16.5 C
Lviv
20.04.2024
Новороздільська ОТГ

Горішненська школа – особливості навчального закладу в розрізі традицій і сучасних викликів

«Слава Ісусу Христу!» – дзвінко і дружно лунало, щойно переступила поріг Горішненської школи, на відміну від нашвидкоруч кинутого «Добрий день!», яке переважно звучить у міських школах. І це християнське вітання вже стало особливою відзнакою Горішненської школи.
Коридор просторий, світлий, заквітчаний і з красивим козаком з дівчиною – їх «привела» до школи молодий директор. Дерев’яну вагонку, якою був оббитий вестибюль, зняли, встановили нові стенди, світлі кольори (Звозда Роман, наш батько, робив стіну, а Ритаровська Мар’яна, мама трьох наших школярів, зробила декоративний розпис у коридорі школи і в класній кімнаті у 2019 р., додала директор) і барвисті малюнки стали «візитівкою» школи.
Ольга Михайлівна Іваницька – одна з наймолодших вчителів школи. І директорів. У 32 роки очолила педагогічний колектив. «Колектив дружній, згуртований, працьовитий, – наголошує О.М. Іваницька. – Мій кабінет директора переважно пустує, бо всі разом збираємося у просторій затишній вчительській кімнаті, де обговорюємо, плануємо, спілкуємося».
А ще вчителі Горішненської школи запровадили спільну молитву – за мир, за українських захисників, за односельчан-воїнів, за сина своєї колеги, котрий пішов воювати – з того часу, з липня 2022 року щодня, вірніше, щовечора збираються он-лайн на спільну молитву, молять вервичку миру та псаломи. До речі, і під час повітряних тривог, коли збираються в укритті, розпочинають з молитви за мир та всіх, хто нас захищає.

