28 вересня Новороздільська громада попрощалась з воїном Тарасом Мазепою, який віддав своє життя в боротьбі за волю і незалежність нашої країни.
З 2014 року Новороздільська громада уже провела в останню путь 29 полеглих Героїв – хто народився в Новому Роздолі, хто навчався тут чи працював, кого привела сюди сім’я. І кожен – Герой, особистість, історія нашої країни. Тільки якось так ведеться, живе людина поряд, не зауважуєш, а потім, збираючи по крупинках спогади родини, друзів, знайомих, розумієш, скільки духовного, доброго, великого мала ця Людина, не завжди поміченого і оціненого.
Знову сумна звістка з фронту приголомшила Новороздільську громаду – новорозділець, військовослужбовець Тарас Михайлович МАЗЕПА загинув 19 вересня 2022 в 21.00 год у лісі поблизу н.п. Новоселівка (Лиманська територіальна громада) Краматорського району Донецької області: при виконанні бойового завдання потрапив під артобстріл та отримав множинні осколкові поранення, несумісні із життям.
Народився Тарас 7 березня 1980 року. Навчався у Новороздільській ЗШ №3 з 1 класу (перша вчителька Н. Г. Балакірєва) до 9-го. Класний керівник О.В. Павлюх згадує його як дуже гарного хлопчика і спортсмена: «Футболом захоплювався з дитинства, навіть певний час навчався у Львівській школі-інтернаті спортивного спрямування. Клас їх був згуртований і дружній, багато хлопців, але всі спокійні, виховані. Таким же спокійним, виконавчим, який завжди виконував покладені на нього обов’язки, був і Тарас, та й навчався добре – на 4 і 5, як тоді оцінювали».
З 1995 по 1997 р. Тарас навчався у Новороздільському училищі №5 за професією «слюсар з ремонту автомобілів, електрозварник ручного зварювання». Загалом нині Новороздільський професійний ліцей мав знакове місце у життя родини Мазепи: тут навчалася старша сестра Оксана, тут 26 років працювала секретарем мама Тараса – Катерина Миколаївна, тож колектив училища тепло згадує сім’ю Мазепи – спокійні, працьовиті, віруючі люди.
Важко пережили втрату і в ДЮСШ, друзі-футболісти. «Це наш перший випускник, який поклав життя у боротьбі з російським ворогом». Директор ДЮСШ Я.І. Вацик був і тренером Тараса, тож про нього згадує із сумом: «Займався футболом у нас з 4 по 10 клас, грав за міську команду «Хімік». Деякий час навчався в училищі фізичної культури у Львові. Один з наших кращих гравців, перспективний футболіст був, та й загалом – хороший, спокійний, врівноважений юнак».
Але доля повела Тарас не футбольними стежками. Певний час їздив працювати за кордон, на будівництво. А на війну пішов добровольцем, на початку літа.
Ольга Стефанко, добра знайома, кума, яка вважала Тараса за брата, багато хорошого розповіла: «Тарас Мазепа є хресним татом мого синочка. Він був хорошим, добрим, щирим і добрим другом сім’ї, завжди приходив на допомогу і любив своїх родичів, постійно був на позитиві, усміхнений і добродушний. Так склалося життя, що в Тараса не було своїх дітей, а свого похресника він любив як сина».
«Ми з Тарасом зідзвонювалися, переписувалися, – згадує п. Оля. – Востаннє Тарас зателефонував за кілька днів до загибелі, цікавився, що подарувати похресникові на день народження (у сина день народження 29 вересня)… Таким він був – завжди всім допомагав, підтримував. На запитання «Як ти?» відповів: «Все добре, тільки дуже додому хочу». Додому він повернувся уже за тиждень, але вже на вічний спочинок… Це дуже важка втрата для нас, для похресника Романа. Тарас завжди буде жити в наших серцях і пам’яті!».
У день поховання підполковник з військкомату віддав армійську честь полеглому Воїну, Захиснику, Герою: «Він пішов захищати неньку Україну, служив у 110 окремій бригаді. 19 вересня, біля 9 вечора, коли ворог вів масований обстріл, де знаходився підрозділ Тараса, куля великого калібру прошила його груди. Ця куля, яка розірвала його серце, розірвала серце і мамі, родині, друзям-футболістам, братам і сестрам по вірі. Так, війна – це кров, смерть, горе, але правда на нашому боці, і Перемога буде за нами, однозначно! Бо на нашому боці правда і справедливість. Тарас прийняв Хреста, як говорили в Домі молитви, щоб ви пам’ятали, хто віддав за вас життя, за ці спокійні дні у нащому місті, хто найвищою ціною власного життя наближає цю Перемогу!». Капелан християн віри євангельської довершив словами головнокомандувача УПА Романа Шухевича – «Ми боремось не тому, що ненавидимо тих, хто знаходиться перед нами, а тому, що любимо тих, хто у нас за спиною».
У Тараса залишилися мама Катерина, сестра Оксана, племінник, цивільна дружина Ольга.
