У вінок світлої пам’яті: спогади і відгуки про Героя російсько – української війни
Світлана КОРОЛЬ, вчителька української мови і літератури ЗЗСО №4, найкраща подруга матері Руслана Вальського:
-Наші сім’ї віддавна дружать, а пані Наталя, мама Руслана, моя близька подруга, я була дружкою на їхньому з чоловіком Олегом весіллі у с. Рудківці Це дуже позитивна працьовита сім’я, зокрема, пан Олег працює на керамічному заводі, пані Наталя – у кондитерському цеху, що в колишньому магазині №40. Щодо двох їхніх синів – Руслана та молодшого на шість років його брата Мар’яна – це зразкові, виховані і інтелігентні молоді українці, яких можна назвати «цвітом нації». Тому вважаю втрату Руслана у війні з озвірілими російськими загарбниками непоправною втратою не тільки для батьків, родини, а й для міської громади і України.
Знаю, що Руслан був здібною, а головне відповідальною дитиною. Це така важлива риса для становлення людини – громадянина. Дуже важлива. На жаль, в нашому суспільстві, яке постійно долає всілякі перепони, що стоять на перешкоді стабільного комфортного життя, людині не просто відразу віднайти основи для самореалізації, тому в декого виникають відчуття розгубленості, що сповільнює поступ до здійснення поставленої мети, реалізації свого потенціалу. А от Руслан з юних літ вирізнявся, як зазначала вище, саме відповідальністю. Власне, ця риса характеру, а також цілеспрямованість також притаманні і його молодшому братові Мар’яну.
А ще Руслан був надзвичайно вихованим і добрим, шанував батьків і бабусь, до яких їздив і на канікулах, і коли працював на виробництві у сусіднє село Рудківці. Проте, як мені видається, Руслан найбільше любив свою матінку Наталю.
В українське військо Руслана призвали влітку 2022 році, коли він працював, якщо не помиляюся, у Розвадові у будівельній фірмі. Згодом за скеруванням командування підрозділу, у якому служив, Руслан проходив 35-денне стажування у Англії, де пройшов курс опанування сучасною стрілецькою зброєю. А невдовзі після повернення в Україну Руслан із побратимами захищав рідну землю від ворога у Бахмутському районі на Донеччині. Власне, звідти батьки отримали сумну звістку про загибель сина.
Руслан сповна виконав свій обов’язок громадянина. Як тисячі й тисячі українських лицарів – і теперішніх, і минулих поколінь…
Ще у ХІХ столітті персонаж видатної поеми Івана Котляревського «Енеїда» виголошував священні слова: «Де общеє добро в упадку, забудь отця забудь і матку, Лети повинность ісправлять». Руслан саме з цієї когорти патріотів, він свій обов’язок виконав сповна.
Марія КОРЕЦЬКА, класний керівник Руслана Вальського до 9-го класу:
-Усі найкращі слова, які є в нашій українській мові, це про нашого Руслана. Цей молодий громадянин – патріот є віддзеркаленням духовності свого покоління, батьківського виховання, свого роду. І це не пафосна промова, а щирі слова про учня, якого я навчала і переконалася, наскільки це досконала особистість. Він і добре вчився, причому мав здібності до математики і гуманітарних предметів, до духовної сфери, а також всі шкільні доручення виконував якнайкраще, був товариським і приязним до усіх.
Ви бачили як сьогодні у скорботній процесії за ним плакали люди, серед них молоді хлопці і дівчата. Знайте, це його однокласниці і однокласники (на фото Руслан в нижньому ряду посередині). Ми всі Руслана дуже любили і любимо Вічна йому пам’ять.
Пані ГАЛИНА, бабуся Руслана Вальського по матері (промовляла, так і не стримавши гірких сліз):
-Якби ви знали, яка то була добра дитина…Чемний, відкритий і завжди готовий допомогти, вислухати. Коли я перебралася з їхньої квартири у Новому Роздолі жити на постійно у с. Рудківці, Руслан, коли мав можливість, відвідував мене, допомагав мені поратися по господарству. Його молодший брат Мар’ян, як тільки трішки виріс, також долучався і вони разом були для мене дорогою підмогою, від чого раділа душа. Ой, Руслане, Русланочку, ти загинув на війні з москалями, але для мене, для нашої сім’ї і родини ти назавжди живий. Недарма люди придумали святі слова : «Герої не вмирають!». Так є направду…
Ярина ЯЦЕНКО, міський голова:
-Всечесні отці, згорьована родино, дорога громадо! Наш Герой, як казали наші предки, на щиті вчора повернувся додому. Повернувся у День Конституції, Основоположного закону, Книги, на якій українські воїни присягають на вірність своїй Державі.
