Роздуми з приводу
Дві книги лежали в снігу під моїм черевиком. «Не відкладайте життя на завтра» – назва однієї книги невідомого мені автора та «Прощавай, невимита росія» авторства одного з класиків нашого ворога. На ці книги, запорошені снігом, я наступив після того, як прочитав назву та авторство. Вони валялись побіля сміттєвого бака, розташованого неподалік мого будинку. Вкинувши пакет з непотребом, я не став нахилятись, щоб підняти цей книжковий непотріб з землі та відправити за призначенням. Хай лежить. Хай бачать таємні прихильники «руского міра». Як писав один з їх класиків: «Розруха не в клозетах, розруха в головах». Ми поступово позбуваємось цієї «розрухи» в наших мізках, на жаль, такою високою ціною і так довго – завжди неприємно пронизує шваркання «язика» на вулицях нашого міста, в крамницях, транспорті. Та все ж ми викидаємо цей «язик» на смітник. Я посунув носком черевика «Прощавай, невимита росія» ближче до сміттєвого бака.
Вся ця російська проза: Толстой, Чехов, Лєрмонтов, Булгаков, вся ця російська поезія: Пушкін, Ахматова, Пастернак – як ними захоплювався світ, вважаючи вищим за будь-які Альпи, а виявилось, що ця висота лежить під ногами, обабіч сміттєвого бака, неподалік мого будинку – залишилось лишень нахилитись, підібрати з Української землі і викинути на смітник Історії. А ось назва книги «Не відкладаймо життя на завтра» мені припала до душі. Не відкладаймо життя на завтра – подаруймо коханій квіти, вірному другу – книгу, надійному товаришу слова підтримки, батькам новітніх Героїв вітання та теплий погляд на вулиці.
* * *
Зібравшись сідати в авто, раптове почуття охопило мене: «Здається, я забув привітатись з нашою прибудинковою працівницею; це неделікатно», – сказав я водію і пішов назустріч усміхненій жінці.
P.S. Щодо вас, прибічники теорії «какая разніца» та «нє всьо так однозначно». Однозначно! Покажу вам, як це виглядає та працює. 10 жовтня 2022 року в районі 10-ї години ранку я стояв навпроти середньої висоти стовпа полум’я. Їдкий дим виїдав очі. Відстань була невелика, між мною та російською ракетою, що вдарила по нашому місту. Ось воно, істинне лице «руского міра», його високої поезії та класичної прози.
Як жаль, що в мене під рукою не було бодай декількох томів творів Пушкіна, Толстого, Лєрмонтова – з легким серцем я б укинув ці книги в полум’я ракети, що прилетіла в Новий Розділ з москви!
Володимир КУКУРУЗА
