Є гарні слова – спогади, вдячність і справа мого життя. Ці слова були важливими для новороздільчан, які починали будувати м. Новий Розділ. Приїхавши у невеличке містечко, вони створювали сім’ї, втілювали мрії та здійснювали багато планів, які ставали будинками, вулицями, школами, садочками і щовесни зацвітали каштанами уздовж проспекту Т. Шевченка.
Бібліотечне інтерв’ю, наче гарний святковий пазл з нагоди 70-річчя Нового Роздолу, яке записали зі слів гостей, стане сторінками історії міста – наголошує директор КЗ «Публічні бібліотеки» Новороздільської міської ради, ініціатор та організатор таких бібліотечних посиденьок Галина Приріз.
Микола Гедз, перший очільник міста часів незалежності України, Василь Бігун, депутат міської ради 3-ох скликань, Ніна Шпрайдун, багаторічний директор міського Палацу культури «Юність», Марія Баляба, учитель першої у місті школи, яка зуміла навчити багато поколінь новороздільчан не лише шкільним наукам, а й мудрості життя, Зінаїда Гунців, перша акушерка жіночої консультації міста, Любомира Заборська, знаний шкільний бібліотекар, Василь Щепаняк, що був більше 20-ти років головним лікарем міської лікарні та депутатом міської ради кількох скликань, Іван Войцехівський, патріот, поет і активний громадянин, якому уже виповнилося 96 років. З великою зацікавленістю вслухалася у кожне слово присутня донька колишньої учительки Новороздільської школи №2 Катерини Мандрик.
Галина Приріз, Ольга Кондратенко, Стефанія Дербіж – розповідали про перші роки життя молодого міста, зацікавлено спілкувалися з гостями, ставлячи безліч запитань, пригощали смаколиками і загалом творили домашню атмосферу старих друзів – бо ж ми всі з Нового Роздолу.
1953 рік. Сірка. Посьолок.. Містечко. Районного підпорядкування. Обласного… Біографія Нового Роздолу невелика у часі, але насичена.
Вкотре звучать імена знаменитих вихідців, яким місто пишається.
Богдан і Роман Жеплинські з їх знаменитою капелою бандуристів «Дністер».
Ігор Курілець, відомий нейрохірург, який першу операцію провів у Новому Роздолі і взагалі своїх новороздільців приймає найпершими, де б не був.
Федір Бевзенко, перший редактор газети сірчаного комбінату і автор першої книги про Новий Розділ.
Іван Галімурка, почесний громадянин міста, ініціатор створення пам’ятного знаку Івану Франку. До речі, Галина Василівна згадує: острів на штучному озері навпроти «Сільпо», який називають островом кохання, насправді насипав ковшем Іван Галімурка, коли своїм іменним екскаватором робили «ванну» для озера.
Марія Іскандарова, співачка, режисерка, актриса, поетеса, людина щедрої творчої душі.
Олег Рудницький, піаніст, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри Львівської музичної академії, соліст обласної філармонії, лауреат міжнародних премій, який так рано відійшов у засвіти.
Іван Максимців, керівник народної хорової капели «Дністряни», написав понад 10 пісень, серед яких Новороздільський ювілейний вальс.
Марія Войцехівська, актриса Львівського театру для дітей та юнацтва, донька присутнього Івана Фердинандовича.
Андрій Кузьменко (Скрябін) – відомий музикант (навчався у 4-й школі).
Юрій Горбунов – український телеведучий, котрий виїхав з міста у дошкільному віці, але завжди згадує свою малу батьківщину.
Ольга Фреймут – українська телеведуча і журналістка.
Іван Грима – майстер, який виготовляє унікальні писанки. На столі одна з них – до 70-річчя міста, з гербом.
Символічним ключем, який подарувала бібліотеці Марія Іскандарова, Галина Приріз відкриває доступ до серця і спогадів кожного. І повільно ллється розмова, зі сміхом та смутком, з радісними моментами та аналізом гірких подій.
Микола ГЕДЗ
Микола Іванович входив у Гельсінську спілку – зібрання проводили у Львові на квартирах. А в Новому Роздолі перші зібрання відбувалися біля пам’ятного знаку Шевченкові на початку однойменного проспекту. Коли почався період національного відродження, увійшов до народного Руху і його, як і Василя Бігуна та Василя Щепаняка, люди обрали депутатами першого демократичного скликання. Згідно діючих тоді законів було 60 депутатів. Перша сесія відбулася у травні 1990 року, у приміщенні тодішнього кінотеатру «Україна», головував на ній М.Д. Кучабський. Поставили головну ціль – розбити стіну, тобто діючу тоді ідеологію. М. Гедза голосуванням обрали головою міської ради, на громадських засадах.
Було багато нового, незнайомого, найгірше, що підприємства зупинялися, втрачалися економічні зв’язки. Ми намагалися втримати те, що маємо, хоча як результат підприємство таки з часом закрилося. На жаль, ми багато втратили, зараз порівнюю і вважаю, можна було спрацювати краще. Хоча ще тоді розуміли: без війни би не обійшлося, що звучало і в розмовах з вченими, політиками, зокрема, академіком Юхновським
Так, було піднесення, ейфорія, тішилися незалежністю і свободою. Хоча поряд, на жаль, були і недоліки: не приймалися скоро відповідні закони, багато людей були нещирі, які впливали на середовище. Неприємно було і таке ставлення: Рух оголосив свою програму для покращення життя людей, пішли ухвали знизу, тобто з міської в обласну раду, тоді у Верховну, але люди приходили буквально наступного дня, мовляв, все, давайте обіцяне, бо ж вчора прийняли ухвалу, хотіли все і зразу. Але ж воно не так працює, чомусь люди вважали: є свобода, значить, все можна робити, як хочеш і коли хочеш. Доводилося багато часу виділяти на пояснення, вислуховувати незадоволення. Йшов занепад економіки, міський бюджет був скудний. Коштів у бюджет не було, ми були на дотації району, тож треба було «випрошувати» гроші у Миколаєва. Йшло протистояння, щоб не підтримували ініціативу надати Новму Роздолу статус міста обласного значення.
З 1991 року змінився закон. Микола Гедз, як сам пояснював, більше проявляв принциповість у деяких питаннях, був категоричний, тож «дехто був проти мене». «Ми не повинні конфліктувати, – вважав я, – і вступився після першої каденції».
Серед перших рішень було підняти синьо-жовтий прапор, що і зробили над Палацом культури одразу після сесії, змінили назву міста, поміняли назви деяких вулиць, зокрема, вулицю Степана Бандери. Тоді одразу приїхали з Москви з програми «Врємя».
Зараз, вважає Микола Іванович, місто має бути насамперед окультурене, порядок, гарний вигляд, благоустрій. Може, відновиться виробництво – ц е дасть поштовх далі рости і розвиватися. Було би гарно зробити на будинках оновлені фасади, як от перша школа: за кордоном такі цілі квартали кольорові і це дуже красиво.
На одній із перших сесій затвердили рішення створити герб міста: оголосили конкурс. Було кілька учасників, які всі отримали грошові премії. Мій однокласник Микола Гнатів першим розробив оцей хімічний знак сірки на гербі, першим оголосив такий намір, дав напрямок, а вже потім Андрій Гречило відшліфував професійно цей герб, автором якого і вважається.
Василь БІГУН
У 1970 році приїхав до міста по направленню. Все життя працював на «Сірці»: від майстра в ОЖДХ до інженера-технолога.
На комбінаті працювало понад 12 тис людей. Шум, гам, рух – таке живе молодіжне середовище.
І дотепер є ностальгія за зруйнований комбінат. А ще згадую Кривошеєва Івана, чудовий директор «Сірки», його вигнали з кабінету, хоча це була помилка, він багато доброго для людей зробив, багато помагав і господар: ранок, як ще тільки світало, починав з того, що взував гумаки і обходив підприємство, все знав про нього. І ніяких статків не нажив. Думаю, якби він залишився би директором, то комбінат проіснував би більше.
Біда лише в тому, що коли здобули таку довгоочікувану самостійність, ми могли взяти багато хорошого і з минулого, а взяли і дещо погане.
З 1989 року член Народного Руху.
Депутат першого скликання Новороздільської міської ради, а взагалі – трьох скликань. Помічник народного депутата Тараса Батенка.
Перше скликання – було велике піднесення, були й противники, приміром, проти вивішення синьо-жовтого прапора, навіть у Новому Роздолі. Бодай поряд, пропонували, вивісити і червоно-синій урср.
Ніби всі прийшли демократи, але були, як не дивно, протистояння, були суперечки, намагання виставити себе наперед. Якби було дружніше, згуртованіше, то, вважаю, можна було більше зробити. Було боляче, як В. Чорновіл очолив Народний Рух, почалися чвари, партійні розбірки, це було дуже прикро. «Де два українці, там три гетьмани» – якось так і спрацювало.
Найперша мрія, щоб Україна стала самостійною, здійснилася, якби тільки не було війни.
Хочеться, висловив побажання Василь Іванович, щоб більше у місті було веселості, дружби, зустрічей.
Віра ВЛАСЮК
