16.5 C
Lviv
20.04.2024
Стрийщина

Тризуб

Історія про юну мешканку Голешева, що на Ходорівщині, яка  у 1946 році перетерпіла жорстокі муки енкаведистів, але не сказала, хто їй дав значок у формі тризуба

Вже років зо три, відколи мою матінку Анастасію розбив інсульт, настільки руйнівний, що вона втратила пам’ять, самостійно майже не може пересуватися  і не  володіє правою рукою, як тільки випадає вільний час, беру в руки  книгу «Голешів в історії, культурі та людських долях» (а насправді це збірник історико – краєзнавчих нарисів та спогадів, який вийшов у світ у 2014 р. завдяки упорядникам, вихідцям із нашого села (а вже віддавна львів’янам) Федору Романовичу та Роману Яціву) і гортаю перед очима матусі сторінки із чисельними фотографіями (чорно – білими і кольоровими). У такий спосіб намагаюся викресати із  мороку забуття,  у якому вона перебуває, світлі промінчики бодай якихось спогадів, бо ж описані у книзі події це і сторінки її непростої біографії. Зрештою, як не як, а один з розділів спогадів, присвячений визвольним змаганням 40-50-х років, підготувала саме мама. Якщо по правді, то інколи мені це вдається, але не часто. У такі миті матінка, споглядаючи світлини, пожвавлюється, щось оповідає на своїй післяінстультній «мові», яку важко зрозуміти. Але ненадовго…

Ось і сьогодні в обідню пору, зручно вмостившись поруч інвалідного крісла – візка, у якому доводиться щодня переміщати матінку  у кімнату, де телевізор, і де вона переважно обідає – вечеряє, почав гортати сторінки книги про наше рідне село. Та ба! У крайні тижні вона якось помітно підупала, мабуть, тому цього недільного дня  моя «терапія» не подіяла. Не втрачаючи надії, вишукував сторінки із знимками, які б могли зацікавити її і пожвавити пам’ять, але не вдавалося.

Проте невдовзі  натрапив на вирізку із жидачівської газети «Новий час» кількарічної давнини із публікацією «Тризуб», яку написала моя мама, Анастасія Басараб – Комарницька із слів героїні допису Оленці Кухарської – Комарницької.

І як репортер із 40-річним стажем відразу вирішив, що з нагоди сьогоднішнього Дня Державного Герба України – Тризуба вказана публікація про  юну мешканку Голешева, що на Ходорівщині, яка  у 1946 році перетерпіла жорстокі муки енкаведистів, але не сказала, хто їй дав значок у формі тризуба, буде цікавою для читачів.

До речі, у 60- роки у Новий Розділ після закінчення медичного закладу прибула працювати у медпункті РДГХП «Сірка»  родичка героїні з Голешева Марія Кухарська – Комарницька, тут вийшла заміж за уродженця сусідніх Берездівець Юрія Волицького, який теж працював машиністом екскаватора на сірчаному підприємстві. У щасливої сім’ї народилося трійко діток – донечка Ірина та сини Ігор та Юрій.

А тепер – витяги із публікації «Тризуб».

У подружжя господарів Синишиних з Голешева була одна – єдина донечка Оленця. Тішились вони нею не натішились. Була вона вродливою, стрункою, високою, немов берізка, що весною розпускає свої пагінці.

Завжди з великою гордістю носила на вилозі жакетки маленький, з одну копійку, значок – тризуб, який подарував їй двоюрідний брат – повстанець  з села Молодинче Іван Кухарський (на псевдо «Тачанка»). Коли дарував тризуб Оленці, сказав такі слова: «Носи його з великою гордістю в Незалежній Україні. Я не знаю, чи доживу до цього благословенного часу. Живим я в руки комуні не здамся…». Так і сталося: він загинув у нерівному бою з більшовиками.

У 1944 році усіх сільських чоловіків призовного віку радянська влада забирала на фронт. Повістку одержав і Оленчин батько. Тоді ж попросив свою 16-річну донечку зробити з ним фотографію.

У 1946 році вона вийшла заміж за односельця Михайла Комарницького, старшого від неї на 14 років. Весілля відгуляли наприкінці лютого. Як і годиться, спершу святкували таку урочисту подію в домі молодої, а в неділю поїхали до хати молодого. На той батька Оленці вже не було серед живих – він загинув на фронті.

Оленця була дуже скромною і сором’язливою. Якось вставши зранку, одягла сукню, жакет з тризубом на виложці й босоніж стала замітати долівку. Аж раптом з силою відчинились двері, на порозі грізно став енкаведист і голосно крикнув: «Не рухатись» Ваша хата оточена». Помітивши, що Оленця зробила якийсь порух, різко схопив її за руку, шарпнувши відразу за вилогу жакета, разом з ґудзиком вирвав тризуб (до речі, ще раніше, отримавши подарунок від брата – повстанця, Оленця умисне, аби замаскувати, пришила ґудзик зверху над тризубом, щоб він не кидався у вічі. Адже добре знала, що більшовики могли покарати навіть за таку маленьку прикрасу). Розлючений енкаведист, який виявив на вилозі Оленчиної жакетки тризуб, вивів її на вулицю і повів до жидівської хати, що стояла пусткою. Там вже перебувало багато сільських людей. Енкаведист силоміць увіпхнув її у карничок з нарубаними дровами, де Оленця тихо і сиділа. Поміж людьми в жидівській хаті  побачила Дмитра Синишина, Дмитра Радановича, який був станичним і заготовляв для повстанців  продукти, одяг, медикаменти. Того дня більшовики виявили у його хаті криївку, де був Антін Бацик, а також перебувала зв’язкова, станична з 1944 року Анна Басараб і важко поранений повстанець Іван Юськів. Серед полонених у жидівській хаті була і сім’я Ониськівих – Яків та Марія з дочкою Олею. Їх затримали і ув’язнили через їхню старшу дочку Ганну Ониськів. Енкаведисти вирвали Олю з рук згорьованих батьків, почались допити. «Червонопогонники» чинили жорстокі знущання над невинними людьми.

Тримали їх два дні в Голешеві, а на третій день вивели на вулицю, посортували по троє й пішим ходом погнали в тюрму в Журавно. Всіх ув’язнених разом налічувалося понад 30 осіб – жінок і чоловіків.

Вся колона затриманих була попереджена енкаведистами, щоб ніхто не надумав втікати, бо розстріляють. Отак ішли вони вервечкою з піднятими догори руками через своє рідне село Голешів, потім через хутір Лапшин. З Лапшина вийшли на дорогу, обабіч якої, з лівої сторони, були ліс та досить високі та прикрі для пересування пагорби, з правої – ріка Дністер. Колону супроводжувала фіра. Оленця не знала, кого саме у ній везуть, вона лише змогла впізнати Дмитра Синишина і сусідку Олю Ониськів. Люди були кволі, тяжко катовані, вимучені тортурами, тож ледве пересували ноги. Біле Оленчине плаття було все закривавлене. Вона йшла і думала, як би то так підійти ближче до фіри, щоб потриматися за щаблі і полегшити страждання важкого переходу.

Коли зайшли  глибше в ліс, конвоїри почали стріляти зі зброї з обох боків понад головами людей – боялися, щоб хтось не втік. Колона повільно сходила на крутий пагорб, на який і здоровому було важко видертися, не те, що побитим та пораненим полоненим. І коли спустилися з того стрімкого пагорба, енкаведисти врешті зупинили людей. Наказали стати обличчями до кам’яної скелі, руки закласти за голови і не оглядатися.

Фіра, що їхала позаду колони, спустилася до ріки. Тоді конвоїри взяли з фіри тяжко пораненого чоловіка і кинули його в Дністер. Оленця назавжди запам’ятала цю страшну картину, коли напівживого Івана Юськіва( а це був саме він) енкаведисти кинули в воду, аби він, безсилий, потонув. То були звірі, нелюди, нехристи!

А поневолені люди рушили помалу далі до Журавна. Невдовзі колона підійшла під приміщення НКВД. Після цього людей розподілили, хто де має перебувати: одних в підвали, інших – до стодоли. Окремо формували арештованих на вивезення у Сибір. Керували цією операцією енкаведисти Котлєєв, Артимонов, Краснов.

У наступні дні й тижні   почалися ходіння по муках. З розповідей Оленці, її допитував енкаведист Міша Астрєлєв. Все хотів дізнатися, хто саме дав їй значок – тризуб, де переховуються бандерівці. Катували її безперервно: затискали пальці між дверима, били кулаками, руків’ям пістолета, заламували голову назад, що аж зуби скреготали, кров заливала обличчя. Проте Оленця ні в чому не зізналася, казала, що тризуба їй дав незнайомий хлопець, де переховуються бандерівці не знає. І взагалі їй нічого невідомо.

Олю Ониськів тоді теж тяжко катували і хоча вона навіть не могла звестися на ноги, все одно її змушували йти на допити. Зрештою, жорстоко катували усіх: кому голки під нігті запихали, кому голову розжареним дротом припікали, молотками били по п’ятах. Але наші люди гордо зносили тортури, не здавалися, не видали нікого. Хоча траплялися випадки, що й були запроданці, ладні за «30 срібляків» продати катам рідних чи близьких.

Згодом «радянський суд» засудив Дмитра Радановича та Антона Бацика  на 15 років тюрми суворого режиму (після відбуття покарання вони повернулися у рідне село Голешів). Дмитра Синишина та Анну Басараб відпустили додому, Сім’ю Ониськівих – чоловіка Якова з дружиною Марією та донькою Олею (після зазнаних катувань ніхто і не думав, що вона виживе)  вивезли у Сибір. Решту людей теж або вивезли, або відпустили додому.

Оленцю тримали у Журавненській катівні два місяці. Її мама, коли приходила провідати донечку, щоразу просила Астрєлєва, вмовляла на колінах, аби він відпустив безневинну дівчину додому, додаючи, що її батько  до того ж загинув на фронті у лавах радянської армії. А одного разу, коли жінка вчергове прийшла на побачення до Оленці,  Астрєлєв стиха сказав їй принести певну суму грошей. Через декілька днів мама принесла енкаведисту викуп. Невдовзі Оленцю відпустили додому. Завдані побої підірвали її здоров’я і через деякий час лікарі надали їй ІІ групу інвалідності.

Хотілося б всім серцем і душею передати людям правду про пережиті мешканцями села страждання молодому поколінню, щоб знали як наші люди, ризикуючи життям, допомагали повстанцям, підтримували їх в боротьбі за Незалежність України. Наскільки більшовики – поневолювачі боялися нашого Герба – Тризуба та синьо – жовтого прапора. Недарма голешівські націоналісти, коли робили важливу справу – чи споруджували будинок «Просвіти», чи святкували фестини, чи висипали Стрілецьку могилу, – співали давню пісню:

Не дамо, не дамо

Осьмомисла землі ворогам.

В бій підемо за рідне батьківське гніздо

І Тризубом беремо наш край!

Записала цю історію з перших уст Оленці КУХАРСЬКОЇ – КОМАРНИЦЬКОЇ Анастасія КОМАРНИЦЬКА – БАСАРАБ          

Схожі повідомлення

Зниклого на Самбірщині 73-річного грибника знайшли мертвим

admin2

Миколаївський «Галсільліс” має відшкодувати…майже мільйон гривень

admin2

У Жидачеві засудили колаборанта, затриманого в Гніздичеві

admin2

У Хирові і Миколаєві затримали грабіжників

admin2

4 червня неподалік с. Дем’янка на трасі “Миколаїв – Жидачів” внаслідок ДТП травмовані троє осіб

admin3

Перші за темпами вакцинації

admin2

Залишити коментар