Своєрідним харчовим хабом Нового Роздолу стала їдальня Новороздільського професійного ліцею (колишнього училища №5), де харчують внутрішньо переміщених осіб, практично з перших днів прибуття їх до нашого міста,частково годували бійців з територіальної оборони, та й загалом городяни частенько заходять сюди поїсти – смачно як вдома, помірні ціни і приємний персонал. Гарячим харчуванням, додамо, у ліцеї забезпечують ВПО безперебійно, щодня, включно й суботу та неділю, уже третій місяць поспіль.
І виключно на волонтерських засадах. Як щодо оплати праці кухарям та їх помічникам, так і щодо продуктів харчування.
Директор Новороздільського професійного ліцею Оксана Миколаївна Труш дещо поспіхом, оскільки поміж численних телефонних дзвінків звучить запрошення на зустріч, і то терміново, за чверть години, з волонтерською міжнародною організацією, котра завітала до нашого міста, розповідає про волонтерські звитяги профліцею, який з перших днів нещадної війни став на «передову» міцного тилу.
«Розпочали ми волонтерити з перших днів війни. Харчування організували з 4-5 березня, як тільки почали заїжджати наші «біженці», яких реєстрували в Управлінні соціального захисту і розселяли у гуртожитках міста. Були і поодинокі люди та сім’ї, і великі організовані групи, люди змучені з дороги, емоційно шоковані після пережитих воєнних дій, дуже часто – реально з одним наплічником, у якому помістилося все їх «попереднє життя», з малими дітьми, тож гарячим харчуванням треба було забезпечувати найперше. Ми погодилися одразу ж, обговоривши шляхи співпраці з міською владою і організованим Новороздільським міським гуманітарним центром. Всі розуміли ж: у країні війна, людям потрібна допомога. Перші дні було особливо складно: щодня різна кількість переселенців, тож на ходу доварювали, доготовлювали, додумували, де взяти додаткові необхідні продукти (найперше звісно йшли і скуповували за власні кошти). Звісно, намагаємося організувати збалансоване харчування, але спланувати меню наперед складно, тож переважно виходимо з того, що є.
Продуктами нас насамперед забезпечують волонтери. Новороздільський міський гуманітарний центр доставляє щодня, постійно цікавляться потребами міський голова і заступники, при необхідності оперативно організовують доставку необхідного. Дуже багато допомагають священики – о.Іван Рибко, о.Роман Штігер. Та й мешканці міста приносять то продукти, то закрутки – тобто спільно організовуємо харчування.
До нинішнього дня ми працювали без вихідних (як виняток, кілька днів на Великодні свята нам зробили свого роду «канікули», тоді харчування переселенців взяло на себе кафе «Ролекс»).
У нас триразове харчування. У гуртожитку нашого ліцею мешкають діти, сироти та позбавлені батьківського піклування, з Миколаївської області (37 дітей та двоє супроводжуючих вихователів), тож готуємо для них сніданок для них. А на обід та вечерю понад сто осіб, бо приходять ВПО, які мешкають у приміщенні ДЮСШ (близько 30 чоловік, адже там абсолютно немає умов для приготування) і з інших гуртожитків міста.
Працівників кухні у нас лише троє, тож обов’язково на допомогу їм приходять майстри виробничого навчання, викладачі (маємо чітко розроблений графік на всі дні, включно з вихідними суботою-неділею). Долучаються і студенти, зокрема, офіціанти-бармени, у яких якраз розпочалася виробнича практика.
Також ми поселили ВПО у нашому гуртожитку, де також слід було докласти рук: і кімнати підремонтувати, дообладнати ліжками, матрасами, постіллю, рушниками. Допомагали знайомі, друзі, і місцеві, із-за кордону. Це титанічна праця усіх наших працівників, під керівництвом завгоспа Марії Петрівни Наявко та коменданта Людмили Іванівни Гуменецької. У нас живуть 96 осіб з дітьми від 10 місяців до 18 років, багато переселенців з Харківщини, є і з Київської, Донецької, Луганської областей, одні уже повернулися додому, інші вже не мають куди повертатися, є такі, що не знають, чи мають ще житло».
До розмови долучаються заступники – Віра Михайлівна Білінська, з навчально-виховної роботи, і Сергій Володимирович Калінчук, з навчально-виробничої роботи.
І картина волонтерської допомоги та загалом діяльності професійного ліцею обростає новими фактами та прикладами.
«Всі об’єдналися, усі без винятку долучалися і працювали. Зварники терміново зайнялися виготовленням металевих конструкцій, т.зв.«їжаків», метал використовували і свій, багато принесли і небайдужі городяни.