Історія школи нерозривно пов’язана з історією села. Тож цікаві історичні дані взяли з книг Василя Лаби «Історія сіл Ляшки Горішні та Ляшки Долішні від найдавніших часів до 1939 року» (Львів, 1998 р.) та Йосипа Спаса «Горішне. Долішне. Історія, духовність, патріотизм». Подаємо короткий опис давньої (понад 580 років) історії двох сіл – Горішнє і Долішнє, яке більшість сприймає як одне.
Мабуть, найпершою письмовою згадкою про село є борговий запис дружини Болеслава Ківського, Маргарити, зроблений у Городку 7 серпня 1439 року на третину батьківських сіл Ляшки, Крупсько, Березина. Найбільш імовірно, що обидва села постали ще в часи існування Галицько-Волинського князівства, коли галицькі князі вели боротьбу з ворогами на кордонах своєї держави. При походах у ворожі землі захоплювали полонених і селили їх в лісистих та багнистих околицях своїх володінь. Так постали села Ляшки (заселене полоненими поляками-ляхами). В селі побутує легенда, що перша назва села була Вишневец і було воно розташоване в урочищах Солоне і Під вертибами, але архівних даних немає. В урочищах дотепер збереглись сліди, зокрема, гребля. За урочищем Підсторожина була сторожова вежа, на якій палили смолоскипи, даючи сигнали про наближення ворожих військ. Територія, де постали Ляшки, була вкрита колись дрімучими лісами і тут навіть водилися такі велетні як зубри. Свідченням цьому є річка Зубрець в околицях села та давнє село Зубрець, яке було колись розташоване на місці села Гранки. У податковому реєстрі 1515 року зазначено, що Ляшки належали родині Тарлів (засновники Миколаєва). В тому ж реєстрі зазначено, що села Бориничі, Ляшки та Зубрець були повністю спустошені татарами. Другий раз татари спалили село у 1648 р. Влітку 1884 року більша частина громади Ляшок Горішніх відреклась від вживання горілки і наступного року тут працювало тільки 5 корчм із 14, які відкривали жиди. Селяни також постановили возити собі сіль з солеварень, щоб не ходити за нею до жидівських крамниць. До 1896 року у Ляшках Горішніх було 900 мешканців, а в Долішніх – 483 мешканці. На початку 1911 року селяни Ляшок Горішніх організували свою кооперативну крамницю, яка конкурувала з трьома жидівськими крамницями у селі. Селяни діяли за принципом «свій до свого по своє». Перед початком першої світової війни (1913 р.) в Ляшках Горішніх да Долішніх проживало 3125 мешканців (1800 римо-католиків, 1295 греко-католиків та 30 іудеїв). У 1936 році в Ляшках Горішніх було 1449 мешканців, в Ляшках Долішніх – 736.
Вже у 1832 році тут працювала школа-дяківка.
28 вересня 1861 року була заснована тривіальна школа в Ляшках Долішніх. У 1864 році школа вже була 2-класною. У 1867 р. вчителював Іван Маначинський. В селі було 48 хлопців та 32 дівчини, до школи ходили відповідно 20 та 12 дітей. У 1847 році школа була визнаною філіальною стосовно етатової школи в Берездівцях. У 1884 р. збудована нова школа в Долішніх. Влітку 1892 р. школа отримала статус етатової (самостійної), на той час школа мала 137 учнів. З 1 січня 1898 року школа була перетворена на двокласну. У 1899 р. за 3,5 км від села постала мазурська колонія Красна Гора. Під тиском громади окремий польський клас у Красній Горі, який вважався надетатовим до школи в Ляшках, у вересні 1904 р. був перетворений на окрему однокласну польську школу. У 1913 р. в Ляшках Горішніх працювала 2-класна школа, в якій навчалось 208 учнів.
У 1922-23 навчальному році школа у Ляшках Горішніх не працювала через відсутність приміщення. Учнів було 246. Можливо, польська влада спеціально закривала її, щоб нахилити селян до будівництва спільної школи з поляками з Красної Гори. У 1923 р. в Ляшках Горішніх була збудована польська школа, яка проіснувала до 1939 р. У 1936 р. працювала 4-класна школа, в якій навчалися 218 учнів.
З 1939 по 1944 школа в Ляшках Долішніх була 4-класною, але навчання вже проводилося українською мовою, не польською. З 1945 р. 4-класну школу перетворили на 7-класну.
На Красній Горі до 1947 р. була 4-класна польська школа, а з 1947 стала українською У 1952 році школа перестала функціонувати, бо з 1951 року почалося переселення людей з хуторів Красна гора і Тунятини до села.
Учні навчалися у школі с. Долішне, а також в хатах Йосипа Балацького, Івана Сороки та Дмитра Милимука у дві зміни.
У 1954 р. колгосп почав будівництво нової школи, яка була введена в дію у 1958 році. З 1960 р. 7-класна школа стала 8-класною. Нова школа була відкрита 28 серпня 1958 року – набрано перший клас – 29 першачків, а загалом у школі навчалося 206 учнів. Голова колгоспу Хоманчук М. І. сприяв будівництву школи, яку зводила будівельна організація колгоспу. Стара школа (будівля на початку Долішнього, неподалік ставу) свого часу було сільським кафе, нині – закинуте приміщення.


1950-й рік – у школі навчалося 235 учнів, 1974 рік – 270, 1960-й рік – 263 школярі, 1980 рік – 180 учнів, 1990-й рік – 125 учнів, 2001-02 рр. – 92 учні, 2012-й рік – 65 учнів.
Сьогодні, 2022-й рік, у школі навчається 44 учні. Немає 1-го і 4-го класу. Двоє дітей, які мали би бути «першачками», підуть навчатися наступного року – на перший клас наступного навчального року (2022-2023) має назбиратися біля 7 учнів.
Кількість дітей щороку зменшується, бо молодь не залишається в селі, немає роботи, багато виїжджають до Нового Роздолу і до Львова. Випускники переважно до Львова йдуть вчитися, приміром, за останні три роки 12 випускників 9-річної школи пішли навчатися у виші, 4 – в профтехосвітні заклади. Переважно студенти так у Львові і залишаються – аргументують вчителі.


