Ця публікація Євгена Шибалова, надрукована у розділі “Блоги” інтернет – видання “Цензор.НЕТ”: https://censor.net/ua/b3455043, присвячена не тільки світлій пам”яті головного редактора культової газети, який днями відійшов у вічність на 77 році життя, у ній також позначені основні позиції, яких ми, зокрема, і журналісти, повинні дотримуватись, аби бути гідними людьми, жити з “прямою спиною”.
З Володимиром Павловичем Мостовим ми познайомилися, коли я приїхав по гонорар за першу свою статтю, надруковану у “Дзеркалі тижня”.
Ми тоді перебували на дуже різних щаблях професійної ієрархії.
Він – досвідчений та авторитетний головред впливового тижневика.
Я – молодий амбітний хлопець з провінції.
Проте Палич ніколи на цій різниці не акцентував. Навпаки, здається, щиро переймався тим, щоби я не почувався незручно і підкреслював, що ми колеги, які спілкуються на рівних.
Згодом він став мені добрим другом, наставником та начальником.
Він вмів вчити без зверхньості, керувати без приниження та дружити без користі.
І навчив мене дуже важливому життєвому принципу.
Люди, казав Палич, бувають слабкі, цього не треба соромитися. Люди бояться, сумують, розгублююються, розчаровуються.
Та коли ти віриш у свою справу, все це – не привід опускати руки.
Страшно – бійся, сумно – сумуй, відбувається якась непонятна діч – розгублюйся, щось не виходить – розчаровуйся.
Але не здавайся. Живи з прямою спиною.
Бо коли ти на боці правди (“ти – на боці правди, а не правда на твоєму боці, скромніше нада буть, юноша”, уточняв при цьому Палич), ти б’єшся не за себе.
Люди, за яких ти потерпаєш, можуть не здогадуватися про твоє існування. А от ти про них мусиш пам’ятати завжди. Інакше який в цьому всьому сенс?
Навіть не уявляєте, як ця мудрість зараз мені допомагає.
Мудрість Палича була справжньою. Він сам жив так, як вчив нас.
Спочивайте з миром, Вчителю!
А я бачу тільки один спосіб гідно вшанувати Вашу пам’ять.
Як зможу, робитиму те, що Ви вміли краще за всіх – бачити та плекати в людях те чисте та світле, що в нас іще лишилося.
(Фото з Інтернету)
