16 лютого світлої пам’яті Андрію Балю – знаменитому українському футболісту, який починав свою «кар’єру» із дворової команди у Роздолі і продовжив її у Новороздільській ДЮСШ, виповнилося 65 років! Напередодні ювілею спогадами про легендарного земляка з репортером «ВР» поділився Володимир КАЗБАН – натепер тренер ДЮСШ, а в минулому теж дуже відомий футболіст.
З огляду на те, що у Вікіпедіях та інших виданнях міститься маса матеріалів про чисельні нагороди та спортивні здобутки Андрія Баля, тож читач може при бажанні запросто їх «знайти» в Інтернеті, обопільно було вирішено розповісти про легенду у часи початків поступу Андрія у великий футбол.
А тепер – слово Володимиру Вікторовичу, який разом з Андрієм навчався і у відділені футболу ДЮСШ, і у Львівському спорт інтернаті, і неодноразово, вже у «зірковому» статусі, перетинався із своїм товаришем на різноманітних турнірах.
-Справді, ті далекі 70-ті роки було воістину світлою сторінкою у «біографії» становлення славної футбольної школи Нового Роздолу (додам, що і Роздолу, бо саме уродженцем цього міста є Андрій та його брат Орест, звідси походить низка відомих футболістів як старшої, так і молодшої генерацій). Тоді у нашому юному місті відбувався футбольний бум і дитячі футбольні команди перших кварталів міста у затятих, до повного виснаження поєдинках боролися за право бути найкращою у Новому Роздолі. І коли відкрилося відділення футболу у ДЮСШ, то черга охочих підлітків записатися у секцію була довжелезною. А скільки з дитячої спортшколи вийшло талановитих юних футболістів, які поповнювали Львівський спортивний інтернат! До речі, щороку наша ДЮСШ «рекрутувала» у Львівську школу 5-6 спортсменів. Наприклад, разом зі мною у інтернаті вчилися Міша Іванчук, Вітя Рябоконєв, Міша Коник, Богдан Чад (усі 1959 р.н.).
–Андрій Баль 1958 року народження, тобто на рік старший. Як часто ви «пересікалися», навчаючись у Львівському спорт інтернаті?
-Скажу чесно, не так часто, як можна собі уявити. Бо в учнів різного року народження була затверджена своя учбова та спортивна програми. Наприклад, Андріїв клас, 1958 р.н., їхав на спортивні збори, на змагання, а наш, молодший, залишався. Далі – навпаки. Одне слово, як не дивно, фактично не пересікалися.
Що з того періоду важливо зазначити: хоча у спортінтернат відбиралися кращі з кращих юних футболістів, все таки в ході навчання та змагань «народжувались» найкращі з нас – «зірки». Власне, таким був Андрій Баль. Скажу відповідально – тоді, навчаючись у спортінтернаті, він у юнацькому футболі десь до класу 8-9-го ( а в інтернат приймали учнів з 6-го класу) практично один вирішував результат майже кожного матчу – звісно, переможний для його команди.
-А за рахунок яких якостей Андрій Баль настільки потужно виділявся з –поміж своїх однолітків?
-В першу чергу, за рахунок одержимості футболом. Може комусь невідомо, то скажу, що вже змалку у Старому Роздолі увесь свій час віддавав грі в футбол. І не так, як інші: трохи пограв – і на іншу розвагу переключився, а повністю. Саме звідси витоки його виняткових здібностей, фантастичної техніки, які Андрій демонстрував і коли навчався в ДЮСШ та Львівському інтернату, а згодом – у великих українських командах – львівських «Карпатах», київському «Динамо», юнацькій та дорослій збірних Союзу. Є такий відомий англійський вислів «селфмейдмен» («сам себе зробив»). Вважаю, що це визначення повністю відповідає характеристиці Андрія Баля. І свій зоряний шлях він починав підлітком з «дворового футболу». Власне, з «дворового футболу» у ті часи починали і ми, новороздільські футболісти, граючи у квартальних командах. Тож можу відповідально сказати, що у ДЮСШ, Львівський спортінтернат Андрій Баль і ми, його плюс – мінус однолітки, приходили вже сформованими юними футболістами, майстерність яких шліфували тренери та чисельні змагання різних рівнів. І, звичайно, досвід.