Першим директором уже нової школи був Микола Михайлович Сморгович (1958-1963 рр.), хоча згадують, що директував ще в старій школі. Далі – Кравченко (1962-1963 рр). Імен не завжди і пригадують, бо як правило, це прислані зі сходу вчителі, які часто і поверталися у рідні краї, – така була політика держави.
Павловський Б.П. – 1963-1967 рр.
Товстуха П.С. – 1967-1979 рр.
Грибик Б.С. – 1979-1985 рр.
Ревер І.С. – 1997-2000 рр.
Таньчак Н. В. – 2001-2006 рр., відмінник народної освіти.
Маланчук Г.Ю. – 2006-2019 рр..
9-м директором школи з 2019 р. працює Іваницька О.М.
У Горішненській школі працює 14 вчителів і 1 сумісник, з яких 10 вчителів – І категорії, двоє – ІІ категорії і троє – спеціалісти. А також технічного персоналу – 5 чоловік.
З тих 15-ти п’ятеро вчителів, які є і випускниками цієї школи – Н. М. Левик, сестри О.Д. Рибак і Г. Д. Ратич, Л. В. Олійник, А. І. Бурбіль.
Загалом, учителі тут не просто працюють – вони живуть цією школою. І навперебій годинами можуть розповідати про її історію, учнів, випускників, досягнення. Оскільки чимало з них мешкають у Новому Роздолі, а сумновідома «погана дорога» до Горішнього не раз підносить «сюрпризи» у вигляді відсутності транспорту, то прошкують пішки до села, чи дощ, чи снігом замело.
Ніна Іванівна Рудецька, вчитель української мови та зарубіжної літератури, приміром, працює тут з 1971 р. – уже 50 років вчителювання в Горішненській школі відзначила. Ганна Юріївна Маланчук – також на одному робочому місці з 1981 р. Перше і єдине робоче місце – Горішненська школа – уже 35 років у вчителя фізкультури та трудового навчання Андрія Івановича Ланчута.
З 1979 року тут незмінно Ольга Дмитрівна Рибак, вчитель християнської етики, географії, біології, образотворчого мистецтва. Унікальні вчителі, що по стажу, що по креативному підходу до навчального процесу, що, навіть, по багатогранності предметів, які викладають. О.Д. Рибак – творча людина, такий собі енерджайзер, захоплено розповідає про своїх вихованців і їх досягнення. Ігор Рибак посів 1 місце в обласному конкурсі «Мій родовід». 1 місце на обласному конкурсі посіла і Леся Димочко з туристично-краєзнавчого гуртка, який вела Ольга Дмитрівна – розповідь про важкі життєві перипетії бабусі і прабабусі, переселених в Сибір, з фото і цікавими розповідями вразили не лише журі конкурсу.

Марія Василівна Франків – учитель початкових класів – веде гурток декоративно-ужиткового мистецтва: на конкурсі «Різдвяна шопка» її вихованці у 2021, на конкурсі «Новорічна іграшка» у 2020-му посіли призові місця. Це лише за останні роки написали. У 2022-му – нагороджена грамотою від Новороздільського міського відділу освіти за сумлінну працю. Ольга Анатоліївна Волкова – вчитель математики, фізики, природознавства – з учнями неодноразово посідали призові місця на обласних конкурсах: з останніх – 2 місце на обласному конкурсі-вікторині «Цікава астрономія», Х. Бас. Галина Леонідівна Моцяк, вчитель музики і педагог-організатор, гортає товстелезний альбом з фотофіксацією подій та перемог. Шкільний вертеп уже не перший рік віншує у селі та місті: у 2020 році – Ю. Дмитрак, М. Пасемко, Л. Вітрова, Х. Бас, С. Лавренців, Н. Сич, О. Ритаровська, С. Звозда, О. Хоманчук, С. Раделіцька – школярі «за коляду» придбали м’які крісла в один з класів. Пожертва на церкву – найперше. Серед традиційних акцій – прибирання вулиць села перед Великоднем. І могили – Січових стрільців та священників, котрі довго служили ще в довоєнні часи – які школярі відновили у 2006 році і тепер щороку прибирають, заквітчують на цвинтарі у Долішньому.


Галина Дмитрівна Ратич – учитель початкових класів – серед численних конкурсів згадує і «Первоцвіти», коли отримали 1 місце в області, вона ж одна з перших організовувала шкільні вертепи. Христина Балук, учениця 9 класу, зайняла ІІІ місце у обласному етапі Всеукраїнського юнацького фестивалю «В об’єктиві натураліста» у номінації «Фото» (керівник: вчитель інформатики Люта Оксана Богданівна). У 2020 р. на обласному конкурсі «Відлуння коляди» колектив Горішненської школи взяв 2 місце. Призове місце на змаганнях з тенісу у Новороздільській ОТГ посіла шкільна команда – вчитель фізкультури А.І. Ланчут, директор школи О.М. Іваницька і учень Станіслав Звозда. Учителі і учні – як одна велика дружня сім’я. Численні екскурсійні поїздки – у добрі часи, зустрічі, заходи, акції….
Щодня о 9 ранку в школі – хвилиною мовчання вшановують пам’ять загиблих (уроки розпочинаються у 8.20). А в 10.00 год – обов’язково Гімн України і церковний гімн, які лунають на все село.
Система оповіщення також працює в школі – спочатку чергували працівники, а з вересня підключили ноутбук, директор знайшла у ФБ інформацію про дев’ятикласника з Рівненщини, котрий зробив програму про систему оповіщення, яка автоматично запускається, зв’язалася з директором тієї школи, яка поділилася цією програмою – тож сигнал «повітряна тривога» запускається автоматично.

Випуск 2004 року

Ще одна особливість Горішненської школи – дзвінок, який закликає дітей на уроки. Таке миле металічне калатальце. Як звучить ностальгічно! Ні, у школі є електричний дзвінок. Але вже якось так повелося: він звучить на лінійку або як оповіщення, «алярмовим» ще жартуючи називають електричний дзвінок. А на уроки – старий металічний дзвоник.


Гуртом згадують і відомих випускників, хоча для вчителів кожен учень як свій. Ще з давніших спогадів, зазначених у книгах про історію села та краю, згадують вихідців села: Спас Василь Томович – навчався у Відні в гімназії, Вовчук Микола (1892 р.н.) – навчався у Львівському університеті на юридичному факультеті, але помер у 21 рік. Першими з села закінчили виші брати Школьники: Володимир – юридичний факультет Львівського університету, Іван – духовну семінарію. Михайло Винарчук (1936 р.н.) – доктор медичних наук, лікар-хірург у Львівському медінституті, Іван Бариляк – різьбив іконостаси та різні вироби з дерева, Марія Кушнір (Євчій) – виготовляла скульптурні композиції з гіпсу і бетону, Андрій Рудий – доктор богословських наук, працював в управі при Папі Римському у Ватикані, Слободян М.І. – кандидат філософських наук, Спас Ярослав – викладач Львівської політехніки. Катерина Клапко – доктор технічних наук, винахідник мастило для літаків. Микола Коваль – декан Бібрецького деканату, Григорій Балацький – священник у Бориничах. Богдан Гуда – директор будівельної фірми в Тернополі. Ігор Дяків – депутат Миколаївської районної ради. Василь Бариляк і Володимир Гарасимів пішли працювати в іт-сферу, в поліцію – Володимир Федечко і Соломія Фот, лікарі – Таня Біла і Оксана Костецька, учителі – Ірина Шпак, Наталія Гарасюк. Наталія Наконечна – директор БДЮТ Шевченківського району Львова. Ганна Костецька – журналіст районної газети «Громада». Ігор Броневич – наймолодший депутат Новороздільської міської ради, спеціаліст відділу інформаційно-технічного забезпечення та зв’язків з громадськістю. Христина Бас – співає у вокальній студії Ірини Чернової.
Волонтерський рух – також неодмінна частина шкільного життя. Ще в 2014 році, пригадується, до першого в Новому Роздолі намету громадської ініціативи «Волонтерська допомога Побратим» під’їхала фіра з патріотичними написами і прапорцями, у кінську гриву хлопці навіть вплели жовто-блакитні стрічки. Хлопці з Горішнього, до речі, учні сільської дев’ятирічки Максим Бас, Артур Балук, Степан Гамдзій і педагог-організатор Г.Л. Моцяк привезли продукти та речі, які зібрали горішнянські школярі в підтримку українській армії. «Діти щиро відгукнулися на прохання підтримати наших вояків, – розповідає Галина Леонідівна, – і принесли дуже багато речей та харчів. Ще й плакати намалювали. І самі запропонували навіть транспорт: запрягли воза, погрузили і завезли до Нового Роздолу». Хлопці по-господарськи приглядалися, як плетуть захисну сітку, мовляв, і в себе таке організуємо.
Організовували – і сітки плели, і вареники ліпили, і постійний збір продуктів та коштів проводять, словом, долучаються до всіх акцій.
«Два наших тата, – доповнює директор, – також на фронті. А один – Тарас Проців – віддав життя за Україну». Та й чимало чоловіків з села стоять на захисті на східних рубежах країни. І обов’язково – молитва: спільна, щира, потужна.
Харчування школярам організовує підприємець М. Сидор – харчування довізне. У роздатковому пункті годує і школярів, і вчителів Богданна Наконечна. 9 дітей – пільгових категорій.
Цьогоріч у школі проводиться т.зв. самооцінювання роботи школи за чотирма напрямами – освітнє середовище, оцінювання навчальних результатів, управлінські процеси, педагогічна діяльність. Анонімні анкети для батьків та учнів розроблені. Робочі групи будуть оцінювати кожен напрям окремо. Результати будуть до кінця навчального року і їх розглядатимуть на педраді.
Господарська частина
Директорка показує зошит, де детально вписано усе, що зроблено в школі за останні роки. Його почала вести ще директор Н.В. Таньчак.
2002-й рік – оновлений фасад школи, на зовнішніх стінах облаштували т.зв. «шубу».
2002-2003 – встановлено огорожу з двох сторін школи та влаштовано доріжку до санвузла (тоді він ще знаходився на вулиці). Дах шкільної майстерні перекрито шифером (де зараз знаходиться укриття). Підлога на першому поверсі поміняна, двері замінені.
2006-2007 рік – облаштовано приміщення на 1-му поверсі для пункту роздачі їжі.
2007-2008 роки – всі вікна замінені на нові енергозберігаючі.
2009-2010 роки – облаштована опалювальна система, збудували нову котельню.
2010 р. – зроблено спортивний майданчик на території школи.
2011 р. – облаштовано за спонсорські кошти внутрішні санвузли. Спонсором був «Агровінал» (нині – «Західний Буг»). Це взагалі постійний меценат Горішненської школи. До речі, щороку на свято Миколая ця агрофірма вручає солодкі пакуночки усім учням школи.
2011 р. – поміняна електропроводка.
2016-2017 роки – влаштували бетонну стяжку у майстерні, і зробили свого роду спортивну кімнату де зараз стоїть тенісний стіл
2017-2018 рр. – встановлено нові вхідні двері і ламінат в одному класі.
2020 рік – перемогли у конкурсі проєктів, що дало змогу перекрити дах школи і встановити блискавкозахист (між іншим, єдина школа в громаді має такий).
Спонсори до проєкту були, як зазвичай, ПП «Західний Буг» та І. Дяків, випускник школи, тоді депутат Миколаївської районної ради, сільський голова М. Моцяк і неодмінно батьки. «За допомогою завжди звертаємося до батьків – і вони нас завжди чують», – наголошує Ольга Михайлівна. Приміром, пластикові вікна в бібліотеці встановлено за кошти батьків.


У школі є комп’ютерний клас (7 комп’ютерів, тож кожен учень забезпечений). Єдине, у класі затікає стіна, тож потрібен ремонт. Нещодавно школа отримала ще 3 хромбуки. Також з обладнання є телевізор, ксерокс, принтери, ламінатор, 2 проєктори. А класи, які фінансувалися за програмою «Нова українська школа», тішать барвистими меблями та гарно облаштованими ігровими куточками – так по домашньому затишно там і приємно.
Шкода лишень, що мало учнів і школа вважається потенційно збитковою. Але закрити її – це не вихід. По-перше, знищиться приміщення, як було у Берездівцях. По-друге – поки є в селі школа, доти живе село. Тож продумуються різні варіанти, можливо, залишити початкову школу і паралельно відкрити дитячий садочок, можливо, життя налагодиться і у селі буде більше мешканців, молодих, а, значить, і дітей. Та й одне з першочергових завдань села – ремонт дороги. Староста Микола Моцяк показав кількаметрове в глибину провалля на дорозі до села: у які лишень двері облавтодору не стукає….
Але попри все школа живе своїм дружнім, барвистим, позитивним життям.

Схожі повідомлення

У Роздільському дитячому будинку інтернаті надзвичайники провели пожежно -тактичні навчання

admin3

Де черпають сили українські воїни? – розмова з військовослужбовцем

admin2

Громадські слухання – про нові тарифи на вивіз сміття у селах Берездівці та Гранки-Кути!

admin2

Новороздільська молодь з УМХ таборує

admin2

Освітянська конференція – Новороздільська громада

admin2

Змагання з плавання до Дня міста

admin2

Залишити коментар