26 травня, коли із сотнями новороздільців зустрічав кортеж із тілом бійця 103 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ Ігоря Макогона, який напередодні загинув смертю хоробрих під Кремінною Луганської області, мені вдалося трішки поспілкуватися і з керівником класу СШ№1 (тепер – Новороздільський ліцей ім. В. Труша) , де навчався Ігор, і з сусідами та ровесниками Героя. Відгуки були настільки світлі , що мимоволі склалося враження, що знав його особисто. І таке відчуття невідомим чином підсилювала фронтова фотографія Ігоря, вміщена на сторінці із співчуттям Новороздільської міської ради у Фейсбуці. На світлині наш земляк у коротку хвилю відпочинку сидить собі на лаві з «калашом», хоча і помітно втомлений, проте усміхнений, а його очі випромінюють радість. Мабуть, коли йому робили цю знимку побратими по зброї, Ігор уявив собі на мить, що на нього з далекого Нового Роздолу дивляться його найрідніші – батьки, дружина, діти. Тож як не усміхнутися і не порадіти навіть за таких обставин, мабуть, розмислював 51-річний боєць…
А в день похорону, 27 травня, почув ще один відгук, який повідомив мій приятель – підприємець Борис: «Знаєш, брате, я його не знав, але коли до мене підійшов купити деталь до ровера один із місцевих священиків о. Богдан і повідомив про загибель Ігоря, то при цьому розплакався, як мала дитина. Навернулися і мені сльози, а отець додав, що, як уродженець Малехова, знав Ігоря Макогона змалку і зі школи. І завершив, стримуючи клубок у горлі: «Це була надзвичайно світла людина»…
Дещо згодом, коли скорботна процесія від каплички церкви Різдва Пресвятої Богородиці проводжала домовину із тілом полеглого воїна у останню путь на Алею Героїв України на Малехівському цвинтарі, на оцю рису світлості у характері Ігоря Макогона вказали ще декілька осіб, з якими вдалося поспілкуватися.
Власне, з цих лаконічних відгуків та оповідей і уклався яскравий портрет Воїна світла, військовослужбовця, уродженця Малехова Ігоря Макогона, який редакція публікує у вінок пам’яті про Героя.
Леся Іванівна ПРУСІК, керівник класу Новороздільського ліцею ім. Володимира Труша, у якому навчався Ігор Макогін:
-Найперше хочу сказати, що Ігор був дуже доброю людиною і чемним учнем. Хоча і не був відмінником, радше «середняком», проте відзначався добрими вчинками, був надійним товаришем та другом. Любив займатися спортом, брав участь у шкільних змаганнях.
Добрих слів заслуговують і батьки Ігоря, які постійно відвідували батьківські збори, цікавилися поведінкою та навчанням сина. Також вони допомагали класу та школі, якщо виникала така потреба. Одне слово, це дуже порядна сім’я, такими ж виховали своїх дітей.
По закінченні школи Ігор час від часу випадково зустрічався зі мною у місті – і щоразу радів і усміхався щиро, розпитував про школу, про здоров’я. Востаннє ми бачилися з –понад рік тому: Ігор сказав, що йде Територіальну оборону ЗСУ, аби захистити Україну від «москальської орди». Ігор сповна виконав свій воїнський обов’язок. Мені дуже шкода…Щирі співчуття його сім’ї та родині.
Іван РУДКА, сусід Ігоря Макогона з Малехова:
– Загибель Ігоря сколихнула усіх, хто його знав. Співчуваю батькам і рідним полеглого – це непоправна втрата. Додам, що це перший полеглий уродженець Малехова з початку війни. А про нього можу сказати тільки добрі слова. Бо Ігор насправді був добрим, працьовитим, зичливим, допомагав тим, хто до нього звертався. Разом з дружиною, мешканкою Нового Роздолу, виростив і виховав двох діток.
Іван ОЛІЯР, ровесник і сусід Ігоря Макогона:
-З Ігорем ми жили по – сусідству, тож змалку бавилися у дитячі ігри, разом пішли у перший клас у СШ№1 (тепер – ліцей імені В. Труша). Щоправда, навчалися в різних класах – я у «А», а Ігор – у «Б». Але це не заважало нам товаришувати, а може, навіть навпаки – скріплювало дружбу. Ігор – дуже позитивна людина, причому – у всьому. Справді, він був напрочуд активним, вчився в музичній школі грі на акордеоні, а в нашому класі із задоволенням брав участь у художній самодіяльності. І в спортивних змаганнях з різних видів займав передові позиції.
Закінчивши 8-й клас, Ігор пішов навчатися міський професійний ліцей, обравши спеціальність електрика. Як кажуть, пішов стопами батька, який працював електриком на одному з підприємств. По закінченні навчання в профтехучилищі Ігор деякий час працював на електропідстанції у с. Березівці, згодом у цеху нітроамофоски на ЗСМД, а перед тим, як навесні 2022-го пішов захищати Україну від російської орди, працював на одному з міських приватних підприємств.
Звісно, ще раніше Ігоря не оминула служба у радянській армії. Виконувати військовий обов’язок випало «гарячій точці» – Нагірному Карабаху, де у той час розгорталися активні дії місцевого населення за незалежність від срср. Про цей період біографії Ігоря сьогодні згадав священик церкви Святої Покрови у Малехові о. Степан Попко, розповівши, що тоді Бог вберіг його від загибелі. Зокрема, уночі Ігор раптово прокинувся і вийшов з військового намету, де спали його побратими, надвір, оскільки не хотілося спати. А через декілька хвилин у намет тихцем увірвалися повстанці і вирізали усіх, хто там знаходився.
Після цього епізоду минуло ще декілька десятків років, впродовж яких Ігор жив повноцінним життям, одружився з новороздільчанкою, у щасливому шлюбі у сім’ї народилося двоє діток – донечка Тетяна та син Остап, допомагав батькам по господарству у Малехові, користувався заслуженим авторитетом на роботі та в громаді. Але коли російський ворог вдерся на нашу землю, Ігор пішов добровольцем у 103-ю бригаду, понад рік захищав рідну землю і 24 травня загинув смертю хоробрих. Земля тобі пухом, друже…
Тарас РАДИК, капітан, командир роти 65-о батальйону 103 ТРО, у якій служив Ігор Макогін
-У нашій роті Ігор Макогін з весни 2022 року, невдовзі після широкомасштабного російського вторгнення. Зауважу, що основний кістяк бійців моєї роти – це мешканці з колишнього Миколаївського району та Нового Роздолу та декілька мешканців Стрия. Тому усі в роті переважно були знайомі між собою ще, так би мовити, із цивільного життя. Та і я теж тутешній, свого часу був керівником ЖЕКу смт Розділ.
В перші місяці війни бійці нашої роти тероборони охороняли об’єкти на території Новороздільської і Миколаївської громад. Зокрема, Ігор охороняв водозабір і греблю озера Барвінок.
Наступного дня після цьогорічного Великодня нашу роту командування скерувало на виконання бойових завдань на Схід, зокрема, ми були, скажу умовно, в районі Сіверськодонецька. На відведеній ділянці фронту ми воювали селі Ямпіль – наші бійці перебували на одному березі річки Сіверський Донець, а москалі – на протилежному.
Щодо Ігоря, то він мені запам’ятався з перших днів. Насамперед, чітким виконанням поставлених завдань, а Ігор був кулеметником, і по – друге, своєю постійною жартівливістю навіть в ситуаціях, коли було не до сміху. Скажу чесно, така риса характеру Ігоря, його іронічність та весела вдача позитивно діяли на побратимів, зокрема, і на мене як командира. А ще він був вмотивованим і чудово підготовленим бійцем, мабуть, це зумовлено його попередньою службою в армії, зокрема, у «гарячих точках» СРСР. Для нього не складало проблеми опанувати будь – якою зброєю. Одне слово, якщо охарактеризувати головну рису бійця моє роти Ігоря Макогона, то найбільше до цього пасує відомий вислів: «З ним можна було піти в розвідку». Він був надійний, кмітливий і відважний боєць.
Згодом нашу роту було передислоковано на Харківщину у район Сватового, де я отримав поранення, внаслідок чого активізувалася і попередня травма, отримана ще у 2015 році, коли очолював підрозділ прикордонних військ. Тож довелося заліковувати рани по госпіталях.
Вже дещо пізніше наш 65-й батальйон кинули у «гарячий» район на Луганщині, де, власне, під Кремінною і загинув Ігор, сповна виконавши свій військовий обов’язок. Мої глибокі співчуття дружині, дітям, батькам та родині з приводу непоправної втрати. Моя глибока і щира вам вдячність за Ігоря МАКОГОНА….
Підготував Іван БАСАРАБ