Швеї взялися за пошиття жилеток із світловідбиваючими стрічками, які передавали в тероборону. Прапори українські шили. Потім хлопці замовили пошиття «розгрузок». Долучалися не лише наші працівники, але і їх родина, друзі, хто вміє шити, бо замовлення слід було виконувати терміново. Працювали у наших майстернях, на нашому обладнанні, але, як мовиться, «усім миром».
Кухарі не лише організували гаряче харчування, але й щодня випікали сотні булочок і пиріжків, передавали військовим. А на Великдень усім переселенцям, які мешкають у нашому гуртожитку, спекли пасочки.
Дякуємо усім, хто долучається, хто допомагає, хто волонтерить.
Серед найперших відгукнулися і наші друзі з німецько-українсько проєкту «Партнерство у сфері професійно-технічної освіти в Україні», який ми уже третій рік впроваджуємо у нашому ліцеї. Завдяки цьому отримали чимало нового обладнання для практичного навчання наших студентів. І гуманітарну допомогу надіслали нам з перших днів – отримали від них холодильник, пральну машинку, електрочайники. І медикаменти, найпершої необхідності. Навіть допомогли нам з профорієнтаційною рекламною продукцією для нашого ліцею».
Заступник В. М. Білінська супроводила у їдальню, де якраз обідали переселенці, які навперебій дякували кухарям ліцею: «Спасібо їм велике. Вони молодці.Харчуванням дуже задоволені, і співробітниками кухні не менше. Ми подружилися. Нам все подобається. Навіть красиво оформлений зал їдальні», – ділиться враженнями вихователь Наталія Іванівна з Надбузького професійного аграрного ліцею (неподалік від обласного Миколаєва). Саме вона з колегою привезли до Нового Роздолу 37 «статусних дітей», учнів ліцеїв з Миколаївської області. Але вже повертаються додому (на заміну приїжджають інші вихователі), бо «хоч у нас і не дуже спокійно, і питна вода відсутня у Миколаєві, на щастя, технічну вже подали, але ж так хочеться додому…».
У залі «господарюють» дівчата – учні профліцею у класичній формі – біла сорочка і чорний фартух. «Бо ж етикет насамперед. Це учні моєї найкращої 23-ї групи офіціантів-барменів, – не без нотки гордості відрекомендовує дівчат Катерина Миколаївна Михальчак, майстер виробничого навчання. – Маємо виробниче навчання, тож якраз слушна нагода обслуговувати людей. А загалом наші учні затребувані всюди – минулоріч на практику їздили у санаторії в Трускавці,на Закарпаття. У вихідні дні чергують викладачі і майстри (по складеному графіку, з 9 до 19 год., на волонтерських засадах, допомагають на кухні, витирають столи, миють посуд, прибирають зал)».
Шеф-кухар – Марія Василівна Вельгуш – скромно відповідає на запитання, скільки подяк вислуховує за свою роботу щодня: «Та я знаю…. Дякують… Напевно, подобається». Подобається, і всім, стверджує заступник міського голови з питань діяльності органів виконавчої влади Ольга Ганачевська. Слід віддати належне професійності кухарів, їх умілому підходу та кулінарній винахідливості, коли доводиться на ходу і меню упорядковувати, і страви готувати, виходячи не з рецептурних довідників, а з того, що є в наявності на даний час, і робити це швидко та, головне, по-домашньому смачно. Добре, хоч тепер налагодилося – і волонтери щодня зранку повідомляють, на скільки порцій готовити обід та вечерю.
Марія Василівна і її кухарі – Любомира Йосипівна Літинська і Марія Казимирівна Макогон – досвідчений і здружений колектив, який впорається із будь-яким завданням на відмінно. Навіть прихворівши, не покидають «кухарського» посту: «доводилося навіть уколи приймати безпосередньо на роботі, бо ж ні вихідних, ні лікарняних», – з усміхом згадує Віра Михайлівна. Так, і це зараз можна усміхнутися, але направду велика відповідальність і щира турбота за приїжджих, гнаних війною людей, багаторічна відповідальність додавали сил, тож кухарі Новороздільського професійного ліцею викладалися, як мовиться, на «всі сто».
Своєрідна міні-екскурсія майстернями профліцею все більше зацікавлює та відкриває нові грані навчального закладу – тут, виявляється, можуть все: і навчити, і виготовити, і пошити чи «зварити», і відремонтувати, і подати, і нагодувати…..
Віктор Федорович Кріль, майстер виробничого навчання, показує майстерню електрозварників:
«Ми маємо обладнання австрійської фірми «Фроніус»: дуже хороші апарати (8 штук) для зварювання, які можна налаштовувати на різні методи «зварки» – на ручну дугу, напівавтоматичну і на аргонну дугу. Є і українські апарати,плазморізи«Тесла», також 8 штук. Тут 12 робочих місць, тож підгрупа заходить, кожен учень заходить в кабінку і виконує завдання– повноцінна практика. Дуже допомагають з необхідними матеріалами наші партнери – ВАТ ДМЗ «Карпати». Наразі на заводі працює наших десь 15 випускників ліцею».