Саме за Українську державу, її незалежність віддають свої життя наші Герої.
На жаль, війна із споконвічним російським ворогом не обходиться без жертв і Україну оповиває горе. Горе до нудоти, до втрати свідомості громадян, які отримують сумні звістки про загибель рідних. Але знову знову кажемо: «Герої не вмирають!».
Хоча дуже важко промовляти ці болючі слова, але сьогодні ми це кажемо згорьованим батькові і матері і братові. Важко дивитися їм в очі, бо перед нами домовина, в якій молоде тіло полеглого воїна Руслана. Сьогодні наша громада прощається з Героєм, а рідні прощаються із чудовим сином, братом, внуком, надійним другом. Батьки прощаються з надією на внуків, на тиху щасливу старість, Бо тішилися Русланом, бо любили його до безтями. Красивий, розумний, поставний. Жити б ще і жити. А чому б і ні – вища освіта, знання англійської, чудове виховання, відмінна служба в армії, де перспективного воїна скерували на стажування у Великобританію. Без сумніву, в Руслана були мрії, були надії…Але рукою клятого москаля перекреслено життя Руслана, яке мало стільки вагомих підстав бути успішним.
Сьогодні ми прощаємося із добрим сином своїх батьків, із сином України, Героєм, який віддав життя за Державу. Ім’я воїна Руслана Вальського назавжди залишиться в історії нашого народу.
Від імені всієї територіальної громади приношу співчуття батькам і родині. Світла пам’ять воїну Руслану Вальському.
Микола КОВАЛЬ, майстер зміни ТзОВ «Розвадів – будматеріали», де до широкомасштабного вторгнення Росії в Україну працював Руслан Вальський:
-Руслан влаштував працювати на нашому підприємстві після закінчення навчання в інституті. Займав посаду оператор випалювання вапна. Був сумлінним і глибоко вивчив увесь ланцюг технологічного процесу. Впродовж двох років роботи він проявив себе фаховим працівником, легко влився у трудовий колектив, був надійним та відповідальним. Коли Руслану влітку 2022 року прийшла повістка, то він сприйняв це належно, не ремствував, а б сказав, що навіть зрадів, бо захищатиме Державу.
До речі, ми з Русланом, коли вже він служив у війську, постійно обмінювались повідомленнями у Фейсбуці, він цікавився, як іде робота, щоразу передавав вітання хлопцям із зміни, охоче ділився враженнями про військові будні, зокрема, і про Англію, де проходив курси навчання на кулеметника. Власне, невдовзі після повернення в Україну у свій підрозділ Руслан загинув поблизу населеного пункту Берестове під Бахмутом внаслідок наступально – штурмових дій противника. Ми прибули на чин похорону воїна Руслана, бо ж відтепер він для нас не тільки фаховий співпрацівник, а й відважний Герой. Вічна пам’ять.
ВАСИЛЬ і МИХАЙЛО, друзі Руслана Вальського:
-Ми перебуваємо у великому смутку, бо проводжаємо в останню путь свого найкращого друга Руслана. Ми були знайомі з ним близько 10 років і нам дуже шкода, що його життя забрав молох війни, а правильніше – садистично безжальний до нас, українців, російський агресор. Спочивай з миром, друже.
Ми познайомилися з Русланом на роботі у Львові на підприємстві «Бадер», де він певний час працював після закінчення Новороздільського коледжу. А коли дізналися, що ми з одного міста – Нового Роздолу, то почали ще більше товаришувати. Разом у вихідні дні ходили рибалити, одне слово, змістовно проводили час…Востаннє ми спілкувалися 15 червня, коли Руслан повернувся після 35-денних військових курсів в Англії і перебував з підрозділом у Краматорську. Через декілька днів їх перевели на позиції під містом – фортецею Бахмут. І ось така втрата. І в буквальному і в переносному сенсі наше місто стало меншим…
Підготував Іван БАСАРАБ
