – і добра, і вимоглива, і цілеспрямована на достойне майбутнє своїх вихованців. Низький уклін і щира вдячність Катерині Михайлівні-Людині, котра гідно пройшла свій земний шлях»

                                                         3

                                            З повагою, любов’ю і вдячністю, від імені учнів 1-Г   класу 1967/68 навч. р.- 

Іра МАНДРИК

P.S.

– Роки життя Катерини Михайлівни Петрович

 27 січня 1938р.-31 грудня 2023р.

-Наш клас розпочав навчання в СШ №2,а продовжив з 1969р. в СШ №3

Схожі повідомлення

«Пряникове Різдво» завітало у Горішненську школу. Браво!

admin3

Інструктори з ВО “Тризуб” ім. Степана Бандери провели заняття з парамедицини у Новороздільському Професійному ліцеї

admin3

Учениця 11 класу Роздільської ЗОШ і-ІІІ ст. Марта Шипівдич – лауреат І ступеня міжнародного конкурсу “Українська мрія”!

admin3

1 грудня – освячення памятного хреста на місці останньої криївки біля с. Станківці

admin2

«Чарівний щебет дитинства» – феєричне видовище, яке  подарувало присутнім  неповторні миті щемних спогадів і повернення у світ, коли і вони, і дерева, і місто, були молодими…

admin3

КЗ «Молодіжний центр» – нове життя Березинського клубу

admin2

Залишити коментар