У перші дні четверо майстрів вийшли «варити» металічні перепони – «їжаки», ланцюги із шипами, які використовують на львівських блокпостах, і їх розбирали прямо «гарячими». Дуже вразило Віктора Федоровича, скільки людей відгукнулося і вони приносили метал, дріт, електроди…
Швейна майстерня з високими стелями та світлими вікнами (оновлені євровікна суттєво змінили вигляд приміщень ліцею) надихає спокоєм та простором. За швейною машинкою – майстер виробничого навчання кравців Оксана Ярославівна Батранчук.
У перші дні усі робочі місця були зайняті – майстрами, знайомими швеями, бо треба було терміново – жилетки із світловідбиваючими стрічками, українські прапори. А потім прибули хлопці з тероборони – пошити їм дефіцитні «розгрузки»: і тканину передали, і зразки, як вони виглядають, оті незрозумілі нам у мирні часи «розгрузки», і необхідну фурнітуру, яку надав підприємець Олег з міського ринку. І справа пішла – бо ж працюють у профліцеї справжні майстри своєї справи.
Умілець на всі руки, майстер виробничого навчання Роман Степанович Волошанський, який навчає і електриків, і автослюсарів, демонструючи свої майстерні і ділячись багаторічним освітянським досвідом, щораз перемежовує їх із жартами, у яких вчувається велика любов і до своєї справи, і до своїх учнів: «Та згадують, каже, мене, телефонують, особливо коли потрапляють на роботу чи коли власні машин треба ремонтувати, тоді згадують усі мої учні..». Навчає ж майстер усього – слюсарної справи від розмітки до клепання, і дрібної та великоагрегатної роботи, і безпечного поводження з електронапругами.
Найзапашніша майстерня в ліцеї – місце, де навчаються кухарі, де випікають знамениті на все місто булочки профліцею. Серед сучасних індукційних електроплит та нової пароконвекторної печі почесне місце займає стара масивна пічка, де і виготовляють учні смачну випічку, поєднуючи теорію з практикою. Майстер виробничого навчання Наталя Йосипівна Коник, яка є тут головною господинею (до речі, в цьому училищі і розпочинала навчатися кухарської справи), загалом закохана у свою справу, і особливо – «у кондитерку».
«У ліцеї суттєво поновили обладнання, тож працювати є на чому. І є з ким, між іншим, адже останні роки професія кухаря стала більш популярною, збільшився набір і власне стало набагато більше хлопців, які і вчаться і практикують ніяк не згірше дівчат».
В авторемонтній майстерні, де навчають слюсарів з ремонту колісних транспортних засобів, усе необхідне демонструють майстер виробничого навчання Василь Степанович Плетеня і старший майстер Орест Миколайович Янковський – тут вам і шиномонтажний станок, і балансирувальний, ось це для розбортовування коліс, а це – підйомник автомобілів. Завжди затребувані майстри, бо ж нині не уявляємо життя без автомобілів.
«Загалом наш навчальний заклад навчає найперспективніших, найпрестижніших професій, які потрібні на ринку праці України, – підсумовує Оксана Миколаївна ТРУШ. – Бо ж саме на долю наших учнів, котрі отримують практичні виробничі знання, випаде відбудовування країни після війни. Учні матимуть шанс по закінченню навчання бути одразу працевлаштованими.
Маємо гарну матеріальну базу, на якій практикують наші учні. Маємо підприємства-партнери, які беруть наших учнів на практику, а випускників – на роботу: уже багато літ співпрацюємо з ВАТ ДМЗ «Карпати» (директор Ростислав Гапатин радо йде на співпрацю), налагоджуємо контакти і з «ОДВ-Електрик». Маємо амбітні плани щодо професії електромонтерів – ставку робимо на 11-класників: престижна професія з запорукою працевлаштування на провідному підприємстві міста. Наша електромонтерна майстерня визнана однією з кращих в області.
Наші учні мають поетапну школу зростання, коли вже визначилися із життєвим напрямом, і мають можливість продовжувати навчання у вузах уже по спеціальності чи поступати по ЗНО».
Втім, повну інформацію можна отримати у Новороздільському професійному ліцеї у традиційний День відкритих дверей, який відбувся в ліцеї у вівторок, 17 травня.
Завітайте – ви будете приємно подивовані потужністю та різносторонніми уміннями майстрів, викладачів та учнів Новороздільського професійного ліцею.