–Чи пригадуєш, де і коли познайомився з Андрієм Балем?
-Авжеж. Це було у 1966 році, коли я навчався в першому класі СШ №2. Дізнавшись з оголошення, що проводиться набір учнів на відділення футболу ДЮСШ, я попрямував у СШ№1, де у спортзалі відбувався запис бажаючих. Пригадую, що у черзі загалом нас було з 60 підлітків. І коли тренер сказав нам бігти по спортзалу, то ми бігли трьома концентричними колами, бо в одному просто не вміщалися. Через деякий час я зустрівся і познайомився з Андрієм саме у ДЮСШ. Невдовзі він був серед учнів ДЮСШ найкращим – і як гравець, і як бомбардир. А ще через декілька років – і в команді Львівського спортінтернату.
Зокрема, навчаючись у 9-му класі спортінтернату, Андрій вже грав за дубль львівських «Карпати», згодом – у складі юнацької збірної СРСР у 1976 році став чемпіоном світу. До речі, у збірній Андрій Баль був капітаном і це красномовно свідчить, наскільки йому довіряли тренери, яким він користувався авторитетом серед знаменитих товаришів по команді – Володимиром Безсоновим, Сергієм Балтачою та іншими «зірками». А ще важливо підкреслити, що Андрій завжди був душею колективу. А це багато важить.
-Якщо не помиляюся, і ти, друже Влодку, у тому ж році став клубним чемпіоном Європи…
-Так, зізнаюся, приємний спогад. Це був традиційний європейський клубний юнацький турнір, який 50 років проводився у італійському місті Сан – Ремо. Радянський Союз представляв московський клуб «Торпедо», а насправді це була юнацька збірна СРСР. І ми посіли перше місце, залишивши позаду «Баварію», «Ювентус», «Реал» та інших європейських грандів футболу.
–Невдовзі почався славний етап Андрія Баля у дорослому футболі. Чи ви спілкувалися або ж зустрічалися у цей тривалий період «зіркової» біографії земляка?
-Не скажу, що це було часто, бо сам розумієш, який насичений графік тренувань і календарних матчів у вищій лізі, але таки зустрічалися. Наприклад, коли приїжджав у Київ, телефонував Андрію і, якщо була можливість, він запрошував мене на центральний стадіон, де команда «Динамо» тренувалася. Інколи заходили в якийсь «генделик» пообідати, випити кави, згадати Новий Розділ, інтернат. Отакі були короткі зустрічі.
Додам, що Андрій постійно цікавився, як поживають його новороздільські друзі, з якими вчився в спортінтернаті. Зокрема, Ігорем Кутником, з яким сидів за однією партою. Також світлої пам’яті Олександром Берзіним. Одне слово, Андрій ніколи не зазнавався і коли приїжджав у Старий Розділ відкривати щорічний Всеукраїнський турнір братів Андрія та Ореста Балів, він дуже радів зустрічам з футболістами, з якими грав у дитячі та юнацькі роки…
–Майже 9 років тому, 9 серпня 2014 року, Андрія Баля не стало. Важка і передчасна втрата. Якщо можна, на завершення інтерв’ю ще декілька слів про нашого знаменитого земляка – футболіста…
-Насамперед відзначу, і це не тільки моя думка, що внесок Андрія Баля у вітчизняний футбол важко переоцінити. Бо він направду легендарний гравець і особистість . Якщо відверто, то в історії новороздільського футболу поруч з Андрієм Балем як великим футболістом нікого не бачу. І, схоже, вже не побачу. Із 65-річчям, друже Андрію…
Розпитував Іван БАСАРАБ
На фото: Андрій Баль та його брат Орест, Іван Пакош та Володимир Казбан